IVAN PULIUJ (2 febbraio 1845, Grymajliv - 31 gennaio 1918, Praga) geniale fisico, ingegnere elettrico ucraino, inventore dei raggi X, traduttore della Bibbia in ucraino.

IVAN PULIUJ 

(2 febbraio 1845, Grymajliv - 31 gennaio 1918, Praga)

geniale fisico, ingegnere elettrico ucraino, professore e rettore

l'inventore dei raggi X

di Yaryna Moroz Sarno

Il professor Ivan Puliuy non era solo il fisico più eminente...

Apparteneva a coloro che hanno plasmato 

il mondo tra la seconda metà del XIX e l'inizio del XX secolo.

Wilhelm Forman

"Non c'è onore più grande per ogni uomo

che proteggere il proprio onore e quello nazionale

e lavorare fedelmente per il bene del suo popolo senza ricompensa,

per garantire un destino migliore..."

Ivan Puliuj.

     Ivan Puliuj (2 febbraio 1845, città di Grymailiv, regione di Ternopil, Ucraina - 31 gennaio 1918, Praga, Repubblica Ceca) è stato uno scienziato e inventore di fama mondiale, fisico, ingegnere elettrico, inventore dei raggi X, organizzatore della scienza, insegnante, traduttore, pubblicista, politologo, personaggio pubblico, dottore in filosofia e in fisica, professore e rettore della Scuola Tecnica Superiore Tedesca di Praga, consigliere di Stato per l'ingegneria elettrica della Repubblica Ceca e della Moravia, membro a pieno titolo della Società scientifica di T. Shevchenko (dal 1899), uno dei migliori traduttori della Bibbia in ucraino. Puliuj scoprì misteriosi raggi invisibili, conosciuti nel mondo come raggi X. Ivan Puluj fu uno dei pionieri del rapido sviluppo dell'ingegneria elettrica, e quindi della rivoluzione industriale, a cavallo tra il XIX e il XX secolo.

      Ivan Puliuj (Іван Пулюй) nacque il 2 febbraio del 1845 a Grymajliv. Suo padre, Pavlo Pulgui, un ricco e colto proprietario, fu sindaco di Grymajliv dal 1861 al 1865. Il futuro scienziato ebbe il cognome Pulgui fino al 1861. Madre Ksenia aveva la reputazione di essere una donna laboriosa e pia. Ogni settimana, vestita con abiti festivi, la famiglia si recava in chiesa per la funzione divina. All'età di cinque anni, Ivan sapeva a memoria e cantava l'intera liturgia "Credo" in chiesa. Oltre al primogenito, la famiglia ebbe altri due figli maschi: Pavlo e Mykhailo, e sette figlie femmine. 

   Quando Ivan aveva sei anni, suo padre lo mandò alla scuola elementare di Grymailiv, dove imparò l'alfabeto slavo, e poi anche il latino e il gotico. Il bambino non riusciva a staccarsi dai libri e trascorreva tutto il suo tempo libero leggendo. Il bambino era particolarmente affascinato da "Kobzar" di Taras Shevchenko, di cui imparava a memoria e recitava con piacere molte delle poesie.

Casa nativa di Puliuj a Grymajliv

     Si è diplomato alla scuola elementare nella città di Grymailiv. Dal 1856 al 1864 studiò al ginnasio classico di Ternopil, in lingua tedesca, dove si diplomò con lode. Mentre studiava al ginnasio, insieme ai fratelli Oleksandr e Volodymyr Barvinsky, Ivan Puliuj fondò nel 1863 la società segreta giovanile "Gromada", i cui membri iniziarono a "lavorare con zelo e instancabilmente per il popolo". A quel tempo, associazioni educative simili, nate inizialmente nelle città del Dnepr, in Ucraina, si diffusero rapidamente in tutta la Galizia. Il loro obiettivo era vivere in purezza morale, studiare coscienziosamente a scuola, studiare la storia e la cultura del popolo nativo, difendere la parola ucraina e aiutare gli studenti provenienti da famiglie povere. Entrando a far parte della "Gromada", un nuovo membro giurava di non tradire nulla e nessuno, ma di impegnarsi per tutta la vita per il bene del popolo. La sezione di Ternopil si riuniva per incontri tematici tre volte a settimana: il mercoledì si continuava con gli studi sulla storia della patria, il sabato era dedicato alla letteratura ucraina e la domenica si leggevano le Sacre Scritture e... Taras Shevchenko. Il giovane Ivan Puliuj individuò chiaramente la radice del problema: "Lo zarismo dispotico vuole privare il popolo ucraino della sua anima, derubandolo della sua ultima e più preziosa ricchezza: la sua lingua".

   Durante il suo primo anno di studi, Ivan Puliuj rimase sorpreso dal fatto che i libri di testo di geometria per i ginnasi galiziani fossero in tedesco e polacco. Con giusta rabbia, non agì, ma si sedette a casa e tradusse il libro in ucraino, creando così il primo libro di testo nazionale del Regno di Galizia e Volodymyr.

    Nel 1864 partì per la capitale dell'Austria-Ungheria per proseguire gli studi: studiò al Seminario teologico greco-cattolico di Vienna, univa i suoi studi con traduzioni di letteratura spirituale in ucraino. Contemporaneamente, frequentò lezioni di matematica, fisica e astronomia. Nel 1865 fondò a Vienna la Società dei teologi ucraini. Nel 1868-69 insieme ad altri studenti ucraini, fondò a Vienna la società studentesca giuridica "Sich" (in seguito le sue attività furono molto apprezzate da Ivan Franko) e per qualche tempo il capo dell'organizzazione studentesca "Sich" a Vienna. Fece e pubblicò il Libro di Preghiere in volgare. Sullo sfondo dell'attività letteraria, nel 1869 incontrò a Vienna per la prima volta lo storico e scrittore ucraino Panteleimon Kulish e si unì alla traduzione della Bibbia in ucraino, che realizzò insieme  Panteleimon Kulish. 

  Dopo il corso di teologia e in seguito si laureò alla Facoltà di filosofia dell'Università di Vienna. Durante il suo ultimo anno al seminario teologico, frequentò le lezioni di matematica, fisica e astronomia all'Università di Vienna. Parallelamente superò a pieni voti gli esami nei principali corsi universitari di matematica, studiò approfonditamente fisica e ingegneria elettrica. Furono queste conoscenze a portarlo ai vertici della fama mondiale.

L'inscrizione di Puliuj nell'Università di Vienna 

   Dal 1869 al 1972 proseguì i suoi studi presso la Facoltà di fisica dell'Università di Vienna. Dopo essersi laureato presso l'istituto, vi lavorò fino al 1874 come assistente presso il Dipartimento di fisica sperimentale. Nel 1872-1874 lavorò come scienziato nel laboratorio di fisica del professor Victor von Liang. Nel 1874 pubblicò i primi due articoli del "Rapporto dell'Accademia delle Scienze di Vienna" sugli studi sperimentali della dipendenza dell'attrito interno dell'aria dalla temperatura. Dal 1874 al 1875 fu assistente all'Accademia navale di Fiume (oggi Fiume, Croazia) e nel 1878 creò un dispositivo per determinare l'equivalente meccanico del calore, che ricevette una medaglia a Parigi.
   Dopo la laurea all'Università di Vienna, Ivan Puluj, assistente di fisica sperimentale, intendeva insegnare a Leopoli o a Kyiv. Ma a quel tempo, come è noto, la candidatura di un docente presso l'Università Imperiale di San Volodymyr di Kyiv fu concordata con il dipartimento di gendarmeria provinciale, che non diede il suo consenso. Il nome di Puluj dal regime zarista fu incluso nell'elenco dei cittadini "inaffidabili" a causa della sua opera scientifica divulgativa "Sulle stelle fisse e sui pianeti", in cui presentava le ultime informazioni sulle stelle nuove e variabili e introduceva il lettore alle conquiste dell'astronomia moderna, sostenendo che non c'è nulla di soprannaturale nei fenomeni naturali e che tutti i processi cosmici sono soggetti alle stesse leggi fisiche che prevalgono sulla Terra. A proposito, parlò separatamente della semplice legge di conservazione della materia e del moto in ucraino nell'opuscolo "Forza indistruttibile". Il diavolo capirà quei moscoviti, che percepivano l'opuscolo "Sulle stelle fisse e sui pianeti" come un'invasione dell'ordine costituzionale, la distruzione delle fondamenta della monarchia con la sua origine celeste.
    Al giovane fisico fu offerto un contratto dal professor Viktor von Lang (1838-1921), pioniere e fondatore della fisica dei cristalli. Il suo gabinetto di fisica (Physikalisches Kabinett) presso l'Università di Vienna era considerato un centro di ricerca all'avanguardia che soddisfaceva ordini privati ​​e statali. Dopotutto, su entrambe le sponde dell'Atlantico, l'elettricità era diventata una tendenza generale per scienziati e imprenditori. Lavorando come assistente di fisica sperimentale con il Dr. von Lang, il giovane scienziato si abituò a lavorare in modo indipendente, quindi non sorprende che nel 1874, nella rivista "Rapporti dell'Accademia Imperiale delle Scienze di Vienna" ("Sitzungsberichte der Kaiserliche Akademie der Wissenschaften in Wien"), pubblicò i suoi primi due articoli dedicati alla ricerca sperimentale, in particolare "Über die Abhängigung der Reibung der Gase von der Temperatur" ("On la dipendenza dell’attrito del gas dalla temperatura”).
     Dopo aver lavorato nel laboratorio di fisica del professor Victor von Liang, Puliuj insegnò fisica, meccanica e matematica nel 1874-1875 all'Accademia navale di Fijume (oggi Fiume, Croazia), lavorò come professore associato presso il Dipartimento di fisica sperimentale di questa università e, in seguito, come professore associato presso il Dipartimento di fisica, meccanica e matematica dell'Accademia navale di Fiume (oggi Rijeka in Croazia). Lì Puliuj per primo indagò sulla natura della radiazione "fredda" di neon. Nel 1874 progettò un dispositivo per misurare l'equivalente meccanico del calore, che nel 1878 fu premiato con una medaglia d'argento all'Esposizione Universale di Parigi. Progettò anche un teletermometro remoto, un apparecchio di segnalazione telefonica, un induttore per correnti trifase, una centrale telefonica brevettata per proteggere la vita dalle pericolose correnti elettriche ad alta tensione.   

L'apparato di Puliuj per determinare l'equivalente meccanico del calore

   Poiché l'Accademia navale di fiume godeva di un alto patronato, il Ministero dell'Istruzione della monarchia asburgica attirò l'attenzione sul talentuoso insegnante. Così, dal 1875 al 1876, con borsa di studio del ministero dell'istruzione pubblica austriaco, studiò all'Università di Strasburgo presso l'istituto di fisica con il giovane professor August Adolf Eduard Eberhard Kundt (1839-1894). Tra i suoi compagni di studi c'erano Nikola Tesla e Wilhelm Röntgen, con cui aveva una corrispondenza scientifica. Nel 1877 difese con lode la sua tesi di dottorato "La dipendenza dell'attrito interno dei gas dalla temperatura". Dopo gli studi in ingegneria elettrica, difese la sua tesi con lode e conseguì il dottorato in filosofia presso la stessa università (specializzazione in fisica).

    Per accelerare la ricerca nel campo dell'ingegneria elettrica, il che significa mettere la scienza teorica al servizio dell'applicazione pratica, Puliuj da studente dell'Università di Strasburgo imparò l'arte della soffiatura del vetro e ha poi aiutato un giovane collega, Nikola Tesla, a padroneggiare quell'abilità. Puluj produsse  originali dispositivi per il vuoto che sono stati esposti pubblicamente e premiati con prestigiosi premi e diplomi in mostre internazionali. Alcuni degli esemplari unici sono stati acquisiti per la collezione del più antico museo tecnico d'Europa, il Museo delle Arti e dei Mestieri di Parigi (Musée des arts et métiers). Ivan Puliuj e Tesla condussero, tra le altre cose, esperimenti elettrici con raggi catodici e lampade a scarica di gas.    

   Puliuj realizzò numerose invenzioni mentre era ancora studente. Progettò un dispositivo per misurare l'equivalente meccanico del calore, per il quale ricevette un premio. L'ucraino studiò i raggi catodici e creò dispositivi elettrici, diventando direttore di una fabbrica di lampade per illuminazione nella città austriaca di Steyr, dove gestì la produzione di lampade di sua progettazione.

    Tornato a Vienna, divenne assistente privato presso l'Università di Vienna, dove dal 1876/77 al 1884 insegnò gratuitamente un corso sulla teoria cinetico-molecolare dei gas e sulla teoria meccanica del calore e, contemporaneamente, lavorò come assistente nel laboratorio di fisica del professor Liang per un piccolo stipendio.  

  Puliuj iniziò a lavorare attivamente nel campo dell'ingegneria elettrica ed elettrotecnica. Nel 1880-1882 furono pubblicati anche quattro articoli sui raggi catodici negli Atti dell'Accademia delle Scienze di Vienna. La rivista "Bollettino dell'Accademia imperiale delle Scienze di Vienna" pubblicò una serie di quattro importanti opere scientifiche del fisico ucraino, "Strahlend Elektroden-Materie" ("Materia elettrodica radiante"), dedicate allo studio dei fenomeni che accompagnano le scariche elettriche nei gas rarefatti, ai cosiddetti raggi catodici, che ebbero notevole risonanza tra i fisici dell'epoca. In sostanza, trattavano di fasci di luce elettronici, gettando le basi per una nuova branca della scienza: l'elettrotecnica.

    Ognuna di esse ebbe un'ampia risonanza tra i colleghi europei. Dal 1882 al 1884 Ivan Puliuj ricoprì la carica di direttore tecnico dell'ufficio di ingegneria elettrica a Vienna, e successivamente di consulente tecnico in una società di ingegneria elettrica industriale. Nel 1883 divenne membro fondatore della Società Elettrotecnica di Vienna.

 Nell'agosto-novembre del 1881, all'Esposizione Elettrotecnica Mondiale (Exposition internationale d'Électricité) tenutasi al Palais de l'Industrie di Parigi sugli Champs-Élysées, i dispositivi elettrici da lui progettati ricevettero diplomi onorari e la cosiddetta "Pulujlampe" ("lampada di Puluj": un tubo che emetteva raggi X, il prototipo dei moderni dispositivi a raggi X) vinse una medaglia d'argento. Il dispositivo si rivelò unico: una lampada con un elettrodo installato creava radiazioni invisibili, che diventavano visibili su uno schermo speciale.

    Puliuj brevettò nel 1881 lampada portatile di sicurezza che ha praticamente facilitato il lavoro di un’intera generazione nelle miniere. L'elettrodo installato nella lampada creava radiazioni invisibili, che venivano rese visibili su uno schermo speciale. La sua lampada catodica in seguito è stata chiamata "la lampada di Puliuj". Il cognome dello scienziato in realtà suonava come Pulguy, ma era difficile da pronunciare per gli europei, e nel 1881 lo cambiò in Puliuj. 

   La fabbrica d'armi austriaca produsse "lampade di Puliuj" su scala industriale, oltre ai fucili a caricatore. Nel 1883, dopo la mostra elettrotecnica (dove anche le invenzioni suscitarono notevole entusiasmo), il famoso imprenditore e inventore Josef Werndl invitò Ivan a trasferirsi nella città austriaca di Steyr. Accettò, e per quasi un anno lavorò come consulente e direttore di una fabbrica di lampade di sua progettazione, assicurando il grande successo dell'esposizione industriale dell'elettrotecnica tenutasi a Steyr nell'estate del 1884. Sia il territorio che i suoi accessi furono illuminati dalle lampadine di Puliuj. Ciò fece una grande impressione sui visitatori della mostra, in particolare sull'imperatore austro-ungarico Francesco Giuseppe, che ebbe una lunga conversazione con Ivan Puliuj durante la sua visita.  

   Il 30 marzo 1882, nel quarto articolo del libro “La materia luminosa e il quarto stato della materia” I. Puliuj descrive il suo dispositivo come segue: "Un tubo di vetro, all'interno del quale c'è una piastra di mica ad angolo, ricoperta di solfato di calcio. Sotto la piastra si trovava un disco di alluminio della stessa dimensione della sezione del tubo, che fungeva da catodo. Molta mica si trovava sopra la piastra di mica anodo più piccolo". Questo dispositivo emetteva un intenso impulso, grosso modo parallelo, di radiazione invisibile, che veniva fissata in modo fluorescente per mezzo di uno schermo di bario-platino-cianuro, ed ottenuta secondo la loro con esso, le immagini erano particolarmente chiare. Nei "Rapporti dell'Accademia delle Scienze di Vienna" fu pubblicato un libro separato "Materia elettroradiante" sotto forma di diverse serie, e la London Physical Society nella casa editrice "Physical Memoirs" nel 1889 pubblicò questo libro in una traduzione inglese. 

Lampada di Puliuj, 1885 
   

Lampada di Puliuj con la sua iscrizione 

    Queste scoperte avevano una risonanza significativa tra i fisici. Fu Ivan Puliuj a dare la spiegazione completa della natura dei raggi X: nel 1896 pubblicò i risultati delle ricerche sulla natura e le proprietà dei raggi X.  Il suo lavoro può anche essere definito precursore della scoperta dell'elettrone, che fu effettuata nel 1897 da Joseph John Thomson. I medici americani, i fratelli Edwin (a sinistra) e Gilman Frost, diagnosticarono per primi una frattura del polso al paziente quattordicenne Eddie McCarthy utilizzando i raggi X. Descrissero questa esperienza in pubblicazioni scientifiche, indicando che avevano utilizzato una lampada di Puliuj. 

   Puliuj progettò per la prima volta un tubo catodico 14 anni prima della scoperta officiale dei raggi X; spiegò la natura dell'occorrenza dei raggi X; stabilì la capacità dei raggi X di ionizzare i gas; ha chiarito la loro distribuzione spaziale (dove e come si verificano). Dopo l'invenzione della sua "lampada", Puliuj regalò a Röntgen, con il quale aveva un'attiva corrispondenza, diverse copie. 

      La scoperta ufficiale della radiazione a raggi X fu attribuita allo scienziato tedesco Wilhelm Conrad Röntgen, che il 28 dicembre 1895 pubblicò un primo articolo intitolato "Su un nuovo tipo di raggi", che contiene informazioni sulle proprietà, il meccanismo di accadimento e alcune considerazioni sulla natura dei raggi invisibili. Röntgen indicò il giorno esatto delle scoperte, ma mai descrisse in dettaglio il processo dell'esperimento condotto l'8 novembre 1895. Inoltre, non ci sono testimoni oculari della scoperta di Röntgen e lo stesso scienziato parlava in modo molto vago dell'invenzione, nonostante questo, Röntgen presentò un rapporto preliminare agli editori della rivista "Rapporti della Società di Fisica e Medicina di Würzburg" il 28 dicembre 1895. Per di più, lo pubblicò sotto forma di opuscolo, che inviò alle istituzioni e alle società scientifiche. Le prime notizie di stampa sulla sensazionale scoperta apparvero il 5 gennaio 1896 sulle pagine del quotidiano viennese "Die Presse" apparve il primo piccolo ma sensazionale articolo sui nuovi raggi invisibili, con l'aiuto dei quali è possibile vedere attraverso le pareti opache di uno spazio chiuso, scatola o cella, e il giorno dopo la "London Telegraph Agency" riportò questa notizia alla stampa mondiale. Allo stesso tempo, l'articolo di Röntgen fu pubblicato sotto forma di un opuscolo separato, che descriveva brevemente le proprietà dei raggi X da lui "inventati" in 17 tesi. Il 7 gennaio, l'articolo è stato ristampato a Praga dal giornale in lingua tedesca "Bohemia". Il 23 gennaio 1896 Röntgen parlò per la prima volta a Würzburg in una riunione della Società di fisica e matematica con l'annuncio pubblico di questa scoperta. Nel marzo 1896 e maggio 1897 presentò i risultati delle sue ricerche in due articoli. 

    La mattina dell'11 gennaio 1896, il dottor Ivan Puliuj, leggendo i giornali nella "Bohemia" di Praga vide un rapporto sulla scoperta di un nuovo tipo di raggi da parte di Röntgen. Dopo aver letto le notizie, saltò, stringendo la testa tra le mani, gridando: "La mia lampada! La mia lampada..." Si trattava della lampada, che Puliuj aveva inventato 14 anni prima che Wilhelm Röntgen la annunciasse, il prototipo delle moderne macchine a raggi X. Ivan Puliuj, quando venne a conoscenza della scoperta di Röntgen, come testimoniò suo figlio, si rese subito conto che la sua lampada era stata utilizzata, rimase estremamente sorpreso quando, dopo aver ricevuto una copia dell'articolo di Röntgen, non trovò alcun riferimento a se stesso. Poi, il 13 febbraio, pubblicò l'articolo "Sull'origine dei raggi X e il loro effetto fotografico" sulla rivista viennese "Comunicazioni dell'Accademia Imperiale delle Scienze", e il 15 febbraio davanti a un folto pubblico dell'Ufficio tecnico tedesco Scuola di Praga, ha tenuto una relazione su questo argomento con una dimostrazione di fotografie con l'ausilio di tubi di sua progettazione del campione dei primi anni '80 e il 5 marzo pubblica sulla stessa rivista "Addendum all'opera "Sull'origine dei raggi X e il loro effetto fotografico". Un punto importante di questi discorsi è stata la comprensione di I. Poliuj delle conseguenza e del meccanismo della radiazione X nel processo microscopico dell'interazione degli elettroni strappati dal catodo con atomi o molecole di sostanze, mentre Röntgen negava categoricamente l'elettrone. 

   Erivn Kish, un noto giornalista dell'epoca, scrisse: "Puliuj... aveva fatto esperimenti per vent'anni senza eseguirli pubblicamente. Durante la dimostrazione della lampada di Puliuj, eravamo convinti della purezza delle fotografie. Al contrario, le fotografie scattate con i raggi X non sono chiare ed è difficile stabilire una diagnosi in medicina, soprattutto in chirurgia, non ha importanza il lavoro di ricerca di Röntgen è stato visto con scetticismo..." 

  

 La prima radiografia al mondo: il corpo di un bambino, 

realizzata da Ivan Puliuj, febbraio 1886

L'immagine della mano della figlia del ricercatore, scattata nel 1896

Una radiografia di un topo ottenuta utilizzando dispositivo di Puliuj

I medici americani Edwin (a sinistra) e Gilman Frost diagnosticano per la prima volta una frattura del polso al paziente Eddie McCarthy utilizzando i raggi X.  Foto del 3 febbraio 1896, Dartmouth Medical College, Hannover, USA

    Un resoconto scientifico di I. Puliuj con la descrizione delle 8 fotografie da lui realizzate con l'aiuto dei raggi X fu presentato nella riunione del dipartimento di scienze matematiche e naturali dell'Accademia delle scienze Kaiser il 6 febbraio 1896. Notando l'alta qualità delle fotografie rispetto a quelle esistenti, in particolare delle radiografie, Puliuj espresse la sua convinzione sulla possibilità dell'uso delle radiografie in chirurgia. A sostegno di ciò, mostra la prima foto di alta qualità dell'intera colonna vertebrale di un bambino morto di due mesi (pubblicata sulla rivista londinese "The Photogram"). Tutte le immagini sono state ottenute con l'aiuto della famosa "lampada di Puliuj" fosforescente, prodotta 14 anni prima, che si è rivelata una potente fonte di raggi X. Due articoli di I. Puliuj con lo stesso titolo "Sull'origine dei raggi X e il loro effetto fotografico" furono pubblicati il ​​13 febbraio e il 5 marzo 1896 sulle pagine dei "Rapporti dell'Accademia delle scienze di Vienna": articolo completo del ricercatore sull'origine e l'effetto fotografico di questi raggi fu pubblicato il 13 febbraio 1896 e nel mese successivo, il 5 marzo, è stato pubblicato il secondo articolo sui risultati della ricerca dello scienziato. Soltanto il 9 marzo 1896 e Il 29 aprile dell'anno successivo furono pubblicati gli ultimi articoli di V. K. Roentgen. Sfortunatamente non è possibile conoscere la corrispondenza di Röntgen con Puliuj, poiché le lettere furono conservate dalla figlia di Puliuj, Natalia, che morì a Gulag. 

   Fu Puliuj, non Röntgen, a sviluppare il tubo, un tipo separato di anodo: l'anticatodo. Ivan Puliuj introdusse lo studente serbo Nikola Tesla e Konrad Röntgen ai suoi esperimenti con il tubo a raggi catodici. Lavorarono poi insieme nell'ufficio di fisica del famoso fisico tedesco Professor A. Kundt. Ivan Puliuj dimostrò l'effetto di questi raggi X (1895), e Röntgen ripeté gli esperimenti e nel gennaio 1896 tenne una conferenza pubblica sui raggi X, illustrandone le immagini. Fu questo sensazionalismo, alimentato dai giornalisti, a giocare un ruolo decisivo nel successivo conferimento del Premio Nobel a Röntgen (1901). 

     Un noto giornalista dell'epoca, Erwin Kish, lesse: "Puluj... condusse esperimenti per vent'anni senza parlarne pubblicamente. Durante la dimostrazione della lampada di Puluj, eravamo convinti della purezza delle fotografie. Al contrario, le fotografie scattate da Röntgen sono poco chiare e non hanno alcuna importanza per una diagnosi accurata in medicina, soprattutto in chirurgia. Il lavoro di ricerca di Röntgen fu visto con scetticismo...".

   Röntgen marcava la "casualità" della "scoperta" dei raggi X, a differenza dello scienziato ucraino, inoltre, Röntgen non prestò attenzione all'uso pratico di questa scoperta. Röntgen non ha mai ammesso con quale "tubo" ha effettivamente fatto la sua scoperta e non ha menzionato le "lampade di Puliuj" da nessuna parte (anche se a quel tempo erano abbastanza comuni e venivano prodotte a Lipsia a livello industriale). Alla lettera di Puliuj, in cui chiedeva a Röntgen se avesse usato le lampade che gli erano state regalate, Röntgen non rispose. 

   Sia prima che dopo aver ricevuto il primo premio Nobel per la fisica nel 1901, Röntgen non menzionò mai Puliuj nelle sue pubblicazioni, che a quel tempo era uno dei massimi specialisti nello studio della radiazione catodica e dei tubi a raggi catodici in Europa. Si rifiutò di leggere la "Lezione Nobel" prescritta dalla procedura, in cui i vincitori esponevano l'essenza della loro scoperta. Röntgen fu l'unico nella storia del Premio che si rifiutò di tenere la tradizionale conferenza del premio Nobel sulla sua ricerca. Röntgen rifiutò anche di ricevere un brevetto per l'invenzione poiché l'ottenimento del brevetto poteva essere contestato, non andò nemmeno a ritirare il premio, ma chiese di inviare i soldi per posta. Röntgen lasciò un testamento dopo la sua morte, in cui indicava di bruciare tutti i suoi documenti inediti e i diari di laboratorio, che teneva in segreto.

I. Puliuj nel suo laboratorio.     

     Negli articoli di Röntgen dedicati ai raggi X non c'è una parola sui benefici di questa scoperta per la medicina, ed è stato Puliuj a dimostrarlo. Negli scritti di Puliuj è stata pubblicata per la prima volta al mondo l'immagine dello scheletro di un bambino, realizzata grazie ai raggi X, egli fu il primo a indicare le possibilità del loro utilizzo in medicina. Con la "lampada di Puliuj" già nel 1896 fu eseguita la prima operazione nella clinica dell'Università di Kyiv.

   A proposito, i fratelli medici americani Edwin e Gilman Frost, che per primi diagnosticarono una frattura al polso in un paziente di 14 anni, affermarono in pubblicazioni scientifiche di aver usato una lampada Puliuj in questo caso. Il 3 febbraio 1896, fu con il tubo di Puliuj che fu effettuato il primo esperimento di successo nel continente americano per produrre un'immagine a raggi X per scopi medici. Sulla base della foto scattata il 3 febbraio 1896, il professor Gilman Frost del Dartmouth Medical College era il primo negli Stati Uniti a diagnosticare con l'aiuto dei raggi X la frattura del polso della paziente quattordicenne Edda McCarthy. Il ragazzo era caduto sul ghiaccio mentre pattinava sul fiume Connecticut ghiacciato nella città di Hannover. Suo fratello Edwin, dottore in fisica, assiste il dottore. Così scrive Peter Spiegel, un ricercatore moderno di Dartmouth, sull'esperimento di Frost: "Solo un tubo produceva raggi X. Si trattava di un tubo di Puliuj prodotto dalla Steerer di Lipsia e numerato nel catalogo del produttore 1147, e si differenziava dagli altri tubi Kruks in quanto aveva all'interno un pezzo di mica ricoperto di materiale fosforescente in posizione inclinata". 

    All'età di 39 anni creò la famiglia, sposando il 2 ottobre 1884 la sua studentessa dell'Università di Vienna Caterina Josyfa-Maria Stozitska di madre tedesca e padre polacco (1863-1945), con la quale professore si innamorò. Si sposarono nella chiesa greco-cattolica della Santa megamartire Barbara a Vienna. Ebbero 15 figli, ma solo sei sopravvissero: tre maschi e tre femmine. I bambini furono cresciuti in famiglia nell'amore per l'Ucraina, la sua storia e la sua cultura. Lo scienziato desiderava che i suoi discendenti diventassero patrioti ucraini. Poiché a Praga non c'erano scuole elementare ucraine, Puluj assunse insegnanti di lingua ucraina per i suoi figli durante i mesi estivi, pubblicando annunci sul quotidiano di Leopoli "Dilo". In seguito organizzò la frequenza dei suoi figli maschi in un liceo ucraino. Durante i mesi estivi, assunse appositamente insegnanti di lingua ucraina per i suoi figli. La mamma comunicava con i bambini in tedesco, il padre in ucraino.  

   La figlia Natalia (nata nel 1886) divenne pianista e moglie del famoso compositore ucraino Vasyl Barvinsky; Olga (nata nel 1891) e Maria-Ksenia-Margarita (1894–1974, Vienna) divennero insegnanti; Oleksandr-Ivan (1901–1984) e Yuriy (Georg, 1906–1987) divennero ingegneri, e Pavlo (1904–1986) divenne medico. Dopo la morte del padre (1918), Pavlo e Yuriy studiarono a Leopoli presso il ginnasio ucraino. 

   Il figlio maggiore, Oleksandr, in seguito militare e personaggio pubblico ucraino, si arruolò volontario all'età di 17 anni nei ranghi dei fucilieri del Sich e poi combatté nell'esercito galiziano ucraino fino al 1920 partecipò ai combattimenti dell'Esercito Ucraino Galiziano. Durante la Seconda guerra mondiale partecipò allo sviluppo della rete OUN in Ucraina e, dopo la guerra, lavorò nell'industria cinematografica austriaca, divenne un famoso produttore cinematografico in Austria. I nipoti di Puliuj vivono in Austria, negli Stati Uniti e in Germania. Per gli anniversari del loro famoso nonno, vengono a Ternopil.

Ivan Puliuj con la moglie Caterina e i figli

Ivan e Caterina Puliuj con i figli, 1897

Ivan Puliuj con la moglie, le figlie e il loro insegnante su un lago nelle Alpi, 1899

I. Puliuj con tre suoi figli 

    Dal 1884 lavorò come professore presso la Scuola Politecnica Tedesca di Praga (ora Università Politecnica Ceca). Dal 1888 al 1889 fu rettore, dal 1890 preside della facoltà di Ingegneria Meccanica. Con la sua partecipazione furono preparati i piani e i progetti per la costruzione dell'Istituto Elettrotecnico. Nel 1902 fu creato un Dipartimento di Ingegneria Elettrica separato, che diresse fino al suo pensionamento nel 1916. Lavorò nel campo della fisica molecolare, dell'ingegneria elettrica, ha studiato le scariche elettriche nei gas, ha studiato le proprietà e la natura del catodo e dei raggi X.

    

L'istituto tecnico tedesco a Praga, dove lavorò I. Puliuj 

   I dispositivi progettati dallo scienziato sono stati premiati con i più alti riconoscimenti in mostre mondiali e internazionali, le invenzioni nell'ingegneria elettrica e nella telefonia sono state brevettate in molti paesi europei e i lavori teorici sull'elettrodinamica delle correnti alternate sono diventati la base di sezioni separate delle basi dell'ingegneria elettrica. 

       Sotto la sua supervisione entrò in funzione la prima centrale elettrica a corrente alternata in Europa, poi alcune delle più grandi centrali elettriche a corrente alternata dell'Austria-Ungheria, ecc. Una delle prime centrali elettriche in Europa fu costruita secondo il suo progetto, diede un contributo significativo allo studio della luce al neon. Nel 1890 sotto la sua giuda furono costruite diverse centrali elettriche a corrente alternata nella Repubblica Ceca. Lo scienziato supervisionò l'introduzione del primo tram a Praga. Fondò le Società Elettrotecniche a Vienna e Praga, nonché una rivista speciale sull'ingegneria elettrica, scrisse lui stesso ricerche scientifiche sull'elettrodinamica delle correnti alternate, che formarono la base di alcune sezioni della moderna ingegneria elettrica teorica. Fu il primo preside della prima facoltà di ingegneria elettrica d'Europa.

    Ivan Puliuj lavorò con successo in molti campi della scienza e della tecnologia: fisica, ingegneria elettrica, matematica, astronomia, filosofia, pedagogia. Progettò un apparecchio di segnalazione telefonica, un raddrizzatore d'argento per la retroazione, un induttore per correnti trifase, una macchina di segnalazione telefonica, un induttore per getti trifase, una centrale telefonica brevettata per proteggere la vita dalle correnti elettriche di alte tensioni, ecc. 

   Nel 1906 in occasione del centenario della Scuola tecnica superiore tedesca di Praga, il professor Ivan Puliuj è stato insignito dell'Ordine Imperiale della Corona di Ferro (Kaiserlicher Orden der Eisernen Krone), di terzo grado, per la sua eccezionale attività scientifica e pedagogica; che significava l'iniziazione automatica al cavalierato (ritter) e testimoniava l'acquisizione della nobiltà. Nel 1910 lo scienziato ucraino ha ricevuto un alto grado statale: "Consigliere di corte", che si è consultato e si è occupato di questioni scientifiche. Nel 1913 Ivan Pulyuy è stato eletto membro onorario della Società Elettrotecnica di Vienna dai suoi colleghi.

      L'eccezionale fisico ed ingegnere elettrico ucraino Ivan Puliuj era un membro onorario della Società Scientifica di Taras Shevchenko, apparteneva alla coorte di scienziati di fama mondiale che hanno plasmato il mondo del XX secolo. Fu con l'arrivo di Ivan Puliuj e Ivan Gorbachevsky alla Società Scientifica ed Educativa che la Società si trasformò da scientifica ed educativa in una scientifica e ottenne il riconoscimento mondiale come la prima efficace Accademia Ucraina delle Scienze.

    Puliuj era attivamente coinvolto in attività pubbliche. Sostenne l'idea di aprire un'università ucraina a Leopoli. Insieme a Ivan Gorbachevskyj, fondò nel 1901 l'Associazione Ucraina, nel 1914 il Comitato per l'assistenza ai profughi a Praga e la Fondazione di Puliuj per l'assistenza finanziaria agli studenti poveri (esistita fino al 1939), e per molti anni lottò per lo sviluppo della scienza e della cultura in Ucraina.

   Tra il 1904 e il 1909 scrisse una serie di articoli che criticavano aspramente la politica della Russia, in particolare per quanto riguarda il divieto della lingua ucraina. Pubblicò articoli a sostegno della lingua ucraina. Nel 1915 pubblicò due opuscoli in tedesco: "Polnische Russophile und Massenverhaftungen bewusster Ukrainer in Galicien", "Ukraina und ihre internationale politische Bedeutung" ("L'Ucraina e il suo significato politico internazionale" che aveva un'ampia risonanza). 

     Sviluppò le basi del concetto di educazione nazionale, lavorò alla creazione di un dizionario di terminologia tecnica ucraina. Essendo consigliere della corte imperiale. Puliuj ha mosso una critica fondata alla politica delle autorità austriache riguardo al diritto dei giovani ucraini all'istruzione superiore nella loro lingua madre. A partire dal 1902 spinse con insistenza l'apertura di un'università ucraina a Leopoli e riuscì ad ottenere il permesso  di aprire un'università ucraina a Leopoli. La coerenza e la caparbietà di Puliuj costrinsero il governo austriaco, nel novembre 1912 ad annunciare il progetto di fondazione dell'università ucraina a Leopoli. La sua apertura era prevista per l'inizio del 1916, ma a causa della guerra questo progetto non fu realizzato. 

    A causa della particolare rilevanza della ricerca di Puliuj, la Physical Society di Londra pubblicò nel 1889 la sua monografia sui raggi catodici e sulle questioni ad essi correlate. E per gli eccezionali risultati scientifici nel campo della fisica e dell'ingegneria elettrica, nel 1906, Ivan Puliuj fu insignito dell'Ordine della Corona Ferrea. Fu insignito del titolo di "Consigliere di Corte" (1910), Membro onorario della Società elettrotecnica di Vienna (1913). È stato membro di varie società scientifiche e ha ricevuto premi. Nel 1916 gli fu persino offerto di diventare ministro dell'Austria, ma egli rifiutò.   

Lo studio di Puliuj 

    È autore di oltre 50 articoli scientifici in ucraino, tedesco e inglese. Puliuj conosceva 15 lingue e parlava in molte lingue. Tradusse in ucraino un libro di testo sulla planimetria per i ginnasi ucraini (1865), "Libro di preghiere" (1869).  

Ivan Puluо negli ultimi anni della sua vita

   

   Insieme a Pantelejmon Kulish e Ivan Nechuj-Levytskyj tradusse il Salterio dall'ebraico e il Vangelo dal greco, realizzò la prima traduzione completa della Bibbia in lingua ucraina. I traduttori erano convinti: un popolo che ha la Bibbia nella propria lingua madre non può essere distrutto; la lingua in cui la Bibbia è tradotta è immortale. Grazie alla loro collaborazione, nel 1871, quattro Vangeli canonici furono pubblicati a Vienna nella tipografia viennese Sommer. Allo stesso tempo, Kulish pubblicò una traduzione ucraina del Salterio a Leopoli. È così che è stata effettuata la traduzione graduale della Bibbia nelle singole parti. Ivan Puliuj pubblicò a Vienna nel 1871 tradotto in ucraino "Libro di preghiere". 

   Nel 1885, un incendio nella fattoria di Motronivka vicino a Borzna, nella regione di Chernihiv, bruciò il manoscritto dell'Antico Testamento tradotto da Pantelejmon Kulish, che purtroppo non ebbe il tempo di restaurare la traduzione. 

   Rientrato da Vienna a Leopoli per un periodo, solo nel 1877 il giovane dottore in filosofia dell'Università di Strasburgo Ivan Puliuj concluse un accordo con la Società Scientifica intitolata a T.H. Shevchenko per la stampa del Nuovo Testamento. La versione completa di quella parte del Canone (464 pagine), con il titolo "Le Sacre Scritture del Nuovo Testamento. Tradotte in lingua rusyno-ucraina da P. A. Kulish e dal Dr. I. Puliuy", con l'assistenza dell'avvocato Konstantin Oleksandrovych Gen, fu pubblicata a Leopoli dalla Società Scientifica intitolata a T.H. Shevchenko nel 1880.

     La traduzione dell'Antico e del Nuovo Testamento fu pubblicata per la prima volta a Vienna nel 1903 dalla British Bible Society. Questo lavoro durava più di 30 anni. Le edizioni successive furono fatte nel 1906, 1909, 1912 a Vienna, 1920 a Berlino. Fece molti sforzi per ottenere il diritto di distribuire le Sacre Scritture in ucraino per i connazionali dell'impero russo. Nel 1944 e nel 1947 la traduzione fu pubblicata nelle città di New York e Londra. Soltanto nel 2000 la Bibbia nella sua traduzione viene pubblicata a Kyiv. 

   Nel 1900, per conto dell'intellighenzia ucraina di Kyiv, il compositore Mykola Lysenko avviò trattative con Ivan Puliuy per la pubblicazione della Bibbia tradotta da P. Kulish e I. Nechuy-Levytsky. Quando, nell'ottobre del 1901, I. Puliuj ricevette una copia della traduzione, divenne chiaro: la Società Biblica Britannica aveva acquistato il diritto perpetuo di pubblicare l'Antico Testamento senza visionare le traduzioni. Consegnò i manoscritti che aveva inviato alla Società il 24 gennaio 1902. Ma si scoprì che la traduzione non era stata revisionata e quindi non era pronta per la stampa, e i Salmi non erano nemmeno stati tradotti, sebbene, secondo i termini del contratto, questa fosse responsabilità di P. Kulish e I. Levytsky. Per facilitare la situazione, I. Puliuy integrò e corresse i manoscritti: tradusse i Salmi, revisionò i cinque libri di Mosè e propose le condizioni per la revisione della traduzione.

    Infine, sotto gli auspici della Società Biblica Britannica e Straniera, nel 1903 a Vienna venne pubblicata l'intera Bibbia in ucraino (72 libri!) con il titolo "Le Sacre Scritture dell'Antico e del Nuovo Testamento". Nel 1905, nell'articolo "Una poesia sulla creazione del mondo", Ivan Franko sottolineò che una Bibbia del genere avrebbe dovuto essere presente in ogni sala di lettura e in ogni singola persona. Tuttavia, la pubblicazione fu vietata in patria. Puliuj donò 1000 copie dei "Salmi", da lui tradotti in ucraino, ai prigionieri di guerra ucraini durante la guerra russo-giapponese, ricevendo in cambio un tappeto personalizzato dall'Imperatore del Giappone. 

    In occasione del suo 70° anniversario a Praga, Ivan Puluj ha affermato: "Amo la fisica e l'ingegneria elettrica, ma il coronamento della mia vita è la traduzione della Bibbia in ucraino, il coronamento della mia vita è il destino del mio popolo". Per Puluj, la lingua aveva una grande importanza e la traduzione della Bibbia in ucraino aveva lo scopo non solo di trasmettere la parola di Dio al suo popolo nella loro lingua madre, ma anche di dimostrare la capacità, la forza e la conformità della lingua ucraina allo standard letterario.

     Patriarca della Chiesa greco-cattolica ucraina cardinale Josyp Slipyj considerava la Bibbia di P. Kulish e I. Pulyuy era "una delle migliori traduzioni in lingue slave" per l'epoca, che dichiarò in una conferenza tenutasi a Roma nel 1976, la commissione liturgica, da lui guidata.

Il frontespizio della Bibbia tradotto da Panteleimon Kulish, Ivan Puliuj e Ivan Nechuj-Levytskyj, 1903

         

    Le opere di Ivan Puliuj, che si riferiscono alla questione ucraina, non hanno perso il loro significato e quindi sono diventate una fonte della moderna geopolitica ucraina. Nel 1915, Ivan Puliuj pubblicò una serie di articoli e due opuscoli in tedesco. In essi, sostenne la tesi della necessità di creare uno stato ucraino indipendente, che sarebbe diventato la chiave per la pace e la stabilità in Europa. In particolare, cento anni fa, nell'opuscolo "L'Ucraina e il suo significato politico internazionale", sottolineò: ""Non ci sarà pace in Europa finché esisterà la potenza russa (Ubermacht), e il suo indebolimento non potrà essere immaginato finché la Moscovia continuerà a possedere l'Ucraina e le sue risorse naturali. L'Ucraina libera significa un bastione, la sicurezza degli stati dell'Europa centrale, quindi la sua liberazione non è solo nell'interesse di questi stati, ma anche nell'interesse di tutta l'Europa". Gli ultimi giorni di I. Puliuj furono illuminato dall'alba della libertà, che finalmente brillò sul popolo ucraino.  

    Nel suo articolo "L'Ucraina e il suo significato politico internazionale" I. P. Puliuj scrisse: "...In questo grande e raro momento storico, nei giorni di terribile durezza di enormi battaglie, le potenze centrali vittoriose, nell'interesse dell'equilibrio e della sicurezza di una pace duratura in Europa, dovrebbero impegnarsi innanzitutto a respingere l'impero russo fino alla "madre" Volga e al Mar Caspio, e con questo obiettivo liberare l'Ucraina oppressa – una delle perle d'Europa!" Affermò anche: "Solo in seguito all'annessione dell'Ucraina alla Moscovia si formò una Russia superpotente, e solo attraverso la liberazione dell'intero popolo ucraino dalla schiavitù russa la Russia potrà tornare a essere la Moscovia, un impero asiatico". 

    "I popoli schiavizzati dalla Russia devono essere liberi e organizzati in stati indipendenti. Ma la cosa più significativa per la realizzazione di questo obiettivo nobile, per l'instaurazione di una pace duratura in Europa, può essere solo un'Ucraina indipendente. L'indipendenza dell'Ucraina è, a nostro avviso, la chiave per la pace in Europa. Il nostro più grande e più importante desiderio, idea e obiettivo principale delle nostre aspirazioni nazionali è un'Ucraina libera e liberata dalla Russia, dove non ci dovrebbero essere né oppressi né oppressori, dove il popolo ucraino, dopo molti anni di schiavitù, condurrà finalmente una vita nazionale libera in tutte le direzioni, svilupperà liberamente le sue grandi capacità spirituali e parteciperà alla moltiplicazione dei tesori della cultura di tutta l'umanità. Ci auguriamo e ci aspettiamo della realizzazione di questo con fiducia!"  

I. Puluj, Ukraina und ihre internationale politische Bedeutung. - 

Prag: Bund zur Befreiung der Ukraina, 1915. -

    Per oltre 30 anni, lo scienziato lavorò come professore presso il Politecnico di Praga e nel 1888-1889 ne fu eletto rettore. Ivan Puliuj è l'inventore di numerosi dispositivi di valore che ottennero brevetti in molti paesi europei e ottennero i più alti riconoscimenti in esposizioni internazionali. 

   14 anni prima della scoperta del famoso scienziato-inventore tedesco V. K. Röntgen, progettò un tubo elettronico, oggi noto come tubo a raggi X. Negli anni '90 del 1890, lo scienziato supervisionò la progettazione e la costruzione di numerose centrali elettriche a corrente alternata nella Repubblica Ceca. In occasione del centenario del Politecnico tedesco di Praga, I. P. Puluj fu insignito dell'Ordine della Corona Ferrea di 3° grado e della Croce dell'Ordine di Francesco Giuseppe per il suo lavoro scientifico e didattico. Nel 1913, lo scienziato fu eletto membro onorario della Società Elettrotecnica di Vienna.

   Puliuj era molto stimato. Era membro di diverse società scientifiche e ricevette premi. L'eccezionale fisico e ingegnere elettrico ucraino Ivan Puliuy era membro effettivo e onorario della Società Scientifica Taras Shevchenko e apparteneva alla schiera di scienziati di fama mondiale che hanno plasmato il mondo del XX secolo. Fu con l'arrivo di Ivan Puliuj e Ivan Gorbachevskyj alla Società Nazionale Scientifica ed Educativa che la Società si trasformò da una società scientifica e educativa in una società scientifica e ottenne il riconoscimento mondiale come prima vera Accademia delle Scienze ucraina; ricoprì le cariche di professore presso la Scuola Tecnica Superiore di Praga, rettore della prima facoltà europea di ingegneria elettrica, dottore presso l'Università di Strasburgo, consigliere alla Corte di Sua Maestà Imperiale Francesco Giuseppe e consigliere di Stato per l'ingegneria elettrica della Repubblica Ceca e della Moravia. A lui  fu offerto l'incarico di Ministro dell'Istruzione della Monarchia austriaca, ma a causa delle sue condizioni di salute fu costretto a rifiutare l'offerta.

   Esausto dal lavoro instancabile, il cuore dello scienziato si fermò il 31 gennaio 1918, pochi giorni dopo la dichiarazione di indipendenza della Repubblica popolare ucraina, l'indipendenza che sognava e per la quale sacrificò la sua vita personale. Nonostante che la vita di Ivan Puliuy si svolse principalmente fuori dall'Ucraina, fu un grande patriota della sua patria e lavorò attivamente nel campo della cultura. 

Casa dove abitava Ivan Puliuj a Praga 

   Il funerale fu molto affollato. Intervenendo alla cerimonia funebre pubblica, il rettore dell'Università Tecnica Tedesca di Praga (Deutsche Technische Hochschule Prag), il professor Karl von Bach, rivolgendosi al defunto, disse quanto segue: "Non eri solo un uomo dalle convinzioni salde e dalla personalità brillante, ma anche un uomo che sapeva mantenere la fedeltà, soprattutto la fedeltà alla nazione da cui provenivi... Il destino ti ha permesso di vedere l'alba della libertà, alla quale il tuo popolo, che hai amato fino all'ultimo respiro, si è levato dalle oscure nubi della guerra, e i suoi primi raggi di sole hanno voluto indorare la fine della tua vita laboriosa".

  Prima di morire, l'eminente scienziato ordinò di essere sepolto in Ucraina, nella sua città natale Grymailov, dove i suoi genitori, Pavlo e Kseniya Puliuj, il fratello Mykola e la sorella Maria, avevano già trovato pace eterna. Tuttavia, dovettero recarsi nell'ospitale terra boema. L'ucraino fu sepolto nel cimitero di Praga Malvazinky (Hřbitov Malvazinky).

    Vari dispositivi fisici di Puliuj sono stati esposti in musei scientifici e in mostre a Vienna, Parigi, Lipsia e Praga. Giusto risonano le parole del famoso scienziato professor Wilhelm Foremann, pronunciate nella trasmissione radiofonica dell'anniversario della Radio austriaca in occasione del 50° anniversario della morte dello scienziato che descrisse così l'attività scientifica di Puliuj: "Il professor Ivan Puliuj non è stato solo il fisico più eccezionale dell'Austria-Ungheria, ma apparteneva a coloro che nella seconda metà del XIX e all'inizio del XX secolo hanno plasmato il mondo".

  L'ingegnere elettrico eccezionale, inventore e fisico ucraino, era anche organizzatore scientifico, pubblicista, traduttore della Bibbia in ucraino, personaggio pubblico, l'autore di circa 50 opere scientifiche in ucraino, tedesco e inglese. I raggi X non sono l'unica importante conquista scientifica di Puliuj, che inventò anche un apparecchio per determinare gli equivalenti meccanici del calore, un teletermometro, una centrale telefonica con protezione contro le correnti forti, una lampada "a valvola", una lampada a vuoto per raggi catodici, una lampada fluorescente ("neon") e una lampada da minatore sicura. E la sua lampada a incandescenza è stata migliore di quella di Edison.

    A Puliuj sono intitolati l'Università Tecnica Nazionale di Ternopil (1995), il museo dell'università (2010), le strade e i vicoli esistono in molte città, tra cui Kyiv, Dnipro, Leopoli, Ternopil, Drogobych, Chortkiv, Ivano-Frankivsk.

   Il 25 gennaio 2010, la Banca Nazionale dell'Ucraina ha messo in circolazione una moneta commemorativa con un taglio di 5 grivne, sul rovescio della quale c'è una dichiarazione del famoso scienziato: "Non c'è onore più grande per un uomo intelligente che proteggere il proprio onore e quello nazionale e lavorare fedelmente per il bene del suo popolo senza un premio al fine di fornire loro un destino migliore".

Le opere pubblicate di Ivan Puliuj: 

Puluj, J. Über die Reibungsconstante der Luft als Function der Temperatur // Wiener Berichte. — 1874. — Bd. 69. — S. 287—317 ; 1874. — Bd. 70. — S. 243—267. 

Puluj, J. Beitrag zur Bestimmung des mechanischen Wärmeäquivalentеs // Wiener Berichte. — 1875. — Bd. 72. — S. 53—60. 

Puluj, J. Über einen Schulapparat zur Bestimmung des mechanischen Wärmeäquivalentеs // Wiener Berichte. — 1875. — Bd. 71. — S. 677—686. 

Puluj, J. Über die Abhängigkeit der Reibung der Gase von der Temperatur // Wiener Berichte. — 1876. — Bd. 73. — S. 589—628. 

Puluj, J. Ein Radiometer // Wiener Berichte. — 1877. — Bd. 76. — S. 226—230. 

Puluj, J. Über Diffusion der Dämpfe durch Thonzellen // Wiener Berichte. — 1877. — Bd. 75. — S. 401—418 ; S. 639—664. 

Puluj, J. Über die Reibung der Dämpfe // Wiener Berichte. — 1878. — Bd. 78. — S. 279—311.

Puluj, J. Telephon-Signalapparat // Carl’s Rep. f. Physik. — 1878. — Bd. 14. — S. 362—363. 

Puluj, J. Über das Radiometer // Wiener Berichte. — 1879. — Bd. 80. — S. 132—136. 

Puluj, J. Über die innere Reibung in einem Gemische von Kohlensäure und Wasserstoff [Text] / J. Puluj // Wiener Berichte. — 1879. — Bd. 79. — S. 97—113 ; S. 745— 756. 

Strahlende Elektrodenmaterial // Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864—923; II. — 1881. — 83. — S.402—420; III. 1881. — 83. — S.693—708; IV. — 1882. — 85. — S.871—881.

Puluj, J. Beitrag zur Erklarung des Zollner'schen Radiometers // "Wiener Berichte", 1880, bd. 81

Puluj, J. Beitrag zur Erklärung des Zöllner’schen Radiometers // Wiener Berichte. — 1880. — Bd. 81. — S. 1092—1101. 

Puluj, J. Nachschrift zum «Beitrag zur Erklärung des Zöllner’schen Radiometers» // Wiener Berichte. — 1880. — Bd. 82. — S. 263—264. 

Puluj, J. Elektrodenmaterie // "Wiener Berichte I", 1880–1882

Puluj, J. Strahlende Elektrodenmaterie // Wiener Berichte. — 1880. — Bd. 81. — S. 864—923 ; 1881. — Bd. 83. — S. 402—420, 693—708 ; 1882. — Bd. 85. — S. 871—881. 

Puluj, Strahlende Elektrodenmaterie // Wiener Berichte I.-1880.-81.-S. 864−923; II.-1881.-83.-S.402-420; III. 1881.-83.-S.693-708; IV.-1882.-85.-S. 871-881.

Puluj, J. Strahlende Elektrodenmaterie // Wiener Berichte. 1880. Bd. 81. P. 864–923; 1881. Bd. 83. P. 402–420; 693–708; 1882. Bd. 85. P. 871–881.

Puluj, J. The Fourth State of Matter. A. Refutation // Science. 1880. Vol. 1. Is. 5. P. 58–59.

Puluj, J. Veränderliche Sterne [Text] // Das Ausland. — 1881. — № 45 (7 Novemb.). — S. 881—885. 

Puluj, J. Ein Versuch über die Resonanz // Carl’s Rep. f. Physik. — [1880?]. — Bd. 14. — S. 183—184. 

Puluj, J. Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand. - Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.

Puluj, J. Strahlende Elektroden-Materie und der sogenannte vierte Aggregatzustand. — Wien : Кarl Gerolds Sohn, 1883. — 86 s.

Strahlendes Elektrodenmaterial und der sogenannte 'Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.

Puluj, J. Über elektrische Entladungen in den Glühlampen bei Anwendung hochgespannter Ströme [Text] / J. Puluj // Zeitschrift für Elektrotechnik. — 1883. — S. 30— 33. 

Puluj, J. Über die elektrischen Entladungen in den Glühlampen den Anwendung hochgespannten Strömen // Zeitschrift für Elektrotechnik. — 1883. — S. 30—33. 

Puluj, J. Expériences sur la résistance et la densité absolues des filaments de charbon // Journal Universel D’Electricite. — 1884. — V. 20. — P. 207— 210.

Puluj, J. Versuche über die absolute Festigkeit und die Dichte der Kohlenfaden // Zeitschrift für Elektrotechnik. — 1884. — S. 455—457 ; 489—490.

Puluj, J. Über elektrische Centralanlagen // Technische Blätter. — 1885. — Bd. 17. — S. 65—70. 

Puluj, J. Interferenzversuch mit zwei schwingenden Saiten // Wiener Berichte. — 1887. — Bd. 96. — S. 947—951. 

Puluj, J. Objective Darstellung der wahren Gestalt einer schwingenden Saite // Wiener Berichte. — 1887. — Bd. 95. — S. 355—358.  // Zeitschrift für Elektrotechnik. — 1887. — S. 522—524. 

Puluj, J. Beitrag zur unipolaren Induktion // Wiener Berichte. — 1888. — Bd. 97. — S. 538—544. 

Puluj, J. Fallapparat // Annalen der Physik und Chemie. — 1888. — Bd. 33. — S. 575—576. 

Puluj, J. Ein Interferenzversuch mit zwei schwingenden Saiten // Wiener Berichte. — 1888. — Bd. 96. — S. 947—951. // Beiblätter zu den Annalen der Physik und Chemie. — 1888. — Bd. 12, № 6. — S. 440—441. 

Puluj, J. Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233—331.

Puluj, J. Ein Telethermometer. "Wiener Berichte", 1889, bd. 98

Puluj, J. Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.-London: Physical Memoirs, 1889.-Vol. l, Pt. 2. - P.233-331.

Puluj, J. Radiant Elektrode Matter and the So-Called Fourth State // Physical Memoirs. — 1889. — Vol. 1, part 2. — P. 233—331. 

Puluj, J. Ein Telethermometer // Wiener Berichte. — 1889. — Bd. 98. — S. 1502—1517. // Elektrotechnische Zeitschrift. — 1890. — Bd. 11, Heft 8. — S. 113—116.  // Electrotechn. Echo 1890. // Repertorium der Physik von Dr. F. Exner. — 1890. — Bd. 26. — S. 733.

Puluj, J. Über die Wirkung gleichgerichteter sinusartiger elektromotorischer Kräfte in einem Leiter mit Selbstinduction // Wiener Berichte. — 1891. — Bd. 100. — S. 767—780 ; 1893. — Bd. 102. — S. 219—238. 

Puluj, J. Über die Temperaturmessungen im Bohrloche zu Sauerbrunn in Böhmen // Repertorium der Physik. — 1890. — Bd. 27. — S. 301—310. / Elektrotechnische Zeitschrift. — 1890. — Bd. 11, Heft 52. — S. 684—686. 

Puluj, J. Bestimmung des Coefficienten der Selbstinduction mit Hilfe des Elektrodynamometers und eines Inductors  // Wiener Berichte. — 1891. — Bd. 100. — S. 327—346. // Elektrotechnische Zeitschrift. — 1891. — Bd. 12, Heft 27. — S. 346—350. 

Puluj, J. Über die Selbstinduktion und ihre Wirkungen // Elektrotechnische Zeitschrift. — 1891. — Bd. 12, Heft 31. — S. 407—412. 

Puluj, J. Über periodisch veränderliche elektromotorische Kräfte, welche in einem Leiter mit Selbstinduktion nur in einer Richtung wirken // Elektrotechnische Zeitschrift. — 1891. — Bd. 12, Heft 32. — S. 419—420 ; Bd. 12, Heft 33. — S. 434—435. 

Puluj, J. Eine Methode zur Messung der Phasendifferenz von harmonischen Wechselströmen und deren Anwendung zur Bestimmung der Selbstinduction // Wiener Berichte. — 1893. — Bd. 102. — S. 356—360. 

Puluj, J. Über einen Phasenindicator und einige mit demselben ausgeführte Messungen // Wiener Berichte. — 1893. — Bd. 102. — S. 815—843. 

Puluj, J. Über die Phasendifferenz zwischen der elektromotorischen Gesammtkraft und der Spannungsdifferenz an einer Verzweigungsstelle des Stromkreises bei Anwendung harmonischer Wechselströme // Wiener Berichte. — 1893. — Bd. 102. — S. 361—374. 

Puluj, J. Abhängigkeit der Phasendifferenz zwischen der primären Klemmenspannung und Stromstärke bei verschiedener Belastung des Sekundärnetzes einer Transformatorenanlage // Elektrotechnische Zeitschrift. — 1895. — Bd. 16, Heft 35. — S. 557. 

Puluj, J. Über die Entstehung der Rontgenstrahlen und ihre photographische Wirkung. "Wiener Berichte II Abt", 1896

Puluj, J. Nachtrag zur Abhandlung: «Uber die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung» // Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 243—245. 

Puluj, J. Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung  // Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228—238.

Über die Entstehung der Röntgen'schen Strahlen und ihre fotografische Wirkung // Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228—238.
Nachtrag zur Abhandlung: Über die Entstehung der Röntgen'schen Strahlen und ihre fotografische Wirkung // Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 243—245.

Puluj, J. Über elektrische Centralen in Prag // Technische Blätter. — 1897. — Bd. 29, Heft 1/2. — S. 91—94. 

Puluj, J. Eine Telephonstation für elektrische Hochspannungs Anlagen // Technische Blätter. — 1899. — Bd. 31. — S. 171. 

Puluj, J. Einige Neuerungen in der Telephonie // Technische Blätter. — 1901. — Bd. 33, Heft 1. — S. 1—5. 

Puluj, J. Anwendung des Kreisdiagrammes auf Wechselstromgeneratoren // Technische Blätter. — 1903. — Bd. 35, Heft 3/4. — S. 93—113. 

Puluj, J. Elektrizitätswerk Hohenfurth der Firma Ignaz Spiro & Söhne in Krummlau [Text] / J. Puluj. — Prag, 1904. — 32 S. : 8 Taf. 

Puluj, J. Elektrizitätswerk Hohenfurth der Firma Ignaz Spiro & Sohne in Krummlau [Text] / J. Puluj // Zeitschrift für Elektrotechnik. — 1905. — Heft 4. / Technische Blätter. — 1904. — Heft 1/2.

Puluj, J. Die ukrainische Staatsidee // Bohemia. — 1915. — 14 Mrz. 

Puluj, J. Polnische Rusophilen und Massenverhaftungen staatstreuer Ukrainer in Galizien [Text] — Berlin, 1915. — 34 S. + Anhang: S. 35—43. — [Під псевдонімом Austriacus]. 

Puluj, J. Ukraina und ihre Internationale Politische Bedeutung. — Wien : Bund zur Befreiung der Ukraina, 1915. — 41 s. 

Puluj, J. Die wahren Mittel der Politik  // Ukrainische Korrespondenzblatt. — 1916. — 11 Mrz. — S. 1—2. 

Puluj J. Die ukrainische Staatsidee // Bohemia. — 1915. — 14 Mrz.

Puluj, J. Ukraina und ihre Internationale Politische Bedeutung. — Prag : J. G. Calve, 1915. — 41 s. 

Пулюй Іван (1845–1918). Листи ­ / [збір, упорядкування, пояснення та «Слово до читача» Ольги Збожної] / Іван Пулюй. – Тернопіль : Воля, 2007. ­­– 544 с.
Пулюй Іван. Нові і перемінні зьвізди. Кілька споминів про Куліша і його дружину Ганну Барвінок // Пулюй–Куліш. Подвижники нації / [за заг. ред. В. Шендеровського]. – К. : Рада, 1997. – С. 99–200.

Пулюй, І. Непропаща сила [Текст] / І. Пулюй. — Вінніпег : Накладом руської книгарні, 1919. — 37 с. 

Пулюй, І. Непропаща сила [Текст] / І. Пулюй. — У Львові : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка : під зарядом К. Беднарського, 1901. — 53 с. — (Літ.-наук. б-ка ; ч. 5). 6. Пулюй, І. Непропаща сила [Текст] / І. Пулюй. — Л. : Виданнє т-ва «Просвіта», 1879. — 25 с. 7. Пулюй, І. Нові і перемінні звізди [Текст] / І. Пулюй. — Ювіл. вид. — Лозанна ; Т. : [б. в.], 1995. — 36 с. 

Пулюй, І. Нові і перемінні зьвізди [Текст] / І. Пулюй. — Третє доповн. виданнє. — Відень: З друк. Адольфа Гольцгаузена у Відні, 1905. — 122 с.

Пулюй, І. Нові і перемінні зьвізди [Текст] / І. Пулюй. — Л. : НТШ, друк. К. Беднарського, 1901. — 38 с. — (Літ.-наук. б-ка ; ч. 2).

Пулюй, І. Нові і перемінні зьвізди [Текст] / І. Пулюй. — Л. : Виданнє Редакції «Сьвіта». — Л., 1881. — 32 с.

Пулюй І. Нові і перемінні звізди. - Лозанна - Тернопіль, 1995. - 36 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1996. Т. 1-2. - 712 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. Молитовник. Псалтир. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1997. Т. 3. - 272 с. 

Пулюй І. Нові і перемінні звізди. - Лозанна - Тернопіль, 1995. - 36 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1996. Т. 1-2. - 712 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. Молитовник. Псалтир. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1997. Т. 3. - 272 с. Кругова діаграма генераторів для перемінних прудів. "Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ" (Львів), 1905, т. 10

Пулюй І. Нові і перемінні звізди. - Лозанна - Тернопіль, 1995. - 36 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1996. Т. 1-2. - 712 с. 

Іван Пулюй. Збірник праць. Молитовник. Псалтир. / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1997. Т. 3. - 272 с.  Збірник праць : в 3 т. Київ : Рада, 1996–1997

Іван Пулюй — Пантелеймон Куліш. Подвижники нації. Київ : Рада, 1997. 288 с.

Пулюй Иван. Лист без коверти яко одповідь впр. крилошанину Малиновському на реферат Молитовника / Іван Пулюй. – Відень, 1871. – 15 с.

Пулюй, І. Авдиєнція в справі руського універзитета [Текст] / І. Пулюй // Діло. — 1904. — Ч. 68 (23 мар.). 

 Пулюй, І. Апарат для міряння ріжниці фаз межи перемінними протоками і кілька за єго помочю зроблених помірок [Текст] / І. Пулюй // Записки НТШ. — Л., 1894. — Т. 3. — С. 1—24. Те ж // Sitzungsberіchte. — 1893. — T. 102. 

 Пулюй, І. Беззаконне дїло [Текст] : (допись) / І. Пулюй // Діло. — 1906. — Ч. 159 (31 лип.). 

Пулюй, І. Безпечна стация телефонів [Текст] : (з чотирма літографічними таблицями) / І. Пулюй // Збірник Математично-природописно-лікарської секції НТШ. — У Львові, 1900. — Т. 6, вип. 1. 

Пулюй, І. В обороні українського слова [Текст] / І. Пулюй // Діло. — 1904. — Ч. 27 (5 лют.). 

Пулюй, І. В справі руського універзитета [Текст] / І. Пулюй // Діло. — 1904. — Ч. 83 (15 квіт.) ; Ч. 84 (16 квіт.).

Пулюй, І. В справі руського універзитета [Текст] / І. Пулюй // Діло. — 1904. — Ч. 65/67 (20—22 мар.). 

Пулюй, І. Великий трудівник української ниви [Текст] : [про П. Куліша] / І. Пулюй // Наша віра. — 1997. — № 2. — С. 9. 

Пулюй, І. Відгомін на царський манїфест на Україні [Текст] : (голос унїверзитецького професора Українця) / І. Пулюй // Діло. — 1905. — Ч. 186 (20 серп.). 

Пулюй, І. До дворяньства на Українї [Текст] / І. Пулюй // Діло. — 1906. — Ч. 159 (31 лип.). 

Пулюй, І. До руської інтеліґенциї: Меморіял до міністра просвіти в справі руського універзитета / І. Пулюй // Діло. — 1904. — Ч. 62 (17 мар.). 

Пулюй, І. Дорогій памяти Куліша [Текст] / І. Пулюй // Зоря. — 1897. — Ч. 17. — С. 337—338.

Іван Пулюй. Збірник праць / За заг. ред. проф. В. Шендеровського. – К.: Рада,1996. – 712 с.

Іван Пулюй. Листи (упорядник Ольга Збожна). — Тернопіль, 2007. — 544 с.

Пулюй  І. Самостійність України є ключем для мирного дому Европи  // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2025. — № 7 (19 лют.). — С. 4.

Bibliografia generale: 

Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці: Збірник нарисів [текст] - Львів: «Меморіал», 1992. - с. 185.

Артамонова Н. О. Український учений і дослідник Іван Павлович Пулюй / Н. О. Артамонова, О. К. Кононенко. // Український радіологічний журнал. — 2005. — Т. 13, вип. 1. — С. 110—113

Банцер В. Біблія і про біблію: (Згадка про те, що 1904 р. Британське біблійне тов-во вперше видало повний текст Біблії у перекладі П. Куліша, І. Пулюя та І. Нечуя-Левицького) // "Наука і суспільство", 1990, № 3, с. 73. 

Барвінський, О. Др. Іван Пулюй [Текст] // Серед бурі : літературний збірник. — Л., 1919. — С. 316—320.

Барвінський, О. Лист до І. Пулюя, Відень, 15 березня 1904 // Молода нація : альманах. — 1997. — Вип. 7. — С. 239—240

Барна В. Промені у темряві: (Про нашого земляка, видатного фізика І. Пулюя) // Вільне життя,1991, 11червня. 

Бекесевич Б. Національний дух живив "Громаду": До 155-річчя Івана Пулюя // Вільне життя, 2000, 1 лютого. 

Білокінь, С. І. Біблії переклади українською мовою // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – Київ : Наукова думка, 2003. – Т. 1 : А – В. – С. 257. – 688 с. : іл.

Бліхар Є. Іван Пулюй чи Конрад Рентген?: Розповідь про великого вченого-українця //Тернопіль вечірній, 1994, 13 квітня. 

Бліхар О. Іван Пулюй – видатний син галицької землі // "Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання: тези доповіді студентської наукової конференції, присвяченої 150-річчю з дня народження Івана Пулюя (17–20 квіт. 1995 р.)", Тернопіль, 1995

Брега Г. С., Васильєва Н. Ф. Пулюй Іван Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 60. 

Буган І., Августин Р. Геній за багаторічними цензурними заборонами // Русалка Дністрова, 1995, № 2. 

Бурштинська, Х. З листування до Івана Пулюя // Проблеми української термінології : зб. наук. праць учасників 10-ї Міжнар. наук. конф. «Проблеми української термінології СловоСвіт 2008», м. Львів, 30 верес. — 2 жовт. 2008 р. — Л., 2008. — С. 181—183. 

Буяк, Б. Б. І. Пулюй: науковець, філософ, громадянин і патріот // Розбудова держави: духовність, екологія, бізнес : зб. матеріалів другої загальноукр. студент. наук. конф. — К., 1996. — С. 57—60

Василега-Дерибас, М. Велич і трагедія окраденого генія: До 150- річчя від дня народження українського фізика Івана Пулюя / М. Василега-Дерибас, Р. Лещух // Шлях перемоги. — 1995. — 28 січ. — С. 7. 

Владимир О. Визначні постаті у становленні української бізнескультури: наукові досягнення та культурний вплив доробку Івана Пулюя. Соціально-економічні проблеми і держава. 2024. Вип. 2 (31). С. 86-106. 

Владимир О.М. Іван Пулюй – український діяч та інноватор світового рівня. Інновації: аспекти управління, виробництва, сфери обслуговування: матеріали VIII Всеукр. наук–практ. конф. пам’яті почесного професора ТНТУ, академіка НАН України М.Г. Чумаченка. Тернопіль : ТНТУ. 2019. С. 19-21.

«Владислав Таранюк про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, ЛазаряЗаменґофа» / В. Таранюк. — Київ : Грані-Т, 2009.с.(Життя видатних дітей). — ISBN 978-966- 465-240-4. 

Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVIII–початок ХХ ст.) – Львів : Видавництво “Світ”, 1996. – С. 276–278.

Видатний фізик перекладав Біблію і вигадав конструкцію телефонних станцій  / Спільний проект телеканала "Рада" і "ГУ" // Голос України. - 2017. - 17 лют. (№31). - С. 10

Влох О. Г. Доля вченого в долі України: (Про вченого-фізика І. Пулюя) // Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. — Львів, 1991. с. 119-143. 

Влох О. Г., Ґайда Р. П., Пляцко Р. М. Доля вченого в долі України // Аксіоми для нащадків. Львів : Меморіал, 1992. 544 с.

Вовк С. Український Рентген: (І. Пулюй) // Голос України, 1993, 2 квітня. 

Возняк Г. Були знаними у всьому світі, хоч працювали без зарплати: (Великий внесок у розвиток укр. думки зробили члени Наук. т-ва ім. Т. Шевченка, наші земляки: І. Пулюй, М. Чайковський, М. Зарицький, В. Левицький) // Західна Україна, – 1993. – № 20. – С. З.

Ворошилов Ю., Павлишин В. Іван Пулюй – Велетень української наукової та громадської думки (До 170-річчя від дня народження) // Мінералогічний збірник. 2015. - № 65.- Випуск 1. С. 160 – 175.

Гайда Р. Іван Пулюй (1845-1918) // Вісник ТДТУ. — 1997. — Том 2. — Число 1. — С. 169 - 172.

Ґайда Р. Іван Пулюй та становлення науки про Х-промені. – Львів, 1997. – 62 с.

Ґайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. Життя і творчість. 2-ге вид., уточ. й допов. Львів : Дослідно-видавничий центр Наукового товариства ім. Шевченка, 2019. 220 с.

Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. 1845-1918: Життєописно-бібліографічний нарис/Наукове товариство ім. Шевченка у Львові/Олег Купчинський (відп.ред.). Л., 1998. - 284 с.

Ґайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй 1845–1918. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1998. 286 с.

Гайда Р. та ін. “Самостійна Україна - це ключ до миру в Європі”: До 150-річчя від дня народження Івана Пулюя //Тернопіль вечірній,1995, № 1. - с. 36 - 38.

Герета І. Шлях до Івана Пулюя: Спогад // Русалка Дністрова, 1995, № 22.

Гирич І., Рибалко О. Речники українськості і глашатаї “русскості”: Гідне місце в укр. науці займає І. Пулюй //Пам’ятки України, 1999, № 3 - 4. - C. 168-171

Гламазда М. Енергія вічно живого слова : до 100-річчя виходу в світ першого канон. перекладу Біблії укр. мовою П. Кулішем, І. Пулюєм, І. Нечуй-Левицьким / М. Гламазда // Слово Просвіти. – 2003. - 12-18 листоп. – № 46. – С. 3.

Гой В. В., Химич І. Г. Іван Пулюй – один із перших перекладачів біблії сучасною українською мовою // Матеріали міжнародної наукової конференції «Іван Пулюй: життя в ім’я науки та України» (до 175-ліття від дня народження), 28–30 вересня 2020 року. — Тернопіль : ФОП Паляниця В. А., 2020. — С. 36.

Головач Ю., Пляцко Р., Сварник Г. Петер Пулюй і архів Івана Пулюя // Фізичний збірник НТШ. Т. 10. — 2020. — С. 77–98.

Гордість і слава України. До 155-річчя від дня народження Івана Пулюя //Знаменні дати: Календар 2000. - К., 2000, с. 35 - 37.

Грабенко Л. Іван Пулюй мріяв про незалежну Україну: український вчений-фізик, у якого вкрали його винахід X-променів. Суспільство. 12.11.2023. URL: https://www.obozrevatel.com/ukr/novosti-obschestvo/ivan-pulyuj-mriyav-pronezalezhnu-ukrainu-ukrainskij-vchenij-fizik-u-yakogo-vkrali-jogo-vinahid-xpromeniv.htm (accessed 12 November 2024)  

Гривняк Ю. Хто такий проф. др. Іван Пулюй. Справжній винахідник променів Х. // "Наша культура", 1983, № 3, 5, 6.

Гривняк Ю., Климчук О. Іван Пулюй // Україна, 1992, № 20, с. 10 - 13. 

Гринів, О. Без України Росія не спроможна на світове панування : пророкував винахідник рентгенівських променів Іван Пулюй / Олег Гринів // Голос України. – 2020. – 10 листоп. (№ 207). – С. 14. 

Грищук Б. Велич і трагедія обкраденого генія // Свобода, 1995, 31 січня.

Даценко Л., Шендеровський В. Рентген був другим!: Чому замовчували Івана Пулюя //Русалка Дністрова. - 1995. - № 2. - Спец. вип. до 150-річчя від дня народження.

Даценко Л., Шендеровський В. Славетний український вчений Іван Пулюй // Тернистий шлях, 1994, 23 липня; Розбудова держави, 1994, № 5, с. 24 - 30.

Долчук М. Чиї ж загадкові промені //Вільне життя. - 1989. - 16 серп. 

Долчук М., Полєк В. Попередник славнозвісного Рентгена: (Іван Пулюй) //Дзвін, 1996, № 10 – 12, с. 95 - 101. 

Дуда І. Вулиці змінюють імена: (Іван Пулюй (1845 - 1918) фізик, електротехнік. Коротка біограф. довідка) //Тернопіль вечірній, 1992, 6 червня. 

"Завдяки самостійній Україні було б знищено зазіхання Росії на всесвітнє панування" : 170 р. з дня народж. Івана Пулюя // Урядовий кур'єр. – 2015. - 31 січ. – № 18. – С. 9.

Заїка О. Повернення Івана Пулюя в Україну. Дещо з біографії Івана Пулюя (1845– 1918) / // Вечірній Київ. – 1995. – 10 лютого. – С. 2. 

Заставний Ф. Іван Пулюй – великий патріот України. Малознані сторінки творчості. – Львів : ЛДУ імені Івана Франка - Мюнхен: Український Вільний університет, 1996. – 76 с.

Заставний Ф. Іван Пулюй – видатний український геополітик // "Географія та основи економіки в школі", 2002, № 6

Збожна О. Апостол науки і душпастир українського народу // Наша віра, 1996, № 10, с. 14. 

Збожна О. Галицькі “Громади” – школа формування української еліти (за листами Івана Пулюя)// Мандрівець. – 2000. – № 3–4. – С. 48–52. 

Збожна О. “Громада”: слідами листа І. Пулюя, написаного 20 - 21 січня 1864 р.: (Про діяльність Тернопільської “Громади” ) // Русалка Дністрова, 1995, № 21.

Збожна О. Друге повернення Івана Пулюя // Тернопільська газета, 1996. - 26 вересня.

Збожна О. Іван Пулюй і український університет у Львові // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – Тернопіль, 1997. – С. 47–53. 

Збожна, О. М. Іван Пулюй: «Лампаду одні другим передадуть» / О. М. Збожна, Р. М. Пляцко. – Тернопіль : Терно-граф, 2015. – 140 с. : іл., фот.

Збожна О. Молитовник Івана Пулюя //Молодь України, 2000, 3 березня.

Збожна О. Молитовник Івана Пулюя // Молодь України. – 2000. – 3 березня. – С. 2. 

Збожна О. Немає більшої вірності, аніж вірність власному народові: (І. Пулюй) // Західна Україна. – 1995. – № 22. – С. 6.

Збожна О. Прийомний син Івана Пулюя // Свобода, 2000, 4 листопада.

Збожна О. У боротьбі за український університет: невідомі сторінки діяльн. І. Пулюя //Русалка Дністрова, 1995, № 2. 

Збожна О. Учнівські та студентські «Громади» — школа української національної еліти. — Терноіль, 2007. — 232 с.

Зозуляк Є. Зірка першої величини: 2 лютого 1995 р. виповн. 150 років від дня народження І. Пулюя // Свобода, 1994, 16 серпня. 

Зозуляк Є. Пулюєве світло // Вільне життя, 1994, 29 жовтня.

Зуб'юк Ю. П. Електротехнік Іван Пулюй і його українські терміни електрики // Енергетика та електрифікація. - 2018. - № 10.- С. 2 - 8

Іван Пулюй. Віхи біографії //Вісник фонду Олександра Смакули, 1997. № 12, с. 17. 

Іван Пулюй. 1845 – 1918. Життєписно-бібліографічний нарис / Р. Гайда, Р. Пляцко.; Відпов. ред. Купчинський О. – Друкується за ухвалою Видавничої ради НТ ім. Шевченка у Львові. – Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1998. – 286 с.

Іван Пулюй: життя в ім’я науки та України: Бібліографічний покажчик / Укладач Л. Оленич. – Тернопіль: ТНТУ, 2010. – 84 с. – Родом з України. Вип. 6.

Іван Пулюй — Пантелеймон Куліш. Подвижники нації. / За заг. ред.. проф. В. Шендеровського. - К.: Рада, 1997. - 288 с.  

Іваничук Р. Шрами на скалі: Роман. - Львів: Каменяр, 1987. - 213 с. 

Івасюк Л., Крачковська А. Україна для нас нова, але рідна : розмова з правнуками Івана Пулюя Сабіне та Андрієм Пулюями в Австрії // День. 2020. № 152/153 (14-15 серп.). С. 6-7 

Івасюк Л. Іван Пулюй у публічному просторі Австрії: стратегії прикладної історії //Матеріали Міжнародної наукової конференції «Іван Пулюй: життя в ім’я науки та України». Тернопіль. 2020. С.28 

Івченко В. Полювання на х-промені: (Про вченого, нашого земляка І. П. Пулюя) // Урядовий кур’єр. – 1994. – 15 березня. 

Ім`я, повернене із небуття : з нагоди 165-річчя від дня народження Івана Пулюя / В. Козирський, В. Манжара, О. Рокіцький, В. Шендеровський // Вісн. НАН України. – 2010. – № 11. – С.43-47.

Квятковський Г. Винахідник Х-променів : [відкриття пам`ятника І. Пулюю, зведеного стараннями ІФНТУНГ] / Г. Квятковський // Галичина. – 2015. – 31 січ. – № 15. – С. 6.

Кіндрась К. Безмежна людина ікс: Минуло 150 років від дня народження геніального укр. фізика І. Пулюя // Голос України, 1995, 9 лютого. 

Климчук О. Знимки мають бути ясні, як Боже світло // Русалка Дністрова. – 1995. – № 2. 

Коваленко, Ольга. Сусід Альберта Ейнштейна // Освіта України. - 2015. - 23 лют. (№23). - С. 15.

Козирський В. До 150-річчя І. Пулюя / В. Козирський, В. Шендеровський // Слово. – 1995. – Ч. 2.

Козирський В. Пулюй і Україна / В. Козирський, В. Шендеровський // Урядовий кур’єр. – 1999. – 7 серпня. – С. 8–9; Наука і суспільство. – 1999. – № 10–12. – С. 53– 55. 

Козирський В., Рокицький О., Шендеровський В. Іван Пулюй і сьогодення Української держави// Дивосвіт, 2014,№1, с.46-47.
Козирський В. Ім’я, повернене із небуття. / В. Козирський, В. Манжара, О. Рокіцький, В. Шендеровський // Вісник НАН України. — 2010. — № 11. —С.43-47. 

Козирський В., Шендеровський В. До 150-річчя І. Пулюя // Слово, 1995, № 2. 

Козирський В., Шендеровський В. Пулюй і Україна // Уряд. кур’єр, 1999, 7 серпня, - с. 8 -9. ; Наука і суспільство, 1999. № 10 – 12, с. 53 - 55. 

Козирський В. Сповнене праці життя. До 160-річчя від дня народження Івана Пулюя / В. Козирський, О. Рокіцький, В. Шендеровський. // Вісник НАН України. — 2005. — № 2. — С. 56—59.

Кореневич Л. Молитва докторові І. Пулюєві: (Наукова діяльність) // Літературна Україна, 1997. – 8 травня. – С. 5. 

Козирський В. Х-промені: українські сторінки історії / В. Козирський, А. Лень, В. Шендеровський // Науковий вісник Чернівецького університету. Фізика, електроніка. - 1999.- Вип. 63. - С.101-105. 

Косинська Ю. "Немає більшого гонору, як працювати для свого народу..." : [167 р. від дня народж. укр. вченого І. Пулюя] // Україна молода. – 2012. – 3-4 лют. – № 18. – С. 5.

Культура та мистецтво: ( Видатний фізик Іван Пулюй ) // Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVIII - поч. ХХ). - Львів, 1996, с. 276 - 278. 

Кушерець В., Шендеровський В. Апостол правди і науки (до 175-річчя від дня народження). Київ : Знання України, 2020. 94 с.

Кушерець, В. І. Самоцвіт України – Іван Пулюй : (до 170-річчя від дня народження) / В. І. Кушерець, В. А. Шендеровський ; Т-во «Знання України». – Київ : Знання України, 2015. – 63 с.

Кушерець В. Фізик української ідеї : [до 170-річчя від дня народж. науковця Івана Пулюя] / В. Кушерець // Україна молода. – 2015. - 3 лют. – № 15. – С. 10. 

Ліберний О. Апостол правди і науки: ( Репортаж про вшанування пам’яті І. Пулюя у Тернополі та Гримайлові // Свобода. – 1995. – 30 травня. 

Мала гірнича енциклопедія : У 3-х т. / [За ред. В. С. Білецького]. – Донецьк : Донбас, 2004. 

Марусик Т. Іван Пулюй як дзеркало української бездержавності // Независимость. – 1995. – 19 июля. – С. 9. 

Миколаєвич Р. Іван Пулюй (1845–1918) // Шляхами Золотого Поділля: Теронопільщина і Скалатщина: регіональний історико-мемуарний збірник, т. 1–3. Нью-Йорк–Париж– Сідней–Торонто, 1983, Філядельфія, 1983. / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Т. 3. — С. 576-579. 

Нагорняк С. Загадкова історія великого відкриття: (Відкриття ікспроменів – І. Пулюй, Ленард, Рентген) // Свобода, 1996, 30 січня. 

Нагорняк С. Іван Пулюй — видатний винахідник в галузі фізики та електротехніки / Нагорняк С., Медюх М. // Вісник ТДТУ. — 1997. — Том 2. — Число 1. — С. 172 - 176

Нагорняк С., Медюх М. Ікс-промені Пулюя: Минуло 155 років від дня народження І. П. Пулюя // Свобода, 2000, 5 лютого. 

Нагорняк С., Медюх М. Фізико-технічні ідеї Івана Пулюя. - Тернопіль: Джура, 1999. - 212 с.  

Нагорняк С. І. Пулюй — видатний винахідник / С.Нагорняк, М. Медюх, О. Рокіцький // Матеріали міжнародної наукової конференції, присвячена 150-річчю від дня народження видатного українського фізика і електротехніка Івана Пулюя, 24-28 травня 1995 року : Тези допов. – Тернопіль : ТПІ, 1995. – С. 11

Назаревич Л. Т. Листи Івана Пулюя до Володимира Гнатюка в контексті розвитку української науки та культури //  Володимир Гнатюк у європейському науковому просторі: колективна монографія. Тернопіль: Підручники і посібники, 2021. 336 с.

Недоведена істина: Вечір-вистава, присвячена І. Пулюю // Русалка Дністрова. – 1995. – № 2. 

Никонов В. П. Возвращение ученого: К 157-й годовщине со дня рождения И.П. Пулюя. "Конструктор", 2002, № 3

Нужна О., Шендеровський В. Людина, яка формувала світ: (Іван Пулюй) //Голос України,1996,  – 1 лютого. – С. 12. 

Олійник М. Пантелеймон Куліш (“Разом з львівським професором Пулюєм здійснює переклад “Нового завіту”) // Літературна Україна. – 1999. – 29 червня. 

Ониськів М. Іван Пулюй: Збірник праць / М. Ониськів // Вільне життя. – 1996. – 23 липня. – С. 3. – (Рядок з біографії краю). – Рец. на кн.: Пулюй І. Збірник праць [Т. 1–2]. – К. : Рада, 1996. – 710 с. 

Орнарович І. Викрадення Рентгена: До 155-річчя І. Пулюя // Україна молода. – 2000. – 2 лютого. – С. 12. 

Осадчук, Лариса. До 165-річчя Iвана Пулюя в Тернополі відкрили музей // День. - 2010. - 5 лют. (№19). 

Патер І. Іван Пулюй – український патріот, політик, державник. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2020. Вип. 33. 540 с. DOI: https://doi.org/10.33402/ukr.2020-33-270-293

Перший україномовний друкований переклад Біблії Іваном Пулюєм //Сарбей В. Г. Національне відродження України. - К.,1999. Т. 9, с. 182. 

Петрик М. Іван Пулюй і українська національна ідея: (155-річний ювілей) // Ровесник, 2000, 27 січня. 

Петрик М. Іван Пулюй - дорогою духа людського до правди // Слово Просвіти. – 2005. – 10 листоп. – № 45. – С.15. 

Петрик М. Іван Пулюй у вимірі світового науково-технічного прогресу // Вісник Наукового товариства ім. Шевченка. — 2025. — Ч. 71.

Пиндус Б. - Щербак Л. Пулюй Іван Павлович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. – Т. 1–4. – 2008. – T. 3: П — Я. — с. 156–157. 

Пляцко, Р. Феноменальний Iван Пулюй: людина, яка спричинилася до перетворень світу (до 170-річчя від дня народження) // День. - 2015. - 6 лют. (№19-20). - С. 22

http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/fenomenalnyy-ivan-pulyuy

Пляцко Р. М., Шаромова В.Р. Забуті імена - у нові підручники: (Серед укр. вчених наш земляк І. Пулюй) //Рідна школа, 1992, № 2. с. 7 - 11. 

Повернення із забуття: Невідомі імена видатних фізиків і математиків, вихідців із Тернопільщини – дійсних членів НТШ / О. І. Августин, Ю. В. Буган, Ю. Г. Бачинський, Г. М. Возняк. - Тернопіль, 1995. - 78 с.  

Продан І. “Святе письмо нехай іде в світ…”: творчі взаємини І. Пулюя і П. Куліша //Русалка Дністрова, 1995, № 2. 

Пулюй Іван Павлович (1845–1918) – фізик і електротехнік // Шаров І.Ф. 100 видатних імен України.– Київ: Альтернатива,1999, с. 341–344.

Пулюй – Куліш. Подвижники Нації / за заг. ред. В. Шендеровського.– Київ: Рада, 1997.– 287 с.: фото.

Пулюй - Куліш. Подвижники нації / Ред. В. Шендеровський. - К.: Рада, 1997. - 286 с.  Пулюй Іван Павлович (1845 - 1918) - фізик і електротехнік //Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. - К.,1999, с. 341 - 344. 

Пундій П. Гороховський А. Винахід променів “Х” належить професорові Іванові Пулюю //Русалка Дністрова, 1995, № 12. – С. 1, 3. 

Росіцький Р. Доля вченого в долі України: Сценарій про Пулюя //Русалка Дністрова, 1994, 13 жовтня. 

Рокiцький, О. Iван Пулюй - громадсько-полiтичний дiяч // Пам'ять століть. - 2002. - №1. - С. 54-59.

Рокіцький О. За рік до ювілею: (2 лют. 1995 р. - 150 років від дня народження І. Пулюя) // Свобода, 1994, 8 лютого. 

Рокіцький О. М. Іван Пулюй у світовій науці й культурі: Дис. канд. іст. наук: 07.00.07 / Тернопільський держ. технічний ун-т ім. Івана Пулюя — К., 2002. — 175 c.

Рокіцький О. Іван Пулюй у світовій науці і культурі / О. Рокіцький, Н. Рокіцька // Україна, Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць.. Серія: : Історія, міжнародні відносини. - 2017. - Вип. 19. - С. 338-343

Рокіцький О. М. Наукові дослідження Івана Пулюя в галузі молекулярної фізики // Вісник ТДТУ. — 1997. — Том 2. — Число 1. — С. 177-179

Рокіцький, О. Праці Івана Пулюя - джерело сучасної української геополітики / Олександр Рокіцький, Василь Шендеровський, Петро Ясній // Світогляд. — 2020. — № 1. — С. 30-32.

Садовська Г. Важка дорога додому: (Про перепоховання праху І. Пулюя) // Вільне життя, 1997, 30 травня. 

Сарбей В. Всесвітньо відомий вчений-перекладач Біблії // Історичний календар’ 98. – К., 1997. – С. 27–28. 

Сарбей В. Про авторів першого повного видання Святого Письма українською мовою // Історія України. – 1998. – № 5, 6. 

Сарбей В. Г. Перший україномовний друкований переклад Біблії Іваном Пулюєм // Національне відродження України. – К., 1999. – Т. 9. – С. 182. 

Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Мовою русько-українською : [Пер. П. О. Куліша, I. С. Левицького, І. П. Пулюя]. – Відень, 1903. (перевидання: К. : Рада, 2000). 

Скоробагатько С. Безмежний чоловік: До 150-річчя від дня народження І. Пулюя // Сільські вісті. – 1995. – 2 лютого. 

Стефієнко Т. М. Винахідницька діяльність І. Пулюя / Стефієнко Т. М., Попівний А. З. // Тези доповіді студентської наукової конференції „Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання“, присв’яченої 150-річчю з дня народження Івана Пулюя, 17-20 квітня 1995 року — Т. : Тернопільський приладобудівний інститут імені Івана Пулюя, 1995 — С. 10. 

Студинський К. Листування і зв'язки П. Куліша з Іваном Пулюєм // Збірник Філологічної секції НТШ.– Львів, 1930.– Т. 22.– Ч. 2.– С. 3–86.

Студинський Кирило. Листування і зв’язки П. Куліша з І. Пулюєм (1870–1886) // Збірник філологічної секції Наукового товариства імени Тараса Шевченка. Т. ХХII (2). П. О. Куліш (матеріяли і розвідки). – Львів, 1930. – С. V–LХХХVI.

Стус В. Іван Пулюй – великий український вчений // Україна. – 1990. – № 22. – С. 11. Сулевич Є. Г. Хто сіяв, а хто пожинав... // Зірка. – 1995. – 17 лютого.

Сулима І. Винахідник “Х” променів // 3а вільну Україну. – 1991. – 6 лютого. 

Таранюк В. Про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменґофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с., іл. (Серія «Життя видатних дітей»).

Тарнашинська Л. Як повертався в Україну Іван Пулюй // Літературна Україна. – 1999. – 1 квітня. – С. 9. 

Тимочко П. Він ніколи не забув своєї Батьківщини  // Русалка Дністрова. – 1995. – № 2. 

Фаріон І. Д. Листи Івана Пулюя як джерело історії перекладу Біблії // Науковий вісник Чернівецького університету: Романо-слов’янський дискурс. — Чернівці : Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2016. — № 769. — С. 56–61.

Фаріон, І. Д. Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя) : монографія / І. Д. Фаріон ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». – Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2017. – 215 с. : іл., схем.

Фаріон І. Мовно-політичний світогляд видатного фізика і богослова Івана Пулюя // Слово Просвіти. – 2016. – 3-9 листоп. – № 44. – С. 10-11. 

Фаріон І. Наука своєю мовою – нездоланна твердиня : збірник матеріялів відкритих Пулюївських читань. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2019. 216 с. 

Фаріон, І. Націєтвірна функція мови в рецепції Івана Франка та Івана Пулюя  // Слово Просвіти. - 2017. - 16-22 лют. (№ 7). - С. 6-7. 

Фіалко Л. Іван Пулюй ніколи не спростовував відкриття Рентгена // Рідна школа. – 2000. – № 3. – С. 25–26. 

Філіппова В.В. Листи Івана Пулюя як джерело історії перекладу Біблії // «Культура як феномен людського духу (багатогранність і наукове осмислення)». – Збірник тез доповідей V Міжнародної наукової конференції курсантів і студентів 21–22 листопада 2019 року. — Львів : ЛДУ БЖД, 2019. — С. 243–245. 

Філіпчук Г. Національна еліта – це важливіше, ніж національна валюта  // Голос України. – 1995. – 5 липня; Тернопіль вечірній. – 1995. – 12 липня. 

Фішбейн М. ”Слова мої, печальні голуби...”// Україна. – 1989. – № 35. – С. 15. 

Харкавий І. Іван Пулюй: “Ціль наша єсть – вибороти свому народові поважне становисько між іншими народами...” // Свобода. – 1997. – 28 січня. 

Харкавий І. Світоч науки Іван Пулюй  // Свобода. – 2000. – 29 січня, 8 лютого. 

Чайковський М. Іван Пулюй (2.II.1845-31.1.1918) — видатний фізик // Український календар, 1968. — Варшава, 1968; 

Черемшинський О. Володимир Гнатюк про Івана Пулюя // Селянська доля. – 1995. – 4 лютого.

Цегельський Р. Д-р Іван Пулюй як науковий дослідник / Збірник математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Т. 27. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка.- 1928.

Шаблій О. Професор Іван Пулюй – світоч української науки // Тернопілля’ 95: Регіон. річник. – Тернопіль, 1995. – С. 228–231.

Шаров І. Ф. Пулюй Іван Павлович (1845–1918) – фізик і електротехнік // 100 видатних імен України. – К., 1999. – С. 341–344.

Шевчук Л. Іван Пулюй знайде вічний спочинок в Україні // Свобода. –1997. – 23 вересня.

Шевчук Л. Іван Пулюй знайде вічний спочинок в Україні  // Свобода. – 1997. – 23 вересня. 

Шендеровський В. Апостол правди: у лютому цього року виповнилося 160 років від дня народження великого українського вченого й громадського діяча Івана Пулюя / В. Шендеровський, В. Козирський // Урядовий кур'єр. - 2005. - 2 квіт.(№61). - С. 12.

Шендеровський В. Видатний внесок Івана Пулюя у становлення рентгенології // Ваше здоров’я. – 1995. – № 45, 46. 

Шендеровський В. Відкриття віку. Іван Пулюй чи Конрад Рентґен? // Рідна школа. 1997. № 7–8. С. 51–59.

Шендеровський В. Він належав до тих, хто формував світ : [Іван Пулюй] // Історичний календар. – 2003. – № 1. – С. 72-76.

Шендеровський В. Іван Пулюй // Шандра В., Ананьєва Т., Біленький С. та ін. Історія України у особах ХІХ століття. Київ : Україна, 2015. С. 291–304.

Шендеровський В. Іван Пулюй – забутий геній // Рідна школа. – 1994. – № 8. – С. 2–6. 

Шендеровський В. Кому людство повинно завдячувати відкриттям Х-променів? // Вісн. фонду О. Смакули. – 1997. – № 12. – С. 21–27. 

Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки : в 4 т. Київ : Рада, 2003. Т. 1. С. 251–263.

Шендеровський В. Помилка великого вченого, або кому належить епохальне відкриття // Літературна газета. – 1995. – 18 травня. 

Шендеровський В. Про своєрідне тлумачення історії фізики: Коментар до статті Л. Фіалко “Іван Пулюй ніколи не спростовував відкриття Рентгена” // Рідна школа. – 2000. – № 3. – С. 26–27. 

Шаблій О. Професор Іван Пулюй – світоч української науки // Тернопілля’ 95: Регіон. річник. – Тернопіль, 1995. – С. 228–231.

Шендеровський В. Відкриття віку: Іван Пулюй чи Конрад Рентген? // Рідна школа. – 1993. – No 7–8. – С. 51–58.

Шендеровський В. Іван Пулюй – забутий геній // Рідна школа. –1994. – No 8. – С. 2–6.

Шендеровський В. Видатний внесок Івана Пулюя установлення рентгенології  // Вашездоров’я. – 1995. – No 45, 46.

Шендеровський В. Помилка великого вченого, або кому належить епохальне відкриття // Літературна газета. – 1995. – 18 травня.

Шендеровський В. Кому людство повинно завдячувати відкриттям Х-променів? // Вісн. фонду О. Смакули. – 1997. – No 12. – С. 21–27.

Шендеровський В. Про своєрідне тлумачення історії фізики: Коментар до статті Л. Фіалко “Іван Пулюй ніколи не спростовував відкриття Рентгена” // Рідна школа. – 2000. – No 3. – С. 26–27.

Шендеровський В., Рокіцький О. До 150-річчя від дня народження Івана Пулюя. // Вісті Академії інженерних наук України", 1995, № 1.

Якель Р. У променях славного імені : [Іван Пулюй] // Дзеркало тижня. – 2018. – No 3. – С. 15.

Якуб Ю. Фізик світового рівня переклав Біблію // Столиця. - 2005. - 28 січ. (№4). - С. 24. 

Янович А. В. Наукові здобутки Івана Пулюя в галузі електротехніки і світлотехніки. – Тези доповіді студентської наукової конференції „Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання“, присв’яченої 150-річчю з дня народження Івана Пулюя, 17-20 квітня 1995 року — Т. : Тернопільський приладобудівний інститут імені Івана Пулюя, 1995 — С. 4.

Ярема С. Іван Пулюй // Ювілейна книга Української гімназії у Тернополі 1898–1998. – Тернопіль; Львів, 1998. – С. 667–668.

Gajda R. Plazko R. Johann Puluj Ratsel des universaien Talents. – Львів: Євросвіт, 2001. – 264 с.

L'Annunziata M. F. Radioactivity: Introduction and History, From the Quantum to Quarks. — Elsevier, 2016. — P. 83—88. — 932 р.

J. Braunbeck, Puluj Johann // Österreichisches Biographisches Lexikon 1815–1950 (ÖBL). Band 8, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1983, S. 333.

R. Gajda, R. Plazko, Johann Puluj: Rätsel des universalen Talents. EuroWelt-Verlag, Lwiw 2001, 

R. P. Gaida, Ivan Puluj and the development of the science of X-rays. 1997 (ukrainisch, preprint, 62 S.; Abstrakt auf englisch).

W. Formann, Die Göttin mit der Glühlampe über dem Haupte. In: Wochenendbeilage der oberösterreichischen Nachrichten, 25. Januar 1958, S. 11–12

W. Formann, Mit Bibel und Pulujscher Röhre. In: Österreich Regional, Linz, 18. Januar 1968

W. Formann, Theologe, Patriot, Physiker. In: Linzer Volksblatt, 1. Februar 1968

Spiegel P. The first clinical X-ray made in America — 100 years // American Journal of Röntgenology. — 1995. — Vol. 164. — P. 241—243

Francobollo dell'Ucraina dedicato a Ivan Puliu, 1995

https://zaxid.net/statti_tag50974/

Куди зникли лампи Пулюя — Локальна історія

Рентген чи Пулюй? - Останні та актуальні новини України та світу, новини дня онлайн - Україна Молода

nmuofficial.com/news/do-dnya-narodzhennya-vydatnogo-ukrayinskogo-vchenogo-ivana-pulyuya/

Іван ПУЛЮЙ: "Лише внаслідок приєднання України до Московії утворилася надмогутня Росія" - Урядовий Кур’єр - газета центральних органів влади України онлайн

Фізика & Інформатика - Вони прославили Україну. Пулюй Іван Павлович

Чудо-промені видатного українця. Іван Пулюй

La prima pubblicazione del 2 febbraio del 2025