Beato Mykola Charneckyj, Vescovo e Martire, la memoria liturgica il 27 giugno

Beato Mykola Charneckyj 

Vescovo Redentorista  

Martire della Chiesa Greco-Cattolica Ucraina

(14 dicembre 1884 - 2 aprile 1959)

 

   Il 2 aprile 1959 a Leopoli morì il beato vescovo-martire della Chiesa greco-cattolica ucraina Mykola Charnecky, redentorista, professore al Seminario teologico, visitatore apostolico per gli slavi del rito bizantino a Polonia, il santo ucraino che è sopravvissuto ai campi di concentramento sovietici con le torture e le peregrinazioni, affrontando le malattie e  le difficoltà, ma non ha mai tradito la fede, la vocazione monastica, e il servizio pastorale alle persone. 

  Il beato Mykola Charnecky è nato il 14 dicembre 1884 nel villaggio di Semakivci nella regione di Stanislaviv (ora provincia di Gorodenka nella regione di Ivano-Frankivsk) nella povera famiglia di Oleksa e Paraskevia Charnecky. Con l'assistenza di M. Karatnytska, nel 1890, Mykola Charnetskyj iniziò i suoi studi presso la scuola della città di Tovmach (moderna città di Tlumach, regione di Ivano-Frankivsk), dove si diplomò nel 1896. Mykola continuò i suoi studi al ginnasio a Stanislaviv negli anni 1896-1904. 

Studenti del Collegio Ucraino di Roma, 1908 

in piedi: terzo da sinistra P. Stepan Bakhtalovsky, quarto Mykola Charnetsky (terza fila).

    Con sostegno del vescovo Grygorij Khomyshyn per sette anni proseguì gli studi a Roma dove visse presso il Pontificio Collegio Ucraino di San Giosafatto che si collocava presso la chiesa dei Santi Sergio e Bacco a Roma. Il 2 ottobre del 1909 fu ordinato al sacerdozio dal vescovo Grygorij Khomyshyn a Stanislaviv. 

  Ha difeso il dottorato in dogmatica a Roma il 16 novembre 1909 all'Università Urbaniana, che apparteneva alla Congregazione per la Propagazione della Fede. Tra i suoi amici durante gli studi erano Omelian Kovch, Josyp Kotsylovskyj, Leoni Fedorov, Ivan Buchko. 

   Nell'autunno del 1910, Charnetskyj ritornò a Stanislaviv e divenne professore di filosofia scolastica, ascetismo e dogmatica fondamentale al Seminario Teologico di Stanislaviv intitolato a San Giovanni Crisostomo. Allo stesso tempo, esercita le funzioni del cappellano del seminario, operando con zelo per la santificazione delle sue anime e di quelle affidate alle sue cure. Mykola Charnetsky insegnava lì fino al 1919. Durante la prima guerra mondiale molti sacerdoti furono arrestati e deportati, lasciando le parrocchie senza pastori. Padre Mykola visitava a piedi i villaggi vicini e vi ha condotto i servizi. 

   Mykola Charneckyj si avvicinò alla comunità monastica della Congregazione del Santissimo Redentore nel 1918, e il 15 settembre del 1919 entrò in noviziato dell'ordine di redentoristi a Zboiskia vicino a Leopoli. Il 16 ottobre del 1920, il novizio M. Charnetsky fece i primi voti monastici nelle mani di padre Shveires, il 16 settembre del 1923 - i voti eterni.

   Notando lavoro zelante di Mykola Charnetskyj nel 1926 papa Pio XI lo nominò Visitatore Apostolico per gli ucraini di Volyn' e Polissia, il 16 gennaio del 1931 è stato nominato dal papa Pio XI il vescovo. L'ordinazione episcopale avvenne l'8 febbraio 1931, nella Chiesa dei Padri Redentoristi a Roma, davanti all'Icona Miracolosa della Madre di Dio del Perpetuo Soccorso. Durante la prima occupazione bolscevica, il metropolita Andrei Sheptyckyj nominò il vescovo Charneckyj l'esarca apostolico di Volinia e Polissia. 

 Dopo la ripresa dell'Accademia Teologica di Leopoli nel 1941, vescovo Mykola divenne uno dei suoi professori: insegnò alcune discipline filosofiche, psicologia e teologia morale. 

   L'11 aprile 1945 circa le ore 23. 00 fu arrestato dall'NKVD insieme ai massimi dirigenti della Chiesa greco-cattolica ucraina a Leopoli: il metropolita Yosyf Slipyj, i vescovi Mykyta Budka, Gryhoriy Khomyshyn e Ivan Lyatyshevsky. 

 M. Charnackyj è stato tenuto per strada nella prigione dell'NKVD sulla via di Lonsky, subendo terribili abusi: lo svegliavano nel cuore della notte, interrogavano, picchiavano... Successivamente, è stato trasferito a Kyiv, dove è stato trattenuto per un anno intero, finché il caso non è stato trattato in tribunale. Alla fine è stata pronunciata la sentenza: come "agente del Vaticano" con condanna ai 10 anni nella zona di regime rafforzato. Inizialmente, il vescovo Charnetsky fu inviato nella città siberiana di Marijinska, nella regione di Kemerovo, insieme al metropolita Yosyp Slipyj, e in seguito fu spesso trasferito da una zona all'altra. Secondo fonti attendibili, durante la sua prigionia (dal suo arresto a Lviv nell'aprile 1945 fino al suo rilascio nel 1956), il vescovo Charnetsky subì 600 ore dei interrogatori e delle torture, passando da all'altra 30 diverse prigioni e campi di lavoro forzato. Nonostante le sofferenze fisiche e mentali, il vescovo trovava sempre parole di conforto per i suoi compagni di prigionia, li sosteneva spiritualmente, conosceva tutti per nome, trovava per loro conforto.

   Nel 1956 il vescovo Mykola Charnecky tornò a Leopoli. 

Una delle ultime foto

   Morì il 2 aprile 1959 a Leopoli e fu sepolto nel cimitero di Kulparkiv. Le sue ultime parole sono state un caloroso discorso alla Madre di Dio del Perpetuo Soccorso, nella quale ha sempre avuto una grande fiducia filiale. Il funerale del vescovo Charnecky ebbe luogo il 4 aprile 1959. 

 La descrizione del funerale, conservata negli archivi della Congregazione dei Redentoristi a Yorkton, si conclude con le parole: "Pensiamo che verrà il giorno in cui sarà canonizzato, perché era veramente un santo vescovo". Negli anni '60, durante la chiusura del cimitero, fu seppellito di nuovo nel cimitero di Lychakiv. 

  Il 24 aprile 2001, alla presenza di Sua Santità Papa Giovanni Paolo II, è stato proclamato in Vaticano un decreto di martirio del vescovo Mykola Charnecky. La cerimonia di beatificazione ha avuto luogo il 27 giugno 2001 a Leopoli durante la Santa Liturgia in rito bizantino con la partecipazione di Papa Giovanni Paolo II. 

  Il 4 luglio 2002 le reliquie del beato sono state trasferite nella chiesa di San Giosafatto a Leopoli. 

Баб’як А. Велеградські конгреси в 1907–1936 роках: контекст зародження, перебіг подій та участь у них Греко-Католицької Церкви (част. 1). Релігійно-інформаційна служба України.

Баб’як А. Велеградські конгреси в 1907–1936 роках: контекст зародження, перебіг подій та участь у них Греко-Католицької Церкви (част. 2). Релігійно-інформаційна служба України.

Бахталовський Р. Апостол з’єдинення наших часів. Спогади. Львів: «Добра книжка», 2001. 224 с.

Бахталовський С.-Й. ЧНІ. Николай Чарнецький ЧНІ, Єпископ-Ісповідник. Йорктон, Саскачеван, Канада: Друкарня Голосу Спасителя, 1980. ХХІІ + 281 с.

Блажейовський Д. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832–1944). Том 1: Адміністрація і парохії: [англійською мовою]. Львів – Київ: КМ Академія, 2004. 1004 с.

Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885–1938): [англ. мовою]. Львів: Місіонер, 2002. 450 с.

Блаженний Миколай Чарнецький – Вінець Господньої любові / упоряд. Р. Брезіцький. Львів: Добра книжка, 2012. 208 с.

Бойчук А. Мій чотиролітній побут в греко-католицькім Духовнім Семінарі в Станиславові: 1909-1913. Перша нотатка. Рукопис. Архівні фонди Музею історії підпільної УГКЦ в с. Фитьків Надвірнянського району Івано-Франківської області. 91 с.

Галузевий Державний Архів Служби Безпеки України в Києві (далі – ГДА СБУ). Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 1. 298 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 2. 309 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 3. 212 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.) Ф. 6. Т. 4. 288 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 5. 265 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича, Будки Никити Михайловича за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 6. 292 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа № 68069-ФП «За звинуваченням Сліпого Йосифа Івановича, Чарнецького Миколи Олексійовича та інших за ст. 54–1 «а» і 54–11 Карного кодексу УРСР (11 квітня 1945 р. – 10 травня 1946 р.). Ф. 6. Т. 7. 299 арк.

ГДА СБУ. Кримінальна справа №148465 «За звинуваченням Величковського Василя Володимировича за ст. 54-1 «а» і 54-11 Карного

Делятинський Р. Життя і служіння Миколая Чарнецького у Станиславові (1910-1922). «Шлях до святості» – життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції / упорядник Р. Піх. Львів: Скриня, 2014. С. 14–43.

ДАІФО. Ф. 504. Оп. 1. Спр. 330б. Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 рр., м. Станиславів, т. 2. 199 арк.

ДАІФО. Ф. 504. Оп. 1. Спр. 330д. Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 рр., м. Станиславів, т. 5. 201 арк.

ДАІФО. Ф. 631. Колекція метричних книг церков, костелів, синагог Станіславського воєводства реєстрації народжень, шлюбів та смертей. Оп. 1. Спр. 149. Метрична книга церкви реєстрації народжень с. Семаківці, 5 грудня 1839 – 16 березня 1877 рр. 95 арк.

ДАІФО. Ф. 631. Оп. 1. Спр. 151. Метрична книга церкви реєстрації шлюбів с. Семаківці, 06 червня 1860 – 06 жовтня 1918 рр. 48 арк.

ДАІФО. Ф. 631. Оп. 13. Спр. 72. Метрична книга церкви реєстрації народження, шлюбу та смерті с. Семаківці, 6 січня 1876 – 19 грудня 1943 рр. 336 арк.

Доброєр О. Католицька Церква в Україні. 2001 рік. Статистика, аналізи, коментарі. Київ: Кайрос, 2001. 260 с.

Жаровська О. Випробувані, як золото в горнилі. Книга 1. Львів: Колесо, 2013. 208 с.

Інтерв’ю з владикою Павлом Василиком, від 22.10.1996 р., м. Коломия. Інтерв’юер Л. Купчик. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-455. с. С. 16.

Інтерв’ю з о. Миколою Волосянко, від 14.06.1993 р., м. Львів. Інтерв’юер С. Смолюк. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-151. с. С. 2.

Інтерв’ю з с. Аполонією Анною Винницькою ЧСВВ, від 02.01.1998 р., м. Львів, Зимна Вода. Інтерв’юер Л. Проців. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-645. … с. С. 2.

Інтерв’ю з с. Рафаїлою Ольгою Кулиняк Згромадження Сестер Пресвятої Євхаристії, від 12.03.1994 р., м. Івано-Франківськ. Інтерв’юер Н. Павликівська. Архів Інституту історії Церкви УКУ. П-1-1-353. с. С. 7.

Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2020. Рік 3. № 1 (7). 4 с.

Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2020. Рік 3. № 4 (10). 8 с.

Історичний Вісник. Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2024. Рік 7. № 1 (41). 12 с.

Історичний Вісник Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. 2024. Рік 7. №2 (42). 12 с.

Кащак І. Виховання Українського Греко-Католицького Священика (1882–1946) / переклад з англ. О. Шпунт. Львів: Свічадо, 2007. 232 с.

Королевський К. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) / пер. з фр. Я. Кравець. Вид.2-ге, виправл. Львів: Свічадо, 2014. 490 с.

Курилас Б. Преосвященний Николай Чарнецький, ЧНІ. Єпископський візитатор. Ювілейний альманах оо. Редемтористів 1906-1956 років. Йорктон, 1956. № 9. С. 177-182.

Лебедович І. З мартирології духовенства Західної України. Філадельфія, 1978. 105 с.

Маттеі Дж. Україна – земля мучеників: героїчні свідчення блаженних мучеників, проголошених Папою Іоаном Павлом II у Львові, під час його історичного паломництва / пер. з. італ. о. О. Лісовського. Жовква: Місіонер, 2014. 196 с.

Мельничук В., Маслій (О). А. Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884–1959): історичний портрет. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2024. 288 с.

Оприско В. Чудо життя і смерті владики Миколая Чарнецького, ЧНІ. Львів: Добра книжка, 1998. 32 с.

Пекар А. Ісповідники віри нашої сучасності. Причинок до мартиролога Української Католицької Церкви під совітами. Львів: Місіонер, 2001. 288 с.

Піх Р. Редемптористи в Уневі. Львівська провінція Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористи).

Піх Р. Життєві дати блаженного владики Миколая Чарнецького. «Шлях до святості» – життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції. Упорядник Піх Р. Львів: Скриня, 2014. С. 202-249.

Піх Р. Служіння і обов’язки Миколая Чарнецького у Львівській віце-провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. «Шлях до святості» – життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції. Упорядник Піх Р. Львів: Скриня, 2014. С. 44–88.

Протоколи засідань Львівських Архієпархіальних соборів 1940–1944 рр. Протоколи засідань підготовчих та урочистих сесій / упорядник А. Баб’як. Львів: В-во ОО. Василіян «Місіонер», 2000. 420 с.

Сало С., с. ЧСВВ. Провінція Пресвятої Тройці Сестер Чину Святого Василія Великого: нариси з історії. Жовква : Місіонер, 2012. Т. 1. 432 с.

Скакун Р. Життя в тіні великого Митрополита: брат Йосиф Ґродський і його спогади. Львів: Видавництво Українського католицького університету 2020. 316 с.

«Шлях до святості» – життя і діяльність блаженного Миколая Чарнецького. Матеріали наукової конференції / упорядник Р. Піх. Львів: Скриня, 2014. 252 с.

Schematismus universi venerabilis cleri Archidioeceseos Metropolitanae graeco-catcholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1836. Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1836. 386 s.

Schematismus universi venerabilis cleri Archidioeceseos Metropolitanae graeco-catcholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1861. Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1861. 272 s.

Kateryna Grushevska (21 giugno 1900 - 30 marzo 1943) culturologa, sociologa, etnologa, folklorista, unica figlia dello storico Mykhailo Grushevsky, di Yaryna Moroz Sarno

 

Kateryna Grushevska

(21 giugno 1900 - 30 marzo 1943)

125 anniversario della nascita

culturologa, sociologa, etnologa, folklorista, 

stretta collaboratrice e unica figlia del primo presidente dell'Ucraina 

Mykhailo Grushevsky

 di Yaryna Moroz Sarno

   Kateryna Grushevska  (1900-1943) è stata ricercatrice di talento, una delle prime etno-sociologhe ucraine, culturologa, sociologa, etnologa, folklorista, l'editrice e compilatrice di pubblicazioni e riviste scientifiche, assistente e unica figlia e collaboratrice del suo padre, famoso storico, presidente della Rada centrale, il primo presidente dell'Ucraina Mykhailo Grushevsky. Aveva tutto per dare un contributo significativo allo sviluppo della scienza ucraina: conoscenza approfondita, mente acuta, coraggio di affrontare argomenti nuovi e non padroneggiati. E all'età di 30 anni, Kateryna divenne una delle figure più brillanti dell'etnografia e degli studi folcloristici ucraini e una delle prime donne a raggiungere un successo significativo in questo campo.

  Le opere scientifiche di Kateryna Grushevska, comprese le migliori edizioni esistenti di duma popolari ucraine, sono rimaste a lungo inaccessibili ai lettori e ricercatori, essendo custodite in depositi speciali di biblioteche o inedite.

    L'eredità scientifica di Kateryna Grushevska consiste in 4 libri scritti in soli dieci anni (1921-1931) (pubblicati a Vienna, Kyiv e Kharkiv); 24 articoli approfonditi (sulle colonne) delle riviste scientifiche "Bollettino letterario e scientifico", "Ucraina", "Collezione scientifica", "Note della Sezione storica dell'Accademia delle scienze ucraina", "Cittadinanza primitiva", "Note della Società scientifica Shevchenko"), 27 recensioni di pubblicazioni straniere (in inglese, tedesco, francese e italiano). Ciascuna delle sue opere testimonia la straordinaria profondità dello sviluppo delle problematiche scientifiche, la vastissima competenza scientifica dell'autrice e può servire da modello per i ricercatori moderni. Il contributo di Kateryna Grushevska allo sviluppo della ricerca sul canto storico del popolo ucraino fu particolarmente significativo, iniziato durante il periodo dell'emigrazione della famiglia Grushevski (1919-1924) su iniziativa di M. S. Grushevskiy presso l'Istituto Sociologico Ucraino da lui creato e ampliato dopo il suo ritorno a Kyiv nelle istituzioni storiche del Dipartimento Storico e Filologico dell'Università di Scienze Sociali Ucraine diretto da Mykhailo Grushevskyj. 

        

Maria e Mychailo Gryshevskyj, genitori di Kateryna, Leopoli, 1896

  

   Kateryna Grushevska (Катерина Грушевська) nacque il 21 giugno 1900 a Leopoli, dove suo padre il professor Grushevsky in quel tempo dirigeva il primo Dipartimento della storia ucraina all'Università di Leopoli. E' stata battezzata nella chiesa di Santi Apostoli Pietro e Paolo, sulla attuale via Lychakivska, dove precedentemente erano sposati i suoi genitori. Nel registro metrico di Kateryna non ci sono cognomi di padrini: il sacramento si svolgeva senza padrini, poiché la partoriente e il bambino erano in gravi condizioni  di salute.

Foto della fine del 1900, Leopoli 

    Nella famiglia la chiamavano teneramente Katrusya – "Kulunya", "Bobochka", e il padre Mykhailo Hrushevsky chiamava la sua amata figlia – "dolce consolatrice". Veramente, per i suoi genitori, Kulunya per tutta la vita è stata sempre una consolatrice, la più cara. 

Kateryna Grushevska. Leopoli, 1901

Maria Grushevska con la figlia Kateryna, Stefania Levytska, Mykhailo Grushevsky. in  piedi: Ivan Trush, Severyn Danylovych e Ivan Franko. Leopoli, giugno 1901

  Nel 1903, l'artista Ivan Trush dipinse un ritratto della piccola Kateryna, che i suoi genitori ordinarono per il terzo compleanno della loro amata figlia. Il ritratto fu riprodotto nel 1905 sulla rivista "Bollettino Artistico" con la didascalia "Ritratto della Signorina Kat. dipinto da Ivan Trush".

 L'infante ucraina, 1903 

Katrusya Grushevska nello studio di Ivan Trush. Lviv, l'inizio di giugno del 1903

Foto, che utilizzava pittore Ivan Trush, per il famoso ritratto della piccola Kateryna

Ritratto di Kateryna Grushevska di Ivan Trush. 1903. 

Riproduzione sulla rivista "Bollettino d'Artista", 1905.

Maria Grushevska, mamma di Kateryna nella loro villa a Leopoli, 1904

 

Kateryna Grushevska sullo sfondo della villa di famiglia di Grushevskyj a Leopoli, 1904

Kateryna Grushevska vicino alla villa di Leopoli

   Fin dalla tenera età, Katrusya aveva debole salute (le furono diagnosticati problemi polmonari e il rischio di sviluppare la tubercolosi), così già in un anno i suoi genitori decisero di recarsi in Crimea (un altro viaggio simile con una visita a Kyiv sarebbe avvenuto nel 1905).

   All'età di 4 anni per la prima volta vide la bellezza di Venezia, camminando 8 km ogni giorno. A otto anni ammirò i luoghi unici di Roma, gli spettacoli di Napoli e Firenze, e riconobbe i luoghi già familiari di Venezia. Da bambina, Katrusya insieme ai suoi genitori sono saliti in cima al Vesuvio. Partendo per un'esotica escursione sul Vesuvio, sulla cresta del cratere del quale fu sollevata sulle spalle da due guide, che si ostinavano a imporre i loro costosi servizi.

Basilica di San Marco a Venezia, Foto stereo 1904, dalla collezione della famiglia Grushevsky

Pompei, Foto del 1904, dalla collezione della famiglia Grushevsky

    L'unica figlia del professore Mykhailo Grushevsky e di un'insegnante, figura attiva del movimento delle donne in Galizia Maria Voyakivska, è stata circondata da un pubblico ucraino altamente intellettuale fin dall'infanzia. Da loro spesso venivano Solomiya Krushelnytska e Natalia Kobrynska venivano a  Leopoli. Gli Grushevsky erano amici dei Lysenko, Chernyakhivsky, Steshenko, Starytsky, Kosach a Kyiv. Durante le vacanze estive a Kryvorivnya, Ivan Franko, Mykhailo Kotsiubynskyi, Fedir Vovk li visitavano.  I suoi ritratti sono stati dipinti da Ivan Trush e Mykhailo Zhuk. Mykhailo Boychuk dava alla piccola Katrusya le lezioni di pittura.

    A causa di una salute cagionevole ricevette la sua istruzione primaria a casa. La sua madre, Maria-Ivanna Voyakivska (1868-1948), l'insegnante e traduttrice, con  un'educazione pedagogica e un notevole talento pedagogico e le conoscenze enciclopediche, era una partecipante attiva al movimento femminista in Galizia, la fondatrice della società "Rus'ka Zakhoronka" e suo primo capo, che si prendeva cura sia dei bambini, aprendo asili nido, sia delle loro madri, aprendo loro nuove prospettive. Era esperta delle lingue: conosceva il polacco, il francese, l'inglese, il norvegese. 

    In seguito nell'autobiografia Kateryna scrisse: "Studiò a casa sotto la guida del padre e della madre". Il programma della scuola elementare e ginnasio erano fornite dalla mamma e –  strumenti scientifici – dal padre, il più importante storico ucraino. Katrusya studiava facilmente. Da piccola Kateryna amava i libri e spesso consultava con suo padre nelle lettere cosa poteva leggere e cosa era troppo presto. Mykhailo Grushevsky consigliava i libri di storia, suggerì la ricerca scientifica, preparando il terreno per futuro lavoro  ulteriore scientifico. Fino alla fine della sua vita manteneva un rapporto caloroso e di fiducia con suo padre. 

   Sua madre le insegnò il polacco, l'inglese e il norvegese (in seguito, Kateryna Grushevska, su commissione di Maria Zankovetska, tradusse "La casa delle bambole" di Henrik Ibsen dal norvegese). Oltre a studiare con sua madre, studiò intensamente il francese con la figlia di Mykhailo Drahomanov, Ariadna Trush, laureata all'Università della Sorbona che aveva una pronuncia impeccabile. Così, fin dall'infanzia, padroneggiava il polacco, il tedesco, l'inglese, il francese e il russo. Inoltre, Kulunya (come la chiamavano a casa) aveva un talento per il disegno (prese lezioni da Mykhailo Boychuk), era interessata alla storia e alla letteratura. Fin dall'infanzia Kateryna Grushevska la chiamavano "piccola professoressa".

La piccola Kateryna con i cugini, Kyiv 1906

Kateryna Grushevska nella cerchia familiare. In piedi: Oleksandr Grushevsky, Hanna Shamraeva, Mykhailo Grushevsky, Maria Grushevska; seduti: Serhiy e Olga Shamraev, Kateryna Grushevska, Glafira Grushevska. Kyiv, dicembre 1906

Kateryna Grushevska, Leopoli 1907

Kateryna Grushevska, Leopoli 1907-08

Kateryna Grushevska (a sinistra) con la cugina Olga, 

Kyiv, Pankivska, 9. Intorno al 1908.

Mykhailo Zhuk, Ritratto di Kateryna Grushevska, 1909 

Kateryna e Maria Grushevska, Olga Voyakovska (sposata Mochulska). Leopoli, 31.V. 1910.

Leopoli, gli anni '1910

Kateryna Grushevska e Olga Voyakovska, 1912 

Famiglia di Grushevski nel villaggio di Kryvorivnya. 16 agosto 1912

         

Tuttavia, quando Katrusya all'età di 14 anni, stava per entrare in ginnasio, aveva una conoscenza approfondita in molti settori. Ma nel 1914, quando Kateryna avrebbe dovuto andare al ginnasio, iniziò la prima guerra mondiale.

All'inizio della prima guerra mondiale Grushevsky con la famiglia si trovò in vacanza nei Carpazi. M. Grushevsky già non tornava a Leopoli, ma era partito per Vienna. Mykhailo Grushevsky, che rimase un suddito dell'Impero russo, non poté più rimanere nelle terre dell'Austria-Ungheria. Attraversando Vienna e l'Italia, la famiglia con difficoltà tornò a Kyiv, dove Mikhail Grushevskyj fu arrestato e accusato di legami con i circoli dirigenti dell'Austria-Ungheria, prima di tutto, sospetto del cosiddetto mazepinismo, false accuse di "spionaggio", dovette affrontare accuse di separatismo e attività rivoluzionarie, arresto ed espulsione, prima a Simbirsk, poi a Kazan e Mosca, con il divieto di lavorare scientificamente. Nel febbraio 1915 fu esiliato a Simbirsk, in seguito, su richiesta degli accademici russi, fu trasferito a Kazan, poi a Mosca sotto "evidente supervisione della polizia". Katrusya e sua madre lo seguirono, condividendo l'esilio e frequenti spostamenti con lo scienziato, ma alla fine del 1916, dopo una grave malattia, furono costretti a tornare a Kyiv, e solo con l'inizio della rivoluzione nel marzo del 1917 fecero ritorno definitivo a Kyiv.

La figlia accompagnò suo padre in tutti i suoi spostamenti. Gli anni trascorsi dai Grushevsky in terra straniera furono spesso gli anni della prova. Kateryna, ricordando i tempi difficili dei viaggi forzati attraverso l'Europa, scriveva: "Abbiamo vagato per quattro anni, abbiamo vissuto a Praga, poi in Svizzera e ora per due anni in Austria". Scrivendo al suo zio Oleksandr, Kateryna raccontava: "Ieri siamo andati in chiesa a Vienna per assistere alla celebrazione mattutina e benedire il pane pasquale e le uova. Questa è la prima volta dal 1917 che mangiamo di nuovo il cibo consacrato. Ci siamo divertiti in chiesa... ma nonostante ciò, eravamo in chiesa, come si deve, e a volte sembrava persino che tutto fosse come prima e che non fossimo in terra straniera", Per consolare in qualche modo la sua solitudine, perché a volte "non rivolgeva la parola a uno sconosciuto per un mese intero".

    Kateryna iniziò ad imparare le nuove lingue, in particolare italiano, spagnolo, ceco, serbo, e studiò giurisprudenza all'Università di Ginevra, però non riuscì mai a completare l'intero ciclo di studi universitari ucraini a Kyiv. 

   All'estero, Kateryna partecipò attivamente al lavoro scientifico. Aiutò il padre nei suoi numerosi progetti scientifici ed era affascinata dagli studi etnografici. Stava preparando il suo primo studio indipendente, "Storie, racconti e favole primitive dell'Africa e dell'America". Un caro amico di famiglia e studente di Mykhailo Grushevsky, Volodymyr Doroshenko, osservò che "grazie ai suoi studi e all'aiuto del padre, divenne una brava scienziata, un'esperta di folklore ed etnologia in generale e di quella ucraina in particolare". E lo stesso Mykhailo Grushevsky scrisse che Kateryna "si è dimostrata brava in termini di ricerca e organizzazione". 

   Nel 1917, dopo la rivoluzione di febbraio, Mykhailo Grushevsky tornò a Kyiv, fu eletto presidente della Rada Centrale. A quel tempo, Katrusya si iscrisse nel 1917 alla Facoltà di Giurisprudenza dell'Università del Popolo Ucraino (in seguito dello Stato Ucraino). Il 10 ottobre del 1918 fu iscritta alla Facoltà di Scienze Naturali, ma non poté laurearsi con il titolo. Parallelamente agli studi, intraprese l'attività scientifica, firmando il suo primo articolo, pubblicato nel 1918 sul "Bollettino letterario e scientifico", con lo pseudonimo di "Professorivna".

   Tuttavia, la sua preparazione non durò a lungo: l'invasione bolscevica e la situazione politica in Ucraina costrinsero gli Grushevsky ad emigrare. Nel 1918, la casa degli Grushevskyj a Kyiv con una grande collezione di oggetti di valore di Grushevsky furono bruciate durante l'offensiva delle truppe di Muravyov su Kyiv. 

Gli architetti Eduard-Ferdinand Bradtman, Vasyl Krychevsky, 1908-10 

La casa di Grushevsky su via Mykilsko-Botanichna, 14 a Kyiv, 

dopo l'incendio, febbraio del 1918

    Nel marzo del 1919, Mykhailo Grushevsky si recò con la famiglia a Praga. A Praga Kateryna entrò a far parte del club degli emigranti ucraini "Comunità di studenti ucraini" e del Comitato ceco-ucraino per l'assistenza alla gioventù ucraina. 

  All'estero, Kateryna divenne per qualche tempo una studentessa libera all'Università di Ginevra, studiando diritto romano. Ma le difficoltà finanziarie non permisero agli Grushevsky di rimanere a lungo in un posto: dal 1919 al 1924 viaggiarono in tutta Europa: Praga, Ginevra, Parigi, Berlino, Vienna, Baden. L'itinerario nell'esilio della famiglia Grushevsky, come risulta dal racconto di Kateryna durante l'interrogatorio del 7 settembre del 1938, in termini generali si presenta il seguente: all'inizio del 1919, la famiglia si trasferì da Kyiv a Kam'janets-Podil'skij, e da lì nell'aprile a Praga. A giugno, Grushevsky lasciò Praga per un breve periodo a Parigi, ma Kateryna rimase in Cecoslovacchia. Nell'autunno del 1919, gli Grushevsky si trasferirono da Praga a Ginevra e nella primavera del 1920 tornarono a Praga per diversi mesi. Nell'autunno dello stesso anno, la famiglia si stabilì a Vienna, dove visse fino al suo ritorno in Ucraina nel 1924.

   A Vienna aiutò il padre nella creazione dell'Istituto di Sociologia Ucraino, nell'ambito del quale fondò studi sulla cultura primitiva e il Comitato per l'aiuto agli affamati dell'Ucraina. Caterina era interessata alla sociologia, all'etnografia, alla ricerca sulle culture primitive e sulla loro mitologia. La sua prima monografia indipendente "Storie primitive, fiabe e favole dell'Africa e dell'America" viene pubblicata nel 1923 nella capitale austriaca sotto il timbro dell'Istituto di Sociologia.

   Negli anni 1919-1924 durante il tempo della sua emigrazione si determinò lo spettro dei suoi interessi scientifici: la sociologia e le culture primitive, il ruolo dello strato mitologico nella formazione  della coscienza collettiva dell'intera nazione. Nel 1919 Kateryna partecipò attivamente alla creazione dell'Istituto di Sociologia Ucraino a Vienna, fondato da Mykhailo Grushevsky, aiutò suo padre, lavorando lì come segretaria dell'istituzione scientifica, temporaneamente svolgendo un tirocinio post-laurea; creò gli studi della cultura primitiva presso l'Istituto.  

Kateryna Grushevska a Vienna, 1923 

Kateryna Grushevska. Foto sulla cartolina. 

Atelier Willinger & Schnapper. Vienna. [Anni '1920]. 

    Il primo lavoro scientifico serio di Kateryna Grushevska, pubblicato nel 1923, si chiamava "Storie primitive, fiabe e favole dell'Africa e dell'America". Perché non ucraino? Perché all'estero a quel tempo era quasi impossibile trovare abbastanza materiale folcloristico ucraino per la ricerca nelle biblioteche e nelle pubblicazioni scientifiche, mentre l'arte popolare dei popoli d'America e dell'Africa attirava l'attenzione dei ricercatori-coloni.

Kateryna Grushevska. Storie primitive, fiabe e favole dell'Africa e dell'America, 1923

  Dopo questo lavoro, Kateryna avrebbe potuto essere invitata negli Stati Uniti. Mykhailo Grushevskyj si rivolse a un pastore di Detroit, Vasyl Kuziv, con la richiesta di trovare un lavoro per sua figlia nelle organizzazioni educative degli Stati Uniti. Ma, avendo ricevuto un rapido consenso, non osò lasciare andare sua figlia: a quel tempo, lei, secondo lui, era già "la prima assistente in tutti i miei affari". Così, invece di Detroit, gli Grushevsky accettano l'invito del governo sovietico, che promette loro di non ricordare i "peccati passati" e di tornare a Kyiv. Da un lato, non sono gli unici ad essere fuorviati dall'entusiasmo e dalle prospettive dell'ucrainizzazione, che si è diffusa dall'inizio degli anni '20. D'altra parte, come ha detto Kateryna Grushevska, "non abbiamo un'altra Ucraina".

    Alcune direzioni, in particolare lo studio della pratica di interpretazione dei sogni popolari, sono state condotte in collaborazione con il Royal Anthropological Institute di Gran Bretagna e Irlanda. 

Kateryna e Maria Grushevska, Olga Kossak (moglie di Ivan Kossak), Mykhailo Grushevsky il 19 gennaio 1924 a Baden

      Nel 1924, gli Grushevsky, sotto l'influenza della propaganda e delle voci sulla portata dell'ucrainizzazione, decisero di accettare l'invito del governo sovietico e tornarono a Kyiv. Mykhailo Serhiiovych è stato eletto Accademico dell'Accademia Pan-Ucraina delle Scienze, Capo del Dipartimento Storico e Filologico. Insegna storia all'Università Statale di Kyiv, dirige la commissione archeologica dell'Accademia ucraina delle scienze, il cui scopo era quello di creare una descrizione scientifica delle pubblicazioni stampate sul territorio dell'Ucraina etnografica nei secoli XVI-XVIII. 

     Tornato dall'emigrazione in Ucraina M. Grushevsky nel 1924 iniziò a stabilire una vita scientifica attiva nelle istituzioni storiche su una scala senza precedenti. La sua assistente più stretta in questo periodo era la sua amata figlia Kateryna. Gli argomenti delle sue opere erano estremamente diversi, il che testimonia la grande consapevolezza ed erudizione di una ricercatrice di talento. Ecco solo alcuni dei temi su cui K. Grushevska ha lavorato: "Dall'economia primitiva", "Sullo studio delle comunità sessuali nella società primitiva", "Il fuoco: il suo ruolo nella vita economica e sociale", ecc. Nella sua vita scientifica il periodo dal 1924 al 1929 era il più fecondo. 

     Nel 1924, presso il Dipartimento di Ricerca di Storia dell'Ucraina, furono create la Commissione Culturale e Storica e la Commissione sul Canto Storico, e nel 1925 il Gabinetto della Cultura Primitiva, che si occupava dello studio delle forme primitive di cultura, della raccolta e del restauro dei monumenti del folklore ucraino, ecc. Nei primi anni di esistenza di queste istituzioni, c'era un solo dipendente a tempo pieno per 20 dipendenti permanenti, una posizione con enormi e diverse responsabilità. L'incarico fu ricoperto da Kateryna, che "svolgeva la funzione di segretaria per tutte le commissioni, curava la redazione dell'organo e dirigeva le attività del Gabinetto della Cultura Primitiva".

    Kateryna affrontò in dettaglio i problemi teorici dell'epopea eroica ucraina e ha considerato i duma popolari ucraini come il tipo più originale di epica eroica ucraina, che, a suo parere, non ha analoghi nella storia etnologica di altre nazioni. "Con la loro bellezza e originalità e con i loro legami particolarmente intimi con le esperienze storiche delle masse ucraine, le "Dumas" suscitavano nei dilettanti della poesia popolare ucraina un sentimento di particolare interesse e persino di pietismo, come la migliore opera d'arte popolare - la sua corona, per così dire, e quindi di tanto in tanto erano oggetto di ogni sorta di considerazioni ed esperimenti, che alla fine si sono formati in un'intera letteratura su questo argomento" (Grushevska K. Dumy ucraine, T.I. 1927.-p.v.).

  Kateryna Grushevska iniziò a pubblicare i suoi primi articoli su argomenti scientifici nel 1917. Furono pubblicati sulle pagine del giornale "Narodna Volya" e della rivista "Bollettino Letterario-Scientifico" e furono firmati con il criptonimo "K.G." o lo pseudonimo "Professorivna". Il primo risultato scientifico della giovane ricercatrice fu la sua opera etnografica "Storie primitive, fiabe e favole dell'Africa e dell'America", pubblicata a Vienna nel 1923. 

Kateryna Grushevska, anni 1920'

   Nonostante le sue condizioni di salute, le frequenti malattie, gli spostamenti e le varie vicissitudini della vita, Kateryna Grushevska pubblicò le sue prime pubblicazioni nel campo della critica letteraria, entrò all'Università di Kyiv (in seguito studiò all'Università di Ginevra in esilio). 

   Lo studio della storia, dell'etnografia, della cultura primitiva ha determinato la gamma dei suoi interessi, il profilo della ricerca scientifica. La formazione di K. Grushevska come scienziata ha avuto luogo su solide basi di studi persistenti, su una buona conoscenza delle lingue straniere, uno studio completo della cultura europea e mondiale "in originale", è stata perfezionata sulla conoscenza dei più recenti metodi della scienza sociologica. Era nel campo della cultura e dell'etnologia che K. Grushevska aveva una vasta conoscenza.  

   Kateryna Grushevska non solo compilò e pubblicò il "Programma per la raccolta di materiali per il Libro dei sogni popolari ucraini" (1925), ma raccolse anche i dati sul campo registrati durante le spedizioni. Questi documenti, che raccontavano, tra le altre cose, sogni di scalare una montagna, volare, camminare nudi, mangiare carne cruda, costruire una nuova casa, furono inviati a Londra e utilizzati dal famoso esploratore britannico Charles Seligman. 

  Il ritorno a Kyiv contribuì alla fioritura del talento di Kateryna Grushevska come etnografa e folklorista. La rivista annuale "Cittadinanza primitiva e i suoi resti in Ucraina", da lei curata, non è stata superata da nessuna pubblicazione ucraina nel campo del folklore e della cultura primitiva per concetto e contenuto da oltre 80 anni. Ma il risultato principale del lavoro disinteressato di Kateryna fu la raccolta di "Pensieri popolari ucraini", di cui il famoso artista ed etnografo Opanas Slastion scrisse: "Quale grande forza di lavoro e conoscenza hai profuso in quest'opera meravigliosa! Gloria a te e i più sinceri ringraziamenti saranno espressi dalla consapevole cittadinanza ucraina". 

     

Ex-libris di Kateryna Grushevska, eseguito Vasyl Stetsenko, 1927

Kyiv, 1928

     Il principale lavoro scientifico di Kateryna Grushevska è stato "Dumy popolari ucraine", dove per la prima volta questo genere dell'epica popolare ucraina è stato sistematizzato e analizzato a fondo. Purtroppo, solo due dei sei volumi previsti furono pubblicati (e poi quasi tutta l'edizione del secondo volume fu distrutta). Nel primo volume sono stati raccolti 13 testi e 117 varianti di duma, nel secondo 20 dumas e 176 varianti. Ancora oggi, è la più completa, la più approfondita tra tutte le edizioni dell'epica ucraina, che, secondo Filaret Kolessa, "non potrebbe essere paragonata da nessuna edizione successiva". Più tardi, furono questi studi come "opere di natura intrinsecamente nazionalistica" che costituirono la base del suo lavoro, ispirato dall'NKVD.

Dumy popolari ucraini. Kyiv, 1927

    La pubblicazione dei pensieri era prevista in sei volumi, ma, sfortunatamente, solo due videro la luce. Inoltre, la circolazione del secondo volume fu quasi completamente distrutta, "finito sotto i ferri", tanto che "Kateryna non ne ebbe nemmeno una copia". L'ascesa scientifica di Kateryna fu interrotta nel 1931 dall'"esilio onorario" del padre a Mosca, dove fu anche ufficialmente invitata "ad assistere l'accademico Grushevsky". 

   Negli ultimi anni di vita di Mykhailo Grushevsky, Kateryna lo aiutò negli studi d'archivio e nel completamento di progetti scientifici. E nei suoi ultimi giorni, durante le operazioni, gli donò il suo sangue, cercando di salvare la vita del suo amato papà. Ed egli era orgoglioso della sua "dolce creatura" e scrisse con orgoglio che in sua figlia "si troverà la parte migliore di me sulla terra". Affrontando una perdita irreparabile, Kateryna dedicò tutte le sue energie all'organizzazione dell'eredità scientifica del padre e alla sua preparazione per la pubblicazione. Come scrisse in seguito sua madre in una lettera a Stalin, "l'opera di questa figlia era il senso della nostra vita". Grazie a lei, furono pubblicati il ​​decimo volume di "Storia dell'Ucraina-Rus'" e il quinto volume di "Storia della letteratura ucraina" dell'eccezionale scienziato ucraino.

L'ultima foto di madre e figlia che così è giunta fino a noi. Foto 1929-1930

     Nel 1931 fu arrestato Mykhailo Grushevsky. L'autorità dello scienziato era così grande che non osarono metterlo in un campo o fucilarlo, sostituendolo con un "esilio onorario" a Mosca. Kateryna seguì suo padre, poiché in quel momento Grushevsky, la cui vista cominciava a calare bruscamente, non poteva semplicemente farne a meno: era la sua consigliera, segretaria e infermiera.

   Tuttavia, anche le cure di Kateryna non salvarono l'accademico 68 enne dalla morte: alla fine del 1934, durante la sua permanenza a Kislovodsk in un sanatorio, gli spuntò un carbonchio sulla schiena e tre giorni dopo quattro operazioni fallite, morì per avvelenamento generale del sangue. 

  Dal 1934, K. M. Grushevska, come ricercatrice senior presso l'Istituto di letteratura, si dedicò interamente a un intenso e meticoloso lavoro di raccolta, sistematizzazione e curatela dei manoscritti e del patrimonio scientifico di M.S. Hrushevsky. Ma l'incarico ufficiale dell'Accademia non era la sua priorità: si impegnò a realizzare il testamento del padre nel modo più accurato e nel minor tempo possibile, preparandolo per la pubblicazione le sue opere. Kateryna era consapevole che il lavoro poteva interrompersi senza alcuna colpa da parte sua. Pertanto, il suo lavoro di ricerca (in particolare, la preparazione dei successivi volumi della Duma ucraina fu completamente accantonato, interruppe persino i rapporti con la maggior parte dei suoi vecchi amici e conoscenti (comunicava solo occasionalmente con V. Gavrylenko e K. Shtepa, vedeva B. Luhovsky, O. Germaize e S. Shamray), e si dimenticò delle vacanze estive, così necessarie per la sua salute cagionevole. 

    Dopo aver messo da parte tutti i suoi affari e le sue ricerche scientifiche, Kateryna intraprese l'arrangiamento del X volume della "Storia dell'Ucraina-Rus'" e del V volume della "Storia della letteratura ucraina", preparati da Mykhailo Grushevsky durante la permanenza a Mosca. 

Il decimo volume della "Storia dell'Ucraina-Rus'" di Mykhailo Hrushevsky, 

preparato per la pubblicazione dalla sua figlia

   A causa della falsa denuncia di un agente dell'NKVD, Kostya Shtepa, ex insegnante dell'Istituto dell'Istruzione Pubblica di Nizhyn, successivamente all'Università di Kyiv, nel cuor della notte tra il 10 e l'11 luglio 1938, Kateryna Grushevska fu arrestata e gettata nella camera di tortura dell'NKVD con accusa falsa di essere membro di un'organizzazione nazionalista antisovietica. Kateryna non tornò mai più a casa. "L'hanno presa con un vestito estivo, senza nemmeno un cappotto! Non ho più visto Katrusi dal giorno del suo arresto. Come posso vivere senza di lei per così tanti anni... e mi sono separata da lei solo una volta in tutta la mia vita, e anche quella volta per un mese...", ricordava sua madre, Maria Sylvestrivna.

    Dal 1928 Kostya Shtepa cercò di collaborare con le istituzioni storiche guidate da Mykhailo Grushevsky, nonché con le commissioni e gli uffici, che erano abilmente guidati da Kateryna. In effetti, questo agente dell'NKVD ha svolto l'incarico pertinente e ha cercato motivi per visitare l'appartamento di Kyiv degli Grushevsky dopo il 1934 e li ha persino visitati a Mosca (svolgendo in realtà il ruolo di  provocatore).

   

In questa casa di Grushevsky su via Pankivska, 9 Kateryna fu arrestata. 

  Fino all'aprile del 1939, le indagini e gli estenuanti interrogatori continuarono, e la sua casa fu sostituita dalle fredde casematte del carcere di Lukyanivska. La spietata pressione degli inquirenti, che non si distinguevano per il loro atteggiamento umano nei confronti degli imputati e il loro tradimento, la trasformarono in una "nemica del popolo". 

  L'impossibilità per una donna di sopportare le condizioni disumane, costrinse Kateryna ad ammettere la sua inesistente colpevolezza, di fatto, firmando la propria condanna a morte. Il 15 e 16 aprile 1939, in una seduta a porte chiuse del Tribunale Militare del Distretto Militare Speciale di Kyiv, ascoltò il verdetto: "condanna a 8 anni di reclusione". 

   Fu esiliata a Magadan, poi a Vladivostok, in Mordovia. Scontando una pena ingiusta nel più terribile campo femminile di Magadan, "Elgen" (in lingua jakuta - "morto"), Kateryna sperava ancora nel ripristino della giustizia. 

   Maria Grushevska sperava ancora: scrisse a tutte le autorità, persino a Stalin, chiedendolo di riconsiderare la sentenza. Nei suoi appelli, osservò che Kateryna "non aveva mai preso parte ad alcuna avventura politica" e che "il suo arresto e la sua condanna sono il risultato di un triste malinteso o - molto probabilmente - di una calunnia maligna". Era ben consapevole del vero motivo dell'arresto della figlia: "non si tratta di una questione semplice, ma di una questione politica di grande portata; la questione della distruzione dell'Ucraina". Conoscenti e amici influenti si unirono a lei. Ma la madre non vide mai la sua figlia, non aveva sue notizie. Maria Sylvestrivna, che si trovava in una situazione estremamente difficile, cercando con tutte le sue forze di sostenere la figlia, inviandole denaro, pacchi e lettere. 

     Fino all'ultimo Maria Silvestrivna sperava di rivedere la sua figlia viva, le scriveva nei campi, le mandava calze preferite, caffè, le altre cose. Tuttavia, le lettere sono state restituite con il segno invariabile "il destinatario ha ritirato".  Un amico degli Grushevsky, l'accademico Kyrylo Studynskyj di Leopoli, deputato del Consiglio Supremo dell'URSS (lo stesso che l'NKVD nel giugno 1941, insieme a Petro Franko, avrebbe inviato da Leopoli a Kyiv, e poi scrisse in un telegramma indirizzato al Commissario del Popolo per la Sicurezza di Stato dell'URSS Merkulov "fucilato espedientemente").

    

 

Una delle cinque lettere di Maria Grushevska a Kateryna da Magadan, 

25 aprile 1940

   Ora si sa con certezza che il caso di Kateryna Grushevska è stato ancora rivisto. Dalle notizie casuale si sa, che Kateryna è stata vista ad Ufa, Novosibirsk.

     Nel luglio 1940 fu portata a Vladivostok, poi a Mosca e da lì a Kyiv. Tra la fine del 1940 e l'inizio del 1941, Kateryna fu scortata a Mosca, poi a Kyiv  e infine di nuovo a Mosca. 

  Dal dicembre 1940 al marzo 1941 stavano con la sua madre nella stessa città. Naturalmente, la madre addolorata non fu informata che Kateryna si trovava nelle vicinanze, in una prigione di Kyiv. Infine è stata riportata di nuovo a Mosca, dove il caso sarebbe stato presumibilmente riesaminato. Tuttavia, a causa delle ostilità, fu mandata a "risiedere" ad Ufa. 

   Dalle informazioni affidabili di Olga Grushevska, la moglie del fratello di Mykhailo Grushevsky, è stato appreso, che nel luglio 1940 Kateryna Grushevska fu inviata a Vladivostok, dove si trovava. Nel 1941, poco prima della guerra, scrisse a sua madre che si trovava a Mosca ed è stata interrogata dal procuratore e tornerà presto a Kyiv.

   "In aprile, la Domenica delle Palme, ho ricevuto una lettera manoscritta da Kuluni da Mosca, in cui mi scriveva con tono piuttosto rassicurante che il suo caso era in fase di revisione! Le ho risposto, le ho mandato del denaro, e così è stato fino al giugno del 1941" scrisse la madre, Maria Sylvestrivna. Poi ricevette l'ultima lettera dalla figlia il 20 giugno 1941, il giorno prima del compleanno di Kateryna. La madre aspettò la sua amata Kulyuntsya fino ai suoi ultimi giorni, conservando con cura per più di un anno il mazzo di malva che la figlia le aveva regalato "pochi giorni prima di questo 10/VII". I fiori sono rimasti per tutti i 10 anni, durante quali Maria Silvestrovna aspettava il ritorno della sua figlia, non sapendo che le era sopravvissuta di almeno 5 anni.

   Il destino di Kateryna non è stato ancora chiarito con certezza: secondo i documenti ufficiali del KGB, morì il 30 marzo 1943 a Temlaz, sepolta a Novosibirsk.  Dopo la guerra, una certa Sereda (?) informò Olga Grushevska che Kateryna Grushevska morì a Novosibirsk. Il luogo di sepoltura di Kateryna Grushevska è ancora sconosciuto.  

    Il nome di Kateryna Grushevska fu riabilitato grazie agli sforzi di Olga Grushevska il 30 luglio del 1959. 

    Kateryna Grushevska avrebbe potuto fare molto per la scienza ucraina. Aveva tutto per dare un contributo significativo allo sviluppo della scienza ucraina: una conoscenza approfondita e capacità di apprendimento, una mente critica acuta, il coraggio di affrontare argomenti nuovi, praticamente non padroneggiati. All'età di trent'anni, Kateryna Grushevska si confermò una ricercatrice di talento del passato ucraino, una collezionista di folklore, un'editrice e compilatrice di pubblicazioni e riviste scientifiche e, di fatto, un braccio destro nell'organizzare gli studi scientifici di suo padre, storico, capo della Rada centrale ucraina Mykhailo Grushevsky.

      

  

Грушевська К. Розвій словесної творчості і примітивна проза. Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки / зладила Катерина Грушевська. Київ, 1912. - 217 с.

Грушевська К. М. Розвій словесної творчости і примітивна проза // Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки. – К. – Відень, 1923. – С. 34.  

Грушевська К. До нових матерiалiв про первiсний монотеїзм // Первісне громадянство. – 1928. – Вип. 1. – С. 105–118. 

З Західнє-європейського етнологічного руху. Звідомлення з закордонного відрядження К. М. Грушевської // Україна. – 1928. – № 5 (30). – С. 182–186. 

Грушевська К.М. Evhen Onatsky. Intomo alia morte. (рецензія) / Катерина Грушевська // Первісне громадянство – 1929. – Вип. 1. – С. 137–138. 

Грушевська К.М. Karpathenland (рецензія) // Первісне громадянство. – 1928. – Вип. 2–3. – С. 206–207. 

Грушевська К. М. L. Levy-Bruhl. La numeration chez les Bergdama. (рецензія) // Первісне громадянство. – 1929. – Вип.2. – С. 124–125. 

Грушевська К. М. S. G. Seligman. The unconscious in relation to anthropology. (рецензія) / Катерина Грушевська // Первісне громадянство. – 1928. – Вип. 2–3. – С. 169–171

Грушевська К. Два центри етнологічної науки (З подорожніх вражінь) // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 2–3. – C. 81–96.

Грушевська К. М. До взаємин між загальним і спеціальним народознавством. (З приводу статті Viktoria von Gerfmb’a. Zur Frage nach den Grenzen, Aufgaben und Methoden der deutschen Volkskunde) // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 2–3. – C. 110–114. 

Грушевська К. М. До збірки матеріялів про «Вогонь» В. Г. Кравченка // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 146.

Грушевська К. До нових матеріялів про первісний монотеїзм (Р. Schebesta. Bei den Urwadldzwergen von Malaya. 1927) / Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 1. – C. 105–118.

Грушевська К. До питання про історизм в українських народних думах/ До друку подала І. Матяш // Родовід. — 1997. — № 1 (15). — С. 12–22.

Грушевська К. До соціології старцівства // Первісне громадянство. 1926. Вип. 3. С. 125–131.

Грушевська К. Дума про пригоду на морі поповича: Причинок до дослідження звичаїв, зв’язаних з подорожуванням // Первісне громадянство. 1926. Вип. 1–2. С. 1–35.

Грушевська К. М. Этнография, №1–2, 1926. (рецензія) // Катерина Грушевська / Первісне громадянство і його пережитки на Україні. –1927. – Вип. 1–2. – С. 23. 

Грушевська К. З примітивного господарства. Кілька завважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстаршими формами жіночого господарства // Первісне громадянство. 1927. Вип. 1–3. С. 9–44.

Грушевська К. З примітивної культури / розвідки і доп. К. Грушевської ; з передм. Мих. Грушевського ; Всеукр. акад. наук, Культ.-іст. коміс. — Київ: Держ. вид-во України, 1924. — 224 с. 

Грушевська К.М. Записки Етнографічного Товариства, І, 1925 р. (рецензія) // Первісне громадянство. – 1926. – Вип. 1/2. – С. 143–144. 

Грушевська К. М. Збирання і видання дум в XIX і в початку XX віку // Українські народні думи / Укр. Акад. Наук. Іст. секція. Комісія іст. пісенності. – К.: Держвидав. України 1927. – Т. 1. – С. І-ССХХХ.

Грушевська К. М. Людський колектив, як підвалина пам'яти (з приводу книги: Maurice Halbwachs. Les cadres sociaux de la Memoire. Travaux de I'Annee Sociologique, Bibliotheque de philosophie conteporaine, Paris, Alkan, 1925, 194 ХІІ+404) // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1926. – Вип. 3. – C. 93–104.

Грушевська К. М. М. Мосс «Свояки на жарти» (рецензія) // Первісне громадянство. – 1928. – Вип.1. – С. 164–165. 

Грушевська К. М. Матеріали до вивчення професійного співацтва // Первісне громадянство. – 1929. – Вип. 1. – С. 96–97. 

Грушевська К. М. На бічних стежках кобзарського епосу // Первісне громадянство. – 1929. – Вип. 2. – С. 13–51. 

Грушевська К. М. На бічних стежках козацького епосу («Дума про Чабана» – причинок до питання про пародії на кобзарські думи)// Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1929. – Вип.2. – С. 13-50.

Грушевська К. М. Навколо дикунової душі. З приводу дискусії над книгою Леві-Брюля «L’ame primitive» // Первісне громадянство. – 1929. – Вип. 3. – С. 99–112.

Грушевська К. Остання стаття Франка про Шевченка // Україна: Науковий двохмісячник українознавства: Орган Історичної секції Академії (б. Українського Наукового Товариства в Київі): Державне видавництво України. – 1925. – Кн. 1–2 (11). – C. 5–9.

Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні: наук. щорічник. Вип. 3 (1926) / Всеукр. АН, Культ.-іст. коміс.; за ред. К. Грушевської. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — VIII, 151, 1, 206, 2 с.

Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні: наук. щорічник. Вип. 1-3 (за 1927 рік) / Всеукр. АН, Культ.-іст. коміс. ; за ред. К. Грушевської. — Київ: Держ. вид-во України, 1928. — 236, 4 с.

Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні: наук. щорічник. Вип. 2-3 (1928) / Всеукр. АН, Культ.-іст. коміс. ; за ред. К. Грушевської. — Київ: Держ. вид-во України, [1929]. — 215, [1] с.

Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні: наук. щорічник. Вип. 3 (1929) / Всеукр. АН, Культ.-іст. коміс. ; за ред. К. Грушевської. — Київ: Держ. вид-во України, 1930. — 165, 2 с.

Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні: наук. щорічник. Вип. 2 (1929) / Всеукр. АН, Культ.-іст. коміс. ; за ред. К. Грушевської. — Київ: Держ. вид-во України, 1930. — 140, 6 с.

Грушевська К. М. Переднє слово // Українські народні думи / Укр. Акад. Наук. Іст. секція. Комісія іст. пісенності. – К.: Держвидав. України 1927. – Т. 1. – С. І-ССХХХ. 

Грушевська К. Примітивні оповідання, казки і байки Африки і Америки. Зладила Катерина Грушевська. Київ; Відень, 1923. 192 с.

Грушевська К. Принципи морали в освітленню французької соціологічної школи. [Рец. на кн.:] Emile Durkheim. L'éducation morale. Avertissement de Paul Fauconnet, maître de conferences à la Sorbonne, Travaux de l’Année Sociologique. Bibliothèque de philosophie contemporaine. Paris, Alcan, 1925, c. VIII і 323 // Україна: Науковий двохмісячник українознавства: Орган Історичної секції Академії (б. Українського Наукового Товариства в Київі): Державне видавництво України. – 1926. – Кн. 5 (19). – C. 156–164

Грушевська К.М. Про дослідження статевих громад в первіснім суспільстві (Кілька заміток з приводу книги Das Weib bei den Naturvolkern, von Ferrdinand Freiherr von Reitzenstein, Vorstand der anthropologischen Abteilung des Instituts fur Sexualwissenschaften Berlin, ehem. Abteilungs-Vorstand der ethologischen Abteilung des Hygine-Museums, Dresden, Verlag Neufeld und Henius, Berlin) / Катерина Грушевська // Первісне громадянство. – 1929. – Вип. 1. – С. 24–33. 

Грушевська К.М. Про поділ господарства між чоловіком і жінкою // Первісне громадянство і його пережитки на Україні. – 1926. – Вип. 1/2. – С. 28-34

Грушевська К. Програма збирання матеріялів до українського народнього сонника // Україна: Науковий двохмісячник українознавства: Орган Історичної секції Академії (б. Українського Наукового Товариства в Київі): Державне видавництво України. – 1925. – Кн. 1–2 (11). – C. 237–238.

Грушевська К. Прохальні обходи // Матеріали до етнології й антропології / Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, Етнографічна Комісія. – Львів : З друкарні Наук. т-ва ім. Шевченка, 1929. – Т. 21/22, Ч. 1. – С. 309 – 320.

Грушевська К. Спроби соціологічного об’яснення народньої казки. З приводу книги: Р. Saintyves. Les contes de Perrault et les recits parallèles Leurs origines. Coutumes primitives et liturgies populates. Paris. 1923 // 

Грушевська К. М. Спроби соціологічного об’яснення народної казки. З приводу книги: P. Saintyves. Les contes des Perrault et les recits paralleles. Leurs origins (Coutumes primitives et liturgies populaires). Paris. Libraire critique. E.Nourri, 1923, сс. ХХІІІ+646 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1926. – Вип. 1–2. – C. 96–111.

Грушевська К. М. Українські народні думи / Катерина Грушевська // Українські народні думи / Укр. Акад. Наук. Іст. секція. Комісія іст. пісенності. – К.: Держвидав. України 1927. – Т. 1.: (Тексти №1–13 і вступ К.Грушевської). – 1927. – С. І-ССХХХ. 

Грушевська К. Українські народні думи. Т. 1-й корпусу / Тексти №№ 1–13 і вступ К. Грушевської. Київ : Вид. АН УРСР, 1927. 397 с.

Грушевська К. Українські народні думи у французьких перекладах // Ювілейний збірник на пошану акад. Кирила Студинського. Ч.1. Праці філологічні. Львів : НТШ, 1930. С. 251–260.

Українські народні думи. Ч. 1 / Іст. секція Укр. АН, Коміс. іст. пісенності ; тексти № 1–13 і вступ.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Folk-Lore, a quarterly review of Myth, Tradition, Institution and Custom. Vol. XXXIV, London, 1923, с. 426 / К. Грушевська // Україна: Науковий трьохмісячник українознавства: Орган Історичної секції Академії: Державне видавництво України. – 1924. – Кн. 4. – C. 177–179.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Ales Hrdlička. The Origin and Antiquity of the American Indians. 1925 / К. Грушевська // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1926. – Вип. 3. – C. 178–179.

Грушевська К. М. Ales Hrdlicka. The Origin and Antiquity of the American Indians (рецензія) // ПГ. – 1926. – Вип. 3. – C. I78–179. 

Грушевська К. М. Edwin Sidney Hartland. Primitive society...(рецензія) // Первісне громадянство. – 1926. – Вип. 1/2. – С. 130– 134. 

Грушевська К. З примiтивного господарства. Кiлька зауважень про засоби жiночої господарчої магiї у зв’язку з найстаршими формами жiночого господарства // Первісне громадянство. – 1927. – Вип. 1/3. – С. 9–44. 

Грушевська К. М. Dr. Alfred Schachtzabel. Im Hochland von Angola, (рецензія) 1923. // Первісне громадянство. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 185–189. 

Грушевська К. М. Enrique Casas. La covada y el origen del totemismo. (рецензія) // Первісне громадянство. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 185–189.

Грушевська К. М. F. Schulze-Maizier. Die Osterinsei....(рецензія) // Первісне громадянство – 1927. – Вип. 1 – 3. – С. 182– 185. 

Грушевська К. М. Franz Boas. Stylistic aspects of Primitive literature. (рецензія) // Первісне громадянство. – 1927. – Вип. 1–3. – С. 194–196.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] E. S. Hartland. Primitive Society. The begining of the Family and the reckoning of descent. 1921. E. S. Hartland, Primitive Law. 1924 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1926. – Вип. 1–2. – C. 130–134.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Dr. Alfred Schachtzabel, Im Hochland von Angola // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 185–189.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Enrique Casas. La cowada у el origen del totemismo. 1926 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 191–194.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] F. Schulze-Maizier. Die Osterinsel // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1927. – Вип. 1–3. – C. 182–185.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Ernest Crawley. The mystic Rose. A study of primitive marriage and of primitive thought in its bearing on marriage. 1927 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 1. – C. 166–169.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] Karpathenland. 1928 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 2–3. – C. 206–207.

Грушевська К. [Рец. на кн.:] М. Mauss. Parentés à plaisanteries. 1928 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 1. – C. 164–165. 

Грушевська К. [Рец. на кн.:] С. G. Seligman. The unconscious in relation to anthropo-logy. 1928 // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – Київ : Державне видавництво України. – 1928. – Вип. 2–3. – C. 168–171.

***

Білокінь С. І. Грушевська Катерина Михайлівна // Українська літературна енциклопедія. Т. 1 (А – Г ). Київ, 1988. С. 509.

Борисенко В. На тернистій ниві української етнології. Катерина Грушевська / Українки в історії : Вірним донькам України присвячується. – Київ : Либідь, 2004. – С. 78 – 81.

Борисенко, В., Андрусів, С., Багаліка, Ю., Богачевська-Хомяк, М., Вірченко Н., Гвоздяк Р. … Хижняк, З. На тернистій ниві української етнології: Катерина Грушевська, Ніна Заглада, Лідія Шульгина, Євгенія Спаська. Українки в історії. В Борисенко В. (ред.) Українки в історії . Київ: Либідь, 2004. С. 78–89.

Борисенко В. Нариси з історії української етнології 1920-1930 рр.; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ : Унісерв, 2002. – С. 9 – 18.

Вальо М. Листи Марії Грушевської до Володимира Дорошенка (1942–1943 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Львів, 2004. Вип. 12. С. 464-469. 

Верба І. В. Родина Грушевських в українській історичній науці 1920 х pp. / Верба І.В. // Український історичний журнал. – 1996. – № 5 (410). – С. 131–149.  

Геник С. 150 видатних українок. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – 234 с. : Катерина Грушевська. – С. 54 – 55.

Горинь В. Вілла Михайла Грушевського у Львові. Львів, 1999. 

Горинь В. “І день, і ніч в безнастаннім страху і журбі…” // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. Львів, 1998. С. 275-286.

Горинь В. Катерина Грушевська: повернення з Ельґена: Замість рецензії на книжку Ірини Матяш “Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви” (Київ, 1997) // Дзвін. – 1998. – № 10. – С. 138–148. 

Його ж. Катерина Грушевська. 1900–1943. ... Що стояла на сторожі “огню в світогляді українського народу”. Львів, 2000.

Горинь В. Катерина Грушевська 1900-1943. – Львів, 2000

Горинь В. Катерина Грушевська. 1900–1943. ... Що стояла на сторожі “огню в світогляді українського народу”. Львів, 2000.

Горинь В. «Катерина Грушевська: талан чи доля…» // Поступ. — 2000. — № 108 (552) (27 червня).

Горинь В. На сторожі “огню в світогляді українського народу” // Народознавчі Зошити. 1999. № 2. С. 140-149; 

Горинь Г. Народознавча діяльність Катерини Грушевської // Народознавчі зошити. – 1999. – № 2. – С. 150–153.

Горинь В. Справа Катерини Грушевської у світлі нових документів // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2006/2007. – Вип. 15: Confraternitas: Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича. – С.782- 791
Дашкевич В. Розвиток етнологичної науки на Україні за 10 років. (1917–1927) // «Червоний шлях. — Харків, 1928. — №12. 

Дашкевич Я. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури / Я. Дашкевич. – 2-ге вид., випр. і допов. – Львів : Піраміда, 2007. – С. 366 – 367, 408, 467.

Дорошенко В. Пам’яті Марії й Катерини Грушевських // Свобода. – Джерзи Ситі, 1955. – Ч. 171: (7 вересня). – С. 3)

Жеплинська О. Невідомий портрет Катерини Грушевської // Народознавчі зошити. – 1999. – № 2. – С. 161–163.

Журавльов, С. Невтомна діячка на ниві українського культурно-освітнього і громадського життя 20–30-х років ХХ століття (Грушевська Катерина Михайлівна). Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2014, 34, 64–75. 

Журавльов С. Невтомна діячка на ниві українського культурно-освітнього і громадського життя 20–30-х років ХХ століття (Грушевська Катерина Михайлівна) //Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич, 2014. Вип. 34. С. 64–75.

Казьмирчук М. Грушевська Катерина Михайлівна. Соціолог, фольклорист, етнограф  // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності : 1841–2008. – Київ; Чернівці : Книги – XXI, 2010. – С. 161 – 163.

Калакура Я., Марченко Н. Щире і правдиве слово про Катерину Грушевську // Освіта України. – 1999. – 24 листопада. 

Катерина Грушевська : життєпис, бібліографія, архіви / Голов. арх. упр. при Кабінеті Міністрів України, УДНДІАСД. – Київ, 1997. – 223, [1] с. 

Кирчів Р. Катерина Грушевська – дослідниця й едитор українських народних дум // Народознавчі зошити. – 1999. – №2. – С. 150–153. 

Крячок М.І. Листування О.Г. Сластьона з М.С. Грушевським та К.М. Грушевською // Архіви України. – 1990. – № 5. – С. 32–42.

Листування Михайла, Марії та Катерини Грушевських. Книга друга. Упорядник Марія Магунь. Видавництво «Мульти-Арт». Львів, 2016

Малик Я. Доля К. Грушевської // Ратуша. – 1992. – 1 лютого. 

Малик Я. Катерина Грушевська // Український історик. – 1991. – № 3 – 4 ( 110 – 111) ; 1992. – № 1 – 2 (112 – 115). – С. 265 – 277.

Малик Я. Катерина Грушевська// Національна академія державного управління при Президентові України, Львівський регіональний інститут державного управління. – Львів : ЛРІДУ, 2009. – 62 с.

Малик Я. Й. Катерина Грушевська. Текст лекції з курсу політичної історії України. Львiв: ЛДУ, 1991. 32 с.

Малик Я. Катерина Грушевська // Український історик. – 1991–1992.– Ч. 110–115. – Т. 28–29. – С. 265–277. 

Малик Я. Фольклористична і етнографічна діяльність Катерини Грушевської // Народна творчість та етнографія. – Київ, 2004. – № 5. – C. 12–19.

Масненко В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ –перша третина ХХ ст.) – К.; Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001. - 440 с. (29,2 др. арк.). 

Матяш І. Curriculum vitae Катерини Грушевської // Пам’ять століть. – 1997. – № 3. – С. 96 – 111.

Матяш І. Думознавчі студії Катерини Грушевської // Родовід. — 1997. — № 1(15). — С. 5—11. 

Матяш І. «Зірка першої величини». Катерина Грушевська і українська наука 20–30-х років // Рідна школа. — 1997. — № 12. — С. 6–10.

Матяш І. «Зірка першої величини»: життєпис К. М. Грушевської/ НАН України. Ін-т української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. — К., 2002. — 326 с.

Матяш І. Зоря і смерть Катерини Грушевської // Історичний календар ’98. — К., 1997. — Вип. 4. — С. 83—85.

Матяш І. Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви. Київ, 1997; 

Матяш І. Катерина Грушевська: життя та діяльність. — К. : Україна, 2004. — 240 с.: іл. — (Життя видатних людей).

Матяш І. Curriculum vitae Катерини Грушевської // Пам'ять століть. — 1997. — № 3 (6). — С. 96–111.

Матяш І. Катерина Грушевська: життєпис, бібліографія, архіви. Київ,1997. 224 с.

Матяш І. Катерина Грушевська: життя та діяльність. Київ : Україна, 2004. 240 с. 

Матяш І. Матеріали до біобліографії Катерини Грушевської // Бібліотечний вісник. — 1998. — С. 19—25.

Матяш І. Невідомий документ «архівної грушевськіани»: щоденник Катерини Грушевської // Архіви України. — 1997. — № 1/6 (240), січень–грудень. — С. 96—101.

Матяш І. Катерина Грушевська — український культуролог (20–30-ті роки XX ст.) // Мова і культура. П'ята міжнародна наукова конференція. Т.III. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. — К. : Collegium, 1997. — С. 112—118.

Матяш І. «…Одну потіху маю — в своїй доньці…» (З листів М. С. Грушевського до К. М. Грушевської) // Архіви України. — 1996. — № 1/3 (238). — С. 29–38.

Матяш І. Б. «...Одну потіху маю – в своїй доньці...» // Україна. – 1996. – № 1 – 3 (238). – С. 29–38.

Матяш І. Осяяна великою місією // Я, ти, ми. Всеукраїнська газета для жінок. — 1997. — № 9 (81). — С. 5.

Матяш І. Б. «Певісне громадянство» — перший науковий етнографічний часопис в Україні 20-х років XX ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. Вип. 3. Київ,1996. С.213–221.

Матяш І. Б. Катерина Грушевська: Життєпис, бібліографія, архіви / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД. - К., 1997. - 224 с. 218. 

Матяш І. Б. Матеріали до бібліографії Катерини Грушевської // Бібліографічний вісник. – 1998. – № 2. – С. 19–25. 219. 

Матяш І. Б. Реабілітована посмертно (Катерина Грушевська) // Слово і час. – 1996. – № 10 (430). – С. 68–70. 220. 

Матяш І. Б. Репресований часопис // Журналіст України. – 1996. – №3–4. – С. 18–19. 

Матяш, І. Б. Чиста. Волинські історичні записки, 2009.(2), 187–207

Матяш І. Український соціологічний інститут Михайла Грушевського: діяльність за кордоном та спроби перенесення в Україну // Пороги: Інформаційний культурно-політичний квартальник для українців у Чеській республіці (Прага). — 1999. — № 3, 

липень-вересень. — С. 7—8; № 4, жовтень-грудень. — С. 7—9.

Матяш І. Б., Юркова О. В. Грушевська Катерина Михайлівна // Довідник з історії України. – К. Либідь, 2001. – С. 187-188.

Мочульська О. Листи до Катерини Грушевської // Матяш І. Катерина Грушевська: Життєпис, бібліографія, архіви / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД. - К., 1997. - 224 с.

Панова М. А. «Ваш люблячий... М. Грушевський» (маловідомі документи з родинного архіву) / Панова М.А., Пантюхова О.Б. // Архіви України. – 1996. – №1 – 3.  

Панькова С. «Золота Кулюня»: образ Катерини Грушевської у творчості Івана Труша. [Електронний ресурс]. http://immh.kiev.ua/zolota-kulyunya-obraz-katerini-grushevskoyi-u-tvorchosti-ivana-trusha/

Панькова С. Найдорожча Кулюня. Найбільше кохання Михайла Грушевського //https://www.istpravda.com.ua/articles/2017/06/15/149947/

Парахіна М. Наукова спадщина Катерини Грушевської 20-30-х років ХХ століття / М. Парахіна // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – 2002. – Вип. 13. – C. 62–66.

Перетц В. М. Українські думи в новому виданні К. Грушевської // Етнографічний вісник. –– 1928. – Кн. 7. - С. 73 -132.  

Пиріг Р. Я. Епілог долі Грушевських // Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття (1924-1934). – К.: Ін-т. укр. археографіії, 1993. – С. 145–161. 248.

Пиріг Р. Я. Катерина Грушевська: епілог долі / Руслан Якович Пиріг // Сільські вісті. – 1991. – 14 вересня.

Пиріг Р. Я. Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку // Український історичний журнал. – 1996. – № 5. – С. 71 83. 

Полонська-Василенко Н. Д. Пам’яті Михайла Сергійовича та Катерини Михайлівни Грушевських // Наше життя. 1956. № 3.

Полонська-Василенко, Н. Д. Видатні жінки України. Вінніпеґ–Мюнхен: Trident Press Ltd. 1969.

Пріцак, О. І.  Kateryna Hruševśka (1900 – ?). Український археографічний щорічник, (2013) 21, 18, 143–145.

Сергійчук В. Нове про родину Грушевських // Український історик. – 1996. – № 1 – 4 
(128 – 131). – С. 379–381.
Хорунжий, Ю. М. Шляхетні українки : есеї-парсуни. Київ: Вид-во ім.Олени Теліги, 2004. 208 с.
Церковняк О. Г. К. М. Грушевська: культуролог, соціолог, етнограф, фольклорист, перекладач // Наукові записки. – Випуск 61. – Серія «Філологічні науки (літературознавство)».– Кіровоград : РВВНДПУ ім. Винниченка, 2004. – С. 324–335. 

Церковняк О. Г. К. М. Грушевська – науковець-фольклорист // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – Ч.2 / Ред. кол.: А.В. Козлов (відп. ред.). – К.: Акцент, 2005. – С. 501– 507. 

Церковняк О. Г. Катерина Грушевська як продовжувач традицій П. Чубинського // Літературознавчі студії. – К.: Видавничополіграфічний центр «Київський університет», 2006. – Вип. 17. – С. 151–157.

Церковняк О. Г. Фольклористична діяльність К. Грушевської): традиції та новаторство// Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л.Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Вип.29. – С.149–153. 

Церковняк О. Г. Фольклористична концепція І. Франка та К. Грушевської // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2006. – № 17. – С. 52–53. 

Церковняк-Городецька О. Г. «Корпус дум» К. Грушевської у прочитанні В. Перетца // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л. Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – Вип. 31. – С.425–433. 

Церковняк-Городецька О. Г. Роль першого наукового щорічника «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» у розвитку української фольклористики // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2006. – Вип. 17. – С.52–54.

Церковняк-Городецька О. Г. Стаття К. Грушевської «З примітивного господарства. Кілька завважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстарішими формами жіночого господарства» // Література. Фольклор. Проблеми поетики / Упорядник Л. Т. Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – Вип. 30. – С.425–433.

Шевчук, Т. М. Невідомі сторінки з історії української гуманітаристики 1920-х рр.: Катерина Грушевська й Королівський антропологічний інститут Великобританії та Ірландії в міжнародному проекті з вивчення народного сонника // Український історичний журнал, 2016. (6), 42–48.

Шевчук Т. З історії академічних проектів 1920–х років : співпраця Катерини Грушевської з Королівським антропологічним інститутом Великобританії та Ірландії // Народна творчість та етнологія. – 2018. – №5. – С. 74-79.

Шевчук Т. Листування Катерини Грушевської і Василя Кравченка з приводу дослідження українського народного епосу // Народна творчість і етнографія. – 1996. – № 4. – С. 75–80.

Юркова О. Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.). – Київ: Інститут історії України НАН України, 1999. – 433 с.

Юркова О. В. Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.) : канд. іст. наук : 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України. – Київ, 1998. – 289 c.

Юркова О. З епістолярної спадщини Михайла, Марії та Катерини Грушевських: листи до Д. Петрушевського (1933–1941 рр) // Український історичний журнал : науковий журнал. – 2016. – № 4. – С. 26–52.