GEORGIY YAKUTOVYCH (14 febbraio 1930, Kyiv - 5 settembre 2000, Kyiv)

GEORGIY YAKUTOVYCH 

(14 febbraio 1930 - 5 settembre 2000)

Maestro della grafica ucraina 

                                                                                              a cura di Yaryna Moroz Sarno

"Chi ha le ali non chiede se può volare"

Georgiy Yakutovych

  Georgiy Yakutovych (Георгій Якутович) è stato un grafico ucraino, il maestro della grafica libraria, maestro dell'incisione, linoleografia, xilografia e nell'arte cinematografica. Membro dell'Unione Nazionale degli Artisti dell'Ucraina, vincitore del Premio Statale intitolato a Taras Shevcenko (1983 e 1991), professore dell'Accademia delle Arti dell'Ucraina dal 1995; conosciuto per le illustrazioni delle opere della letteratura classica ucraina: "Fata Morgana" di Mykhaylo Kotsubinsky (1958), "Yaroslav il Saggio" e "Le nozze della candela" di Ivan Kocherga (1962), "Cosacco Golota" di Maria Prygara (1966), le opere di Vasyl Stefanyk, Mykailo Cheremshyna, Maksym Rylskyj e dei libri per i bambini. Le illustrazioni di Georgiy Yakutovych delle cronache del XII secolo “Il racconto sul reggimento del principe Igor” (1977), "La storia dei tempi passati" (1981), ecc. sono diventate una scoperta veramente artistica e filosofica dell'epoca principesca della Rus'-Ucraina.

    Georgiy Yakutovych è nato a Kyiv il 14 febbraio del 1930 nella famiglia di un ufficiale militare che si spostava spesso ed è tornato a Kyiv dopo la II° guerra mondiale.   

  Secondo Sergiy Yakutovych, un famoso artista ucraino, figlio di Georgiy Vyacheslavovych, gli Yakutovych provenivano dal villaggio di Voronove, provincia di Gomel. Gli Yakutovych sapevano lavorare e guadagnare. Arricchendosi, sono arrivati nella metà del XIX secolo a Kyiv, erano imprenditori, si occupavano di costruzioni e costruivano chiese. A Kyiv si sono uniti a Senchylo. Senchylo-Stefanovsky, era amico di Taras Shevchenko, aveva una scuola d'arte a Podol e dipingeva le chiese. Il bisnonno di G. Yakutovych aveva corrispondenza con Taras Shevchenko, queste lettere erano un tesoro di famiglia.

    La famiglia di Senchylo-Stefanovsky viveva su Andriiivsky Uzviz, 32. Il maggiore Senchylo-Stefanovsky (bisnonno di Georgiy Yakutovych) aveva una scuola d'arte a Podol, cinque case ed era amico di Taras Shevchenko. La loro figlia sposò Petro Lukych Yakutovych all'età di 16 anni e nel 1906 ha dato alla luce Vyacheslav Petrovych Yakutovych, padre di Georgiy. Ai tempi della Rada Centrale, la nonna di G. Yakutovych lavorava come dattilografa nella segreteria di Mykhailo Grushevskyi.   

  La madre iscrisse il figlio adolescente Slavko (Vyacheslav) ai boy scout, e questo influenzò il suo destino futuro. E quando Symon Petlyura se ne andò, la numerosa famiglia Senchylo-Stefanovsky partì per la Francia attraverso Odessa, e Slavko, 13 anni, scappò di casa attraverso la finestra per arruolarsi nell'esercito della Repubblica Popolare Ucraina. Tornò nel 1922 con... l'Ordine della Bandiera Rossa. Era un disperato insuperabile. Dopo Petlyura, arrivò al capo Zeleny, poi a Budyonny, e il comandante del suo squadrone era Rokosovsky, il futuro maresciallo.

Il padre di Georgiy amava la storia, conosceva a memoria "Taras Bulba", scriveva poesie in ucraino. A Kyiv scriveva sotto lo pseudonimo di Vyacheslav Slavko come un giornalista, traduceva libri di scrittori per bambini in ucraino... 

   Vyacheslav Yakutovych, quando tornò a Kyiv, piacque una graziosa vicina, della famiglia Kotovy, che viveva al piano di sotto. Si sposarono e il suocero Kotov donò ai giovani la sua casa in via Petrivska. In questa casa nacquero i figli di Vyacheslav Yakutovych: il maggiore Ihor e il 17 febbraio 1930 - Georgiy Vyacheslavovych Yakutovych, artista grafico ucraino, illustratore, maestro della linoleografia, della xilografia e dell'acquaforte, artista cinematografico. 

    Georgiy iniziò a studiare nella scuola dell'arte di Kyiv e nel 1948 entrò nella facoltà di grafica dell'Istituto Statale dell'Arte nella classe di Illarion Leschynskyj e Vasyl Kasian. Si è laureato nel 1954 presso la Facoltà di Arti grafiche dell'Istituto dell'Arte a Kyiv, dove in seguito ha insegnato la composizione e la grafica del libro.

    Durante gli studi incontrò la sua futura moglie e nel 1952 ebbe il figlio Sergiy e nel 1958 Dmytro, che entrambi sono diventati artisti. 

    Georgiy Yakutovych fece una serie della grafica da cavalletto "Antica musica ucraina" (1959); le incisioni "Arkan" e "Bokorashi" (entrambe - 1960); una serie di cartoline con canzoni popolari ucraine sulle parole di Shevchenko "Lita orel, lita zizyy", "Zore moya vechernyaya", "Il sole sorge da dietro il boschetto", "L'acqua scorre nel mare blu" (tutte - 1964).  

   Negli anni 1962-1964, 1969-1971 era scenografo presso lo Studio cinematografico di lungometraggi di Kyiv. Nel 1963 Georgiy Yakutovych iniziò a lavorare sul film "Le ombre degli antenati dimenticati", come in seguito menzionò nel libro "La conversazione incompiuta" (nel libro "Sergiy Paradzhanov. Ascesa. Tragedia. Eternità", Kyiv 1994). Prima dell'inizio delle riprese - nel 1962 - Georgy Yakutovych iniziò a creare illustrazioni per il libro omonimo di Mykhailo Kotsiubynskyj. Paradzhanov lo sapeva, così come il fatto che Yakutovych ama i Carpazi, quindi ha offerto all'artista di lavorare su un lungometraggio a colori. 

   Nel villaggio dei Carpazi di Dzembronya, Georgiy Yakutovych iniziò a lavorare stagionalmente, ricordiamolo, dal 1952. Le prime opere conosciute che affrontano il tema della regione di Hutsul sono incisioni del 1959 e del 1960. "Dopo esserci cimentati per la prima volta alla scuola d'arte, poi, durante il primo lavoro indipendente, spesso perdiamo il senso della percezione diretta e ci troviamo impotenti di fronte alla natura. Lavorando nel cinema, speravo di "purificarmi" dalle competenze acquisite e di trovare la capacità di una sua interpretazione artistica così vera, quando la linea, il punto e la forma sono immediatamente condotti in un'unica tonalità, che trasmette la musica della natura", scriveva Giorgiy Yakutovych riguardo alle riprese del film "Le ombre degli antenati dimenticati" nel saggio "Grafica e cinema". 

     Georgiy Yakutovych aveva l'esperienza nell'arte popolare della regione di Hutsul non dai libri, ma dall'ambiente immediato della vita quotidiana. Questa esperienza ha contribuito alla ricchezza della tavolozza semantica e pittorica del film, che includeva la festosa ricchezza dell'arte popolare. G. Yakutovych diceva: "Credo che le origini della vera comprensione dell'arte monumentale risiedano nell'arte popolare. Studiando l'ego, ho incontrato opere straordinarie, semplici e monumentali. Queste sono le incisioni popolari ucraine, l'arte decorativa. Qui ogni opera è inizialmente riassunta. C'è qui una sintesi, che porta naturalmente alla monumentalità. È alle fonti dell'arte popolare che mi rivolgo quando cerco modi di espressività nella grafica da cavalletto". Yakutovych disegna in dettaglio la gente dei Carpazi, gli interni delle capanne Hutsul e l'indescrivibile bellezza della natura montana. 

Georgiy Yakutovych nei Carpazi, 1958 

  Sergiy Paradzhanov raccontava: "Yakutovych non è solo un artista, ma un artista che pensa. Ci ha portato nei Carpazi come una guida. Li conosce. Ci ha salvato dalla menzogna". Il coinvolgimento dell'artista nel film non è stato casuale, perché Yakutovych viaggiò due volte nei Carpazi, illustrando "Fata Morgana" di Mychaylo Kotsiubynsky per ottenere il titolo accademico nel 1957. Le xilografie di Georgiy Yakutovych su "Fata Morgan" (1957) di M. Kotsiubynskyi divennero il suo lavoro post-laurea.

Ivan Mykolaychyk con Georgiy Yakutovych, 1963 

G. Yakutovych con amico nei Carpazi, gli anni 1960'

    Dopo il completamento delle leggendarie riprese e l'uscita del film, Georgiy Yakutovych è tornato a illustrare romanzo storico "Le ombre di antenati dimenticati", a cui si ispirò il film, ma già nella tecnica dell'incisione su legno (incisione non su legno), e non nella tecnica dell'incisione su linoleum, in cui ha lavorato su queste illustrazioni prima delle riprese. Il libro di Kotsyubinsky con 15 illustrazioni di Yakutovych è stato pubblicato nel 1967 con una tiratura di sole 25.000 copie (che era per l'industria libraria dell'epoca sovietica è molto poco) e da allora non è stato più ristampato. Nelle sue xilografie per il libro l'autore cercava una espressività autentica e forte.

   

L'illustrazione di "Fata Morgana" di M. Kotsubynsky (xilografia, 1957)

Danza "Arkan", Linoleografia, 1960

 Georgiy Yakutovych, Il ritratto di Sergiy Paradzhanov, 1964 

Poster per il film "Le ombre degli antenati dimenticati", 

secondo i motivi del libro di M. Kotsiubynsky, 1964 

Georgy Yakutovych, Biglietto per la prima del film 

"Le ombre degli antenati dimenticati" il 4 settembre del 1965

     Il 4 settembre 1965, durante la prima del film al cinema "Ucraina" di Kyiv il critico letterario Ivan Dzyuba dal palco, lo studente laureato critico letterario Vasyl Stus e il giornalista Vyacheslav Chornovil nella sala chiamarono ad alzarsi in segno di protesta contro gli arresti di intellettuali ucraini avvenuti nell'agosto del 1965 e 140 partecipanti hanno firmato la lettera di protesta.

Le gioie dei bambini. Ivan I Marichka, 

Illustrazione per il libro "Ombre degli antenati dimenticati", 1965 

Preghiera 

La copertina del libro "Cosacco Golota" di Maria Prygara, 1980 

Le illustrazioni al libro "Cosacco Golota" di Maria Prygara, 1980 

La copertina per libro di M. Cheremshyna "Karby", 1977 

 Il famoso grafico ucraino Sergiy Yakutovych, figlio di Georgiy Yakutovych raccontava di suo padre: "Georgiy Yakutovych e i Carpazi sono concetti inseparabili. Amava queste montagne, la gente di queste montagne. Si sentiva in mezzo a loro. Poteva essere un artista - e, quindi, essere una persona - solo nello spazio della vita, nello spazio del suo essere, nello spazio dei Carpazi..."

   All'inizio degli anni '70, progettò i libri di Dmytro Pavlychko "Il cervo d'oro" e "Zakhar Berkut" di Ivan Franko (1972), unendo organicamente le parti visive e testuali. La sua attività artistica si arricchiva con i temi dei cosacchi, le illustrazioni sui motivi di Mykola Gogol, i cicli sui temi di racconti popolari ucraini, sull'antica musica ucraina, sui motivi delle canzoni popolari ucraine e su temi storici di Ivan Vyshensky, Oleg Goryslavych. Lavorava con le tecniche: xilografia, linoleografia, acquaforte. 

   Nel 1971, ha lavorato con Ivan Mykolaichuk nella troupe del film "Zakhar Berkut" di Leonid Osyka, che è diventato il secondo lavoro di Yakutovych nella produzione cinematografica. G. Yakutovych era anche consulente artistico dei film "La croce di pietra" (1968, in collaborazione con K. Stefanyk) e "Kleynody di Getman" (1993) di Leonid Osyka. Nel 1971 lavorò con Ivan Mykolaychuk nella troupe cinematografica del film "Zakhar Berkut". La produzione cinematografica divenne la sua seconda professione. 

 

  L'illustrazione al libro "Zakhar Berkut" di Ivan Franko, 1972 

    

 

 

Il racconto della compagna del principe Igor, 1978

"Il racconto dei tempi passati" , 1981

"Il racconto dei tempi passati" , 1981

  Nell'anno 1982 Georgiy Yakutovych ricevete medaglia d'argento a Lipsia e una medaglia di bronzo per le sue illustrazioni per i libri "La storia degli ultimi anni", "Foglie d'acero" di Vasyl Stefanyk alla Mostra Internazionale dell'Arte del Libro. 

    Nel 1983 ha ricevuto per la prima volta il premio nazionale dell'Ucraina di Taras Shevchenko per le illustrazioni dei libri "Racconto degli anni passati", "Racconto sulla campagna di Igor", "Carby. Chichka. Il ladro catturato" di M. Cheremshyna, "Cosacco Golot" di M. Prygara. Per la seconda volta - nel 1991 insieme a Sergij Paradganov (registra) ed altri come parte del gruppo per il film "Le ombre degli antenati dimenticati". Il registra Paradzhanov voleva distinguere il contributo di Georgiy Yakutovych: “Non è solo un artista, ma un artista pensante. Probabilmente lo si potrebbe trovare più talentuoso, ma più riflessivo - no. Ci ha portato ai Carpazi come guida. Ci ha salvato ... dalla falsità". Oltre alla grafica libraria, Georgiy Yakutovych ha creato incisioni separate sui temi storici: "Ivan Vyshenskyj", "Oleg Goryslavych", i cicli sulle favole e i racconti popolari ucraini, della musica antica ucraina; cartoline basate su canzoni popolari ucraine. L'autore delle memorie su Sergiy Paradzianov "La confessione incompiuta" nel libro "Sergiy Paradzianov. Spruzzata. Tragedia. L'eternità" (Kyiv, 1994). 

   Fece illustrazioni ai racconti di M. "Fatamorgana" (1957) e "Le ombre degli antenati dimenticati" (1966) di M. Kotsyubynskyi, il racconto popolare ucraino "Il povero ragazzo e Marco il ricco" (1961), dramma di I. Kocherga "Yaroslav il Saggio" e "Le nozze di Svichka" (1962), libri di M. Prygara "Cosacco Golota" (1966), "Sonetti" di Maksym Rylskyj (1969), I. Franko "Zakhar Berkut" (1972), alla raccolta di racconti di V.  Stefanyk "Foglie d'acero", "Racconto sulla marca di Igor" (entrambi - 1977), "Il racconto degli anni passati" (1981), racconto di M. Gogol "Viy" (1984-1985). Fece una serie al cavalletto "La gente del villaggio di Dzembronya" (1988), i disegni "Impressioni spagnole" (1990), la serie di incisioni "Improvvisazioni" (1991-1992), il ciclo di disegni "Primavera a Kyiv" (1993-1994 ). Oltre alla grafica del libro, Georgy Yakutovych ha creato incisioni separate su temi storici: "Ivan Vyshensky", "Oleg Horyslavych", cicli sui temi dei racconti popolari ucraini, dell'antica musica ucraina; cartoline basate su canzoni popolari ucraine.

 Il 15 febbraio 2000 (nell'ultimo anno della sua vita), nel suo 70° anniversario, Georgiy Yakutovych aveva la sua prima mostra personale.

 

 

G. Yakutovych nei Carpazi 

   Nel suo lavoro Georgiy Yakutovych affermava il suo principio artistico: “L'artista deve vedere in natura tutto quello strato della cultura originale, uno strato delle persone e sentire la loro natura organica inseparabilmente unita con la patria, con la quale è connesso con tutti i pori, con tutto il sentire dell'anima. La vivida creatività dell'artista è strettamente legata alle tradizioni della sua nazione ". 

  

Le nozze di Svichka 

"Nella foresta" 1988

Seria Alberi. Uccello.  

Geogriy Yakutovych a Venezia, 1986 

I libri illustrati da Georgiy Yakutovych: 

"Fata Morgana" di Mykhailo Kotsiubynskyi con le illustrazioni di G. Yakutovych. (in ucr. «Фата Моргана» Михайла Коцюбинського в ілюстраціях Г. Якутовича).

Mykhailo Kotsyubynskyi. Fata Morgana (dagli umori campestri). Kyiv, Casa editrice statale di letteratura per bambini della SSR ucraina, 1959. (Михайло Коцюбинський. Фата Моргана (з сільських настроїв). Київ, Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959).

Svjatoslav Minkov. Lo zar Bezsonko. Fiabe. K., Dytvydav, 1959. (Святослав Минков. Цар Безсонько. Казки. Київ, Дитвидав, 1959).

M. Bilyj, V. Hrabovetskyi. Come Dovbush ha punito i signori. Kyiv, Casa editrice statale di letteratura per bambini della SSR ucraina, 1960 (М. Білий, В. Грабовецький. Як Довбуш карав панів. Київ, Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1960). 

Maria Prygara. Cosacco Golota. Una raccolta di racconti basati sui motivi delle opinioni del popolo ucraino. Kyiv, Veselka, 1966 (Марія Пригара. Козак Голота. Збірка оповідань за мотивами українських народних дум. Київ, Веселка, 1966). 

La favola sul tiglio e una donna avida. Racconto popolare ucraino. Kyiv, Veselka, 1967. 

(Казка про липку і зажерливу бабу. Українська народна казка. Київ, Веселка, 1967).

Del povero giovane e del ricco Marco. Racconto popolare ucraino. Kyiv, Veselka, 1967 (in ucr. Про бідного парубка і Марка багатого. Українська народна казка. Київ, Веселка, 1967).

Mykhailo Kotsyubynskyi. Le ombre di antenati dimenticati. Kyiv, Dnipro, 1967 (in ucr. Михайло Коцюбинський. Тіні забутих предків. Київ, Дніпро, 1967). 

Dmytro Pavlychko. Cervo dalle corna dorate. Kyiv, Veselka, 1970. (in ucr. Дмитро Павличко. Золоторогий олень. Київ, Веселка, 1970).

Ivan Franko. Zakhar Berkut. L'immagine della vita pubblica nella Rus' dei Carpazi nel XIII secolo. Kyiv, Dnipro, 1974. (Іван Франко. Захар Беркут. Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці. Київ, Дніпро, 1974.)

Marko Cheremshyna. Il ladro è stato catturato. Kyiv, Veselka, 1974 (Марко Черемшина. Злодія зловили. Київ, Веселка, 1974).

Maksym Rylskyi. Sonetti. Kyiv, Molod, 1974. (in ucr. Максим Рильський. Сонети. Київ, Молодь, 1974).

Ivan Kocherga. Yaroslav il Saggio. Una poesma drammatica. Kyiv, Dnipro, 1982. (Іван Кочерга. Ярослав Мудрий. Драматична поема. Київ, Дніпро, 1982).

Khotkevych G. M. Dovbush: una storia; illustrazione G. Yakutovych. –K. : Dnipro, 1985. — 467 pag. 

Kocherga I. E. Yaroslav il Saggio; Matrimonio di Svichka: dramma. poesie / I. E. poker; introduzione. art.; illustrazioni di G. Yakutovych. –K. : Dnipro, 1987. — 326 pag. : illustrazione — (Biblioteca dei classici ucraini "Dnipro"). 

Kotsyubynskyi M. M. Opere selezionate: racconto, romanzo / M. M. Kotsyubynskyi; prec. e ca. N. Kalenichenko; artista G. IN. Yakutovič –K. : Dnipro, 1987. — 287 pag. : illustrazione — (Biblioteca scolastica). Коцюбинський М. М. Вибрані твори : оповід., повість; передм. та прим. Н. Калениченка ; худож. Г. В. Якутович. — К. : Дніпро, 1987. — 287 с. : ілюстр. — (Шкільна бібліотека).

Prygara M. E. Mykhailyk - dzhura dei cosacchi: storie e narrativa. illustrazione di G. Yakutovych.   –K. : Veselka, 1988. — 266 p. (Пригара М. А. Михайлик — джура козацький : повісті та оповід. / М. А. Пригара ; худож. Г. Якутович, М. Богданець. — К. : Веселка, 1988. — 266 с. : ілюстр.)

Starytskyi M. P. Brigante Karmelyuk: storia un romanzo storico; illustrazioni di G. Yakutovych. – Kyiv: Dnipro, 1988. — 687 pp. (Старицкий М. П. Разбойник Кармелюк : ист. роман / М. П. Старицкий ; худож. Г. В. Якутович ; авт. прим. Г. Я. Сергиенко. — К. : Дніпро, 1988. — 687 с. : ил.)

Racconto degli anni passati. Cronaca. Kyiv, Veselka, 1989. (Повість минулих літ. Літопис. Київ, Веселка, 1989). 

Kotsyubynskyi M. M. Un regalo per un compleanno: racconti, racconti, romanzi; a cura di, postfazione di M. Gritsyuts; illustrazioni di I. Filonov, V. Evdokymenko, G. Yakutovych, M. Storoženko –K. : Veselka, 1989. — 335 p. (in ucr. Коцюбинський М. М. Подарунок на іменини : оповід., новели, повісті; упоряд., післямова М. Грицюти ; худож. І. Філонов, В. Євдокименко, Г. Якутович, М. Стороженко. — К. : Веселка, 1989. — 335 с., [12] арк. ілюстр.)

Kotsyubynskyj M. M. Elogio della vita: racconti, romanzo / M. M. Kotsyubynskyi; autore prec. M. H. Kotsyubynska ; artista G. Yakutovych –K. : Dnipro, 1991. — 427 pag. : illustrazione.— (Biblioteca dei classici ucraini "Dnipro"). (in ucr. Коцюбинський М. М. Хвала життю : новели, повість; авт. передм. М. Х. Коцюбинська ; худож. Г. В. Якутович. — К. : Дніпро, 1991. — 427 с. : ілюстр.— (Бібліотека української класики «Дніпро»).

Antin Lototskyi. Gloria principesca. Storie storiche. Kyiv, Biblioteca dei bambini della rivista "Girasole", 1991. (Антін Лотоцький. Княжа слава. Історичні оповідання. Київ, Дитяча бібліотека журналу “Соняшник”, 1991). 

Lototsky A. La Croce sul Dnipro: la storia storie sull'adozione della fede di Cristo in Ucraina; artista G. Yakutovych. — Ristampa. visualizzazione. edizione "Il mondo del bambino", L., 1938 –K. : Bambino b-ka diario "Girasole", 1991. — 64 p. : illustrazione (Лотоцький А. Л. Хрест над Дніпром: іст. оповіді про прийняття віри Христової на Україні / А. Л. Лотоцький ; худож. Г. Якутович. — Репринт. вид. вид-ва «Світ дитини», Л., 1938 р. — К. : Дит. б-ка журн. «Соняшник», 1991. — 64 с. : ілюстр.)

Zagabrebelnyj P. E. Pervomist: un romanzo / P. E. Zagabriagelny; art.-il. G. Yakutovych — Kyiv: Folio, 2003. — 365 pag. : illustrazione. (Загребельний П. А. Первоміст : роман / П. А. Загребельний ; худож.-іл. Г. В. Якутович. — Х. : Фоліо, 2003. — 365 с. : ілюстр.).

Franko I. Zakhar Berkut. Percorsi incrociati. Storie: storie, storie; prec. T. Gundorova; secondo A. Lysenko; G. Yakutovych. –K. : Veselka, 2006. — 607 pag. — (Biblioteca scolastica). 

Un racconto sul reggimento di Igor. Prefazione di L. Makhnovets, O. Myshanych; A. Lysenko; illlustrazioni di G. Yakutovych. –K. : Veselka, 2008. — 134 pag. (Слово о полку Ігоревім / передм. та прим. Л. Махновця, О. Мишанича ; упоряд. О. Лисенко ; худож. Г. В. Якутович. — К. : Веселка, 2008. — 134 с.)

***

Белічко Ю. Георгій Вячеславович Якутович. Київ, Мистецтво, 1968.

Білан А. Лицар покинув поле бою : пам’яті видатного українського художника Георгія Якутовича// Укр. культура. — 2000. — № 9–10. — С. 10.
Бугаєнко І. Майстер гравюри : (Георгію Якутовичу — 70) // Образотв. мистец. — 2000. — № 1–2. — С. 70–71.

Вартанова О. Дивосвіт слова і пензля (Георгій та Сергій Якутовичі) // Ранок. – 1980. – № 2. – С. 14–15.

Заварова Г. Слово про художника // Література. Діти. Час. 1989. — Вип. 14. — К., 1989. — С. 163–166.

Корогодський P. Поет образотворення, або долаючи четвертий поріг… // «Українська мова і література, № 7, 2000.

Лагутенко О. Георгій Якутович : графічний контур майбуття  // Образотв. мистец. — 2006. — № 1. — С. 96–101.

Ламонова О. Георгій Якутович сімдесятих: пейзажі та інтер’єри / О. В. Ламонова // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - 2016. - Вип. 2. - С. 64-67. 

Попова Л. И. Якутович Георгий Вячеславович / Л. И. Попова, В.П. Цельтнер // Очерки о художниках Советской Украины. — М., 1989. — С. 345–369.

Попова Л. Г. Якутович. М., 1988.

Друга художня виставка-конкурс імені Георгія Якутовича. Київ, 2004.

http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/georgiy-yakutovich/

https://uamodna.com/articles/grafik-svitovoyi-slavy/

Георгій Якутович: коротка біографія, графіка,

Якутович: кіно і гори – Бібліотека українського мистецтва

Якутовичі — династія українських митців та мисткинь – bomedia

Художник, що мислить: в "Я Галереї" у Києві проходить виставка "Якутович і Карпати" - Останні та актуальні новини України та світу, новини дня онлайн - Україна Молода

Твори Георія Якутовича в Острозькому музеї – Острозький замок

Гуцульські таїнства | Газета «День»

Помер Сіргій Якутович | Іван Миколайчук

Якутович Георгий Вячеславович | Nostalgie :: арт галерея живописи эпохи соцреализма

http://yakutovych.academy/likbez/videos/human/video-1.mp4

http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CY%5CA%5CYakutovychHeorhii.htm

Natalia Polonska-Vasylenko (12 (13) febbraio 1884, Kharkiv - l'8 giugno 1973), eminente studiosa, famosa storica, la prima donna docente privata dell'Università di San Volodymyr a Kyiv

Natalia Polonska-Vasylenko

(Наталія Полонська-Василенко)

  

 Natalia Polonska-Vasylenko (Наталія Полонська-Василенко) è stata una delle storiche più importanti del XX secolo, la prima donna docente privata dell'Università di San Volodymyr a Kyiv. Il suo nome da nubile era Natalia Dmitrivna Menshova. 

Genitori di Natalia Polonskaya-Vasylenko: generale Dmytriy Petrovich Menshov e Maria Fedorivna (nata Mukhortova). Archivio di Olexander Ogloblyn

    La futura scienziata nacque il  31 gennaio (12 o 13 febbraio) del 1884 a Kharkiv, dove trascorse i primi 5 anni di vita. Natalia, o Tatochka come tutti la chiamavano, proveniva dalla nobile famiglia di Dmytriy Menshov, che univa il suo servizio civile alla passione della storia. Ricevette l'istruzione primaria a casa sotto la guida di insegnanti familiari. Suo padre ebbe un'influenza significativa sulla formazione intellettuale della futura scienziata. Studiò storia militare e fin dall'infanzia instillò nella figlia l'amore per la storia e l'archeologia. 

    Nel 1889 la famiglia Menshov si trasferì a Kyiv, in concomitanza al trasferimento del padre al Dipartimento di artiglieria del distretto militare di Kyiv. Oltre al lavoro, Dmytro Menshov si cimentò anche nella scrittura di libri; in particolare, compilò un "Elenco sistematico di ordini e regolamenti sull'artiglieria dall'inizio del XVIII secolo". Natalia ha ricordato come lei e sua madre, Maria Fedorivna, aiutarono al padre a riscrivere quest'opera, a leggerne le bozze e persino a ricevere il suo primo "ricompenso" per questo. Nelle sue "Memorie", la storica ricordava che da bambina suo padre le raccontava spesso di vari eventi militari e storici. Ricordava anche suo marito come un uomo estremamente gentile e umano, che non sopportava i terribili fenomeni della guerra. Un grande interesse per le scienze storiche spinse la ragazza a proseguire gli studi. Non sorprende che la passione del padre abbia poi influenzato la scelta professionale della ragazza.

   

    All'inizio la piccola Natalia studiò a casa e all'età di 13 anni entrò nel ginnasio femminile di Fundukley Mariinsky, dove si diplomò con una medaglia d'argento nel 1900.  

   Secondo i ricordi della scienziata, le sue materie preferite erano la storia, la letteratura e le lingue straniere. Sempre durante gli studi, la giovane studentessa delle superiori si innamorò per la prima volta di un giovane insegnante di storia e geografia, Mykola Vasylenko, dotato di talento didattico e modi raffinati. I suoi compagni di classe disegnarono persino una vignetta di Natalia che offriva il suo cuore all'insegnante, firmando il disegno: "Ecco a cosa porta l'amore per la storia". Tuttavia, la sua sete di conoscenza era più grande della sua infatuazione romantica per l'insegnante, così la ragazza decise di proseguire gli studi iscrivendosi al dipartimento di storia e filologia dei corsi superiori femminili dell'Università di Kyiv. 

  Il famoso professore Vasyl Danylevych la coinvolse in un lavoro scientifico  già durante i studi, offrendole di revisionare e registrare le sue lezioni di archeologia, presentando i suoi appunti. Questo lavoro fu registrato nel registro di un autorevole scienziato, che fu estremamente grato a Natalia per la sua collaborazione.

   Nel giro di 8 anni, la scienziata stessa iniziò a tenere lezioni di archeologia presso la Facoltà di Storia e Filologia dell'Università di San Volodymyr. Molti studenti vi parteciparono, definendo il suo corso come interessante.

Fotografia di Natalia Menshova, scattata nello studio di Kyiv di Kozlovsky e Haas nel 1902

   All'inizio del XX secolo, il livello di istruzione ricevuto dalla futura scienziata era considerato estremamente elevato per una donna dell'epoca. Nell'estate del 1908, la giovane scienziata si unì agli scavi a Kyiv condotti dal famoso archeologo Vikentij Khvoyka. Questa ricerca affascinò profondamente la scienziata, che vi si recò quasi ogni giorno.
    In questo periodo, anche la vita personale di Natalia subì dei cambiamenti: nel 1906 sposò il tenente Sergij Polonskyj. Si vociferava che si fosse addirittura sparato in un duello con un rivale a causa della sua futura moglie. Tuttavia, il matrimonio fallì, poiché il marito non sostenne la giovane moglie nella sua ricerca della conoscenza. Così, otto anni dopo, la coppia divorziò. "Sposandomi, non diventerò una moglie ideale e senza volto, di cui un uomo si ricorda solo quando ha bisogno dei suoi servizi e la cui intera vita è dedicata a compiacere il suo uomo. No, donando la mia vita, voglio ricevere lo stesso. Posso pensare e prendermi cura del mio uomo solo con la certezza che lui faccia lo stesso per me, che i nostri servizi siano reciproci, che soffra le mie sofferenze e gioisca delle mie gioie. Non posso essere una schiava eterna", scrisse la donna in una delle sue lettere al suo marito Sergij Polonskyj.

   A quel tempo, la giovane frequentò studi storici sotto la guida del professor Mytrofan Dovnar-Zapolsky, allievo del famoso storico Volodymyr Antonovych, all'Università di Kyiv. Esperto e imponente, era considerato una vera celebrità a Kyiv, quindi non sorprende che anche Natalia Polonskaya lo ammirasse.  

   La ricercatrice iniziò la sua attività scientifica nel 1909  sotto la guida M. Dovnar-Zapolsky. Nello stesso periodo, furono pubblicati i suoi primi lavori scientifici, scritti sulla base di un ampio materiale informativo raccolto durante una spedizione archeologica guidata dal celebre scienziato ucraino V. Khvojka.

Natalia Polonska-Vasylenko 1911. Foto dai fondi dell'Archivio Centrale di Stato della Letteratura e delle Arti dell'Ucraina

   Si laureò presso i Corsi Superiori Femminili di Kyiv, e in seguito presso la Facoltà di Storia e Filologia dell'Università. L'intenso lavoro scientifico non impedì a N. Polonska di impegnarsi nelle attività pedagogiche:  insegnava storia, etnografia, geografia storica, culture primitive e archeologia in istituti di istruzione secondaria e superiore, e ha lavorato come professore associato privato presso l'Università di San Volodymyr di Kyiv.  

 

   Dal 1912 è stata la professoressa associata di storia presso i corsi Superiori Femminili, per poi diventare professoressa associata privata presso l'Università di Kyiv. Dal 1912, fu membro della società storica di Nestore il Cronista, fondata a Kyiv. Dal 1916, fu professoressa e direttrice del museo archeologico della sua alma mater. Insegnò anche presso gli istituti di geografia, archeologia e arte di Kyiv e fu un membro stimato dell'Accademia ucraina delle scienze. 

Natalia Polonska. Foto dall'archivio di Oleksandr Ohloblyn, 1916.

    Nel maggio del 1916, Natalia Polonska partecipò agli scavi a Bilgorodka, vicino a Kyiv, insieme ai famosi archeologi Vikenty Khvoyka e Vasyl Lyaskorynsky. Mentre studiava gli archivi di Katerynoslav, Natalia incontrò Dmitry Yavornytsky. Scrisse nelle sue memorie di voler porre all'eminente storico la domanda: "Perché la Novorossija, sorta sul sito di Zaporizhzhia, non è considerata Ucraina?"

   Durante questo periodo, la scienziata studiò attivamente la storia del Sich zaporozhiana. Grazie ai suoi lavori sulle cronache cosacche e sulla liquidazione del Sich, acquisì una notevole autorevolezza tra i suoi colleghi come ricercatrice.

    Lo storico Vasyl Ulyanovsky sostiene che si è verificato un cambiamento fondamentale nella ricerca scientifica di Natalia Polonska: si è concentrata nuovamente sulla storia dell'Ucraina: "Il destino scientifico di questo scienziato ha preso una brusca svolta sulla grande strada della scienza ucraina, all'orizzonte della quale splendeva la gloria."

     La rivoluzione del 1917 la trovò a Mosca, dove Polonska era andata a lavorare negli archivi. La ricercatrice era ansiosa di tornare a Kyiv, non sapendo ancora con certezza cosa stesse succedendo, ma la ferrovia fu la prima a soffrire durante la rivoluzione, ed era impossibile procurarsi un biglietto. Ricorda nelle sue memorie di aver ingenuamente mostrato il tesserino universitario, appellandosi al fatto che doveva tornare urgentemente a tenere lezioni, e di aver ricevuto la risposta: "Chi ha bisogno delle tue lezioni e dell'università adesso?"

   Dall'autunno del 1917 fino alla fine della lotta di liberazione nazionale, N. Polonska insegnò presso i Corsi Superiori Femminili di A. Zhekulina, presso l'Università Popolare di Kyiv e presso gli Istituti Geografico e Archeologico di Kyiv. Dopo la fine della Guerra Civile e l'instaurazione del potere sovietico, l'attiva attività scientifica e pedagogica di N. Polonska fu interrotta, poiché i bolscevichi erano orientati verso la vecchia intellighenzia. Con la perdita di molti documenti dagli archivi dell'Ucraina durante la rivoluzione e le guerre, i materiali pubblicati da N. Polonska acquisirono uno straordinario valore scientifico.

  

         

    Negli anni Venti, quando persino i neoclassici di Kyiv abbandonarono il loro bastione e cercarono rifugio a Bolotyana Lukroza – Baryshivka, Polonska-Vasylenko non lasciò Kyiv. Non se ne andò da Kyiv negli anni '20, quando iniziarono gli arresti, che in realtà, non cessarono con l'arrivo dei bolscevichi a Kyiv. 

   All'inizio degli anni '20, Natalia Polonska incontrò di nuovo Mykola Vasylenko, il suo insegnante, che aveva ammirato tanto in gioventù. All'inizio degli anni '20, Natalia Polonska incontrò di nuovo Mykola Vasylenko, il suo insegnante, che aveva ammirato tanto in gioventù. Senza aspettare tempi migliori, nell'aprile del 1923 sposò il presidente dell'Accademia ucraina delle scienze, suo insegnante di liceo, di cui era innamorata fin dai tempi della scuola, un noto scienziato, statista e personaggio pubblico ucraino (ex Ministro della Pubblica Istruzione nel governo di P. Skoropadsky), l'accademico Mykola Vasylenko. Il loro matrimonio fu considerato una "bella, tenera elegia". Tuttavia, la felicità familiare della coppia durò poco. A settembre, M. Vasylenko fu arrestato e accusato di aver guidato un'organizzazione segreta "controrivoluzionaria". 

   Successivamente, su richiesta della moglie e dei vertici dell'Accademia delle Scienze, Mykola Vasylenko ottenne l'amnistia. A settembre, Mykola Prokopovych fu arrestato con l'accusa infondata di aver partecipato all'organizzazione controrivoluzionaria "Centro d'azione regionale di Kyiv". Dal 1929, lo scienziato fu privato della possibilità di ricoprire incarichi dirigenziali all'interno dell'Accademia delle Scienze. Nonostante gli anni di difficoltà, la scienziata scrisse nelle sue memorie: "Questo matrimonio ha dato a entrambi molta felicità".

Mykola Vasylenko negli anni '1920

      

    Quando nell'aprile del 1924 suo marito fu condannato a 10 anni di carcere Natalia Dmytrivna fu destituita da tutti gli incarichi. Ma a costo di grandi sforzi e superando molti ostacoli governativi, N. Polonska-Vasylenko ottenne l'amnistia per il marito. Ma il calvario della famiglia non finì lì. Vivevano in una stanza del loro appartamento di quattro stanze (le altre erano occupate da persone trasferite forzatamente dalle autorità bolsceviche). Natalia Dmytrivna non riusciva ancora a trovare lavoro. Solo con l'aiuto di A. Krymskyj riuscì a ottenere un impiego, prima come impiegata temporanea del VUAN, poi come registratrice dell'Archivio Centrale degli Atti Antichi (CADA). Contemporaneamente, riprese le sue attività, concentrandosi sullo studio dei materiali d'archivio sulla storia dei cosacchi ucraini. 

   A metà degli anni '20, N. Polonska-Vasylenko si formò definitivamente come studiosa-ucrainista. Nel 1927, riprese a insegnare come professoressa presso l'Istituto d'Arte di Kyiv, dove tenne un corso di archeologia fino al 1932. Nel maggio del 1929, iniziò a lavorare in una commissione che studiava la storia socio-economica dell'Ucraina nei secoli XVIII-XIX. Un anno dopo, N. Polonska-Vasylenko fu eletta membro a pieno titolo della commissione archeologica dell'Accademia pan-ucraina delle scienza, presieduta da M. Grushevsky.

Natalia Polonska-Vasylenko con Mykola Vasylenko nel sanatorio "Preobrazhenia" vicino a Kyiv nell'estate del 1933. Foto: Archivio centrale di Stato-Museo di letteratura e arte (Archivio centrale di Stato-Museo di letteratura e arte dell'Ucraina, f.542, op.1, fascicolo 49, foglio 5).

   Il 3 ottobre 1935, dopo una grave malattia, Mykola Vasylenko morì a Kyiv ed è stato sepolto nel cimitero di Lukyanivka.
    Due anni dopo la morte del marito, la storica ritrovò la gioia nel matrimonio. Il suo ultimo amore fu Olexander Morgun, un economista. All'inizio degli anni '30, Polonska-Vasylenko divenne membro a pieno titolo della Commissione Archeologica dell'Accademia delle Scienze, presieduta da Mykhailo Grushevsky. Aveva molti progetti ambiziosi, ma durante il periodo sovietico non poterono essere realizzati a causa della persecuzione da parte dei servizi segreti.

     Negli anni '30, la scienziata fu oggetto di vessazioni e persecuzioni da parte delle nuove autorità. Fu inizialmente trasferita all'umiliante posizione di assistente di laboratorio e nel 1934 fu licenziata. Nell'ottobre del 1935, nella sua vita si verificò un disastro irreparabile: la morte del marito. Nello stesso anno, il cimitero presso la tomba di Askold fu chiuso e le tombe dei suoi genitori furono distrutte.

   Dopo diversi anni di disoccupazione, malattia e solitudine, nel 1937 N. Polonska-Vasylenko ottenne un impiego prima come bibliografa senior presso l'Istituto di Economia dell'Accademia delle Scienze della RSS Ucraina, e poi come ricercatrice senior presso il Dipartimento di Feudalesimo dell'Istituto di Storia dell'Accademia delle Scienze della RSS Ucraina. In quel periodo, Natalia Dmytrivna si sposò con il famoso economista e storico del movimento cooperativo O. Morhun.

    Negli anni 1938–1941 era ricercatrice senior nel settore di storia dell'Ucraina dell'era feudale, presso Istituto di Storia dell'Ucraina, Accademia delle Scienze della RSS Ucraina. Nell'ottobre del 1940, presso l'Istituto di Storia dell'URSS di Mosca, sulla base di lavori manoscritti e a stampa, difese la sua tesi di dottorato "Saggi sulla storia dell'insediamento dell'Ucraina meridionale a metà del XVIII secolo (1734-1775)". Lo storico Oleksandr Ogloblyn ricordò che Natalia "rivendicò l'Ucraina meridionale a Mosca, che se ne appropriò, chiamandola Novorossija". Contemporaneamente, riprese a insegnare presso la facoltà di storia dell'Università di Kyiv, dove fu eletta professoressa. Nel biennio 1940-1941, insegnò un corso speciale di storia dell'Ucraina presso la Facoltà di Storia dell'Università Statale di Kyiv, dove fu eletta professoressa. Contemporaneamente, lavorò come ricercatrice senior presso l'Istituto di Storia dell'Accademia delle Scienze della RSS Ucraina.

  

Il presidium della seduta dei dipendenti del settore della storia dell'Ucraina nell'era del feudalesimo e del settore della storia dell'Ucraina nell'era del capitalismo e dell'imperialismo dell'Istituto di Storia dell'Ucraina dell'Accademia delle Scienze della RSS Ucraina.

Al centro il capo del settore O. P. Ogloblyn, a sinistra N. D. Polonska-Vasylenko,  Kyiv, 1940,

  All'epoca, lavorava come professoressa all'Università di Kyiv. All'inizio della guerra, N. Polonska-Vasylenko rimase a Kyiv. Il 20 ottobre 1941 fu nominata direttrice dell'Istituto di Archeologia della restaurata Accademia Ucraina delle Scienze. Nel dicembre 1941, N. Polonska-Vasylenko diresse l'Archivio Centrale di Archeologia, dove si occupò dell'organizzazione dei documenti d'archivio. Dopo che l'Archivio Centrale fu annesso (nel maggio 1942) all'Archivio Storico Principale intitolato a V. B. Antonovych come Dipartimento degli Atti Antichi, N. Polonska-Vasylenko diresse questo dipartimento, dove lavorò fino al settembre 1943. Nel 1941-1943, N. Polonska-Vasylenko riuscì a restituire un insieme unico di registri di atti, che costituivano un'unica fonte sulla storia dell'Ucraina della riva destra del XVI-XVIII secolo, oltre ad altri documenti storici.  

 Durante l'occupazione tedesca di Kyiv, diresse l'Istituto di Archeologia dell'Accademia Ucraina delle Scienze, l'Archivio Centrale degli Atti Antichi. In seguito, ricordò quegli anni difficili: nella città distrutta non c'erano né riscaldamento né elettricità, e c'erano anche problemi di cibo e acqua. 

   Nel 1942, la storica fu convocata per essere interrogata con l'accusa di collaborazionismo con organizzazioni comuniste clandestine. Dopo aver esaminato il suo lavoro scientifico, Natalia Polonska-Vasylenko fu rilasciata.
     Nel 1943, quando iniziarono i bombardamenti sovietici su Kyiv, il 19 settembre 1943, la scienziata insieme al marito e a un gruppo di scienziati, partì per Leopoli. Salirono sul treno con una piccola valigia. A Kyiv rimase una grande biblioteca di settemila volumi e quasi 100 cartelle di opere inedite. In seguito, la coppia si trasferì a Praga.

     All'inizio del 1944, mentre le truppe sovietiche avanzavano sempre più a ovest, N. Polonska-Vasylenko ricevette un invito a insegnare storia ucraina presso la Libera Università Ucraina di Praga, dove lo storico diresse il dipartimento. Tuttavia, ben presto furono nuovamente costretti a fuggire dalla guerra. Insieme alle famiglie di Oleksandr Ohloblyn, Sviatozar Dragomanov, Olga Kosach-Kryvyniuk e altre personalità ucraine, raggiunsero Wittenberg, in Germania: "Arrivarono... si fermarono. La nostra carrozza fu sganciata dal treno. Iniziammo ad andare dalle autorità della stazione, chiedendo l'elemosina, portando sigarette. E mentre chiedevamo, gli aerei americani distrussero la ferrovia e il treno... Dovemmo cercare alloggio in città. Lì assistemmo alla capitolazione del Terzo Reich e all'arrivo dell'esercito americano."

     Alla fine del 1945, Natalia e suo marito si trasferirono a Monaco di Baviera, dove, insieme ad altri scienziati-patrioti ucraini, parteciparono attivamente alla ristrutturazione della Libera Università Ucraina. Fu lì che iniziò il periodo più produttivo della carriera della storica. Scrisse numerose opere scientifiche, la più famosa delle quali fu "Storia dell'Ucraina" in due volumi. Il primo volume fu pubblicato nel 1972, il secondo, dopo la morte dell'autore, nel 1976. Il periodo monacense segnò l'apogeo dell'attività scientifica di Natalia Polonska-Vasylenko. Durante l'emigrazione, pubblicò numerosi studi sulla storia dell'Ucraina dal X al XIV secolo. Insegnò un corso di storia dell'Ucraina e fu preside della facoltà di filosofia dell'UVU. Nel 1946, la scienziata lavorò presso il Dipartimento di Storia della Chiesa Ucraina dell'Accademia Teologica e Pedagogica Ortodossa Ucraina. Per quasi 30 anni, Natalia Polonska-Vasylenko derise la Facoltà di Filosofia della Libera Università Ucraina e per quasi 20 anni è stata membro effettivo dell'Accademia Internazionale delle Scienze di Parigi.  

      Privata dell'accesso agli archivi della sua amata patria, l'Ucraina, Polonska-Vasylenko recuperò e ristampò gran parte del suo vecchio lavoro su Zaporizhia (1965-67) e scrisse diversi saggi sulla vita degli intellettuali nell'Ucraina occupata dai sovietici, tra cui quello dell'Accademia delle Scienze (2 volumi, tra il 1955 e il 1958), pubblicò un libro sulla repressione staliniana degli storici ucraini (1962) e, verso la fine della sua vita, due volumi sulla storia generale dell'Ucraina (1973-1976). Solo dopo il 1991, con l'indipendenza dell'Ucraina, la sua opera venne ristampata nel suo paese natale e si conobbe la sua vita che, nella sua ultima opera, pose fine al regime sovietico.

    Nel 1964, divenne una delle co-fondatrici della Società Storica Ucraina, che riuniva scienziati emigrati. Nel 1947, fu eletta membro a pieno titolo della Società Scientifica Shevchenko, nel 1948 della Libera Accademia delle Scienze Ucraina, e nel 1953 dell'Accademia Internazionale delle Scienze di Parigi. 

    Dopo la fine della Seconda Guerra Mondiale, la coppia si stabilì nel villaggio bavarese di Trasfelden. Lì, Natalia Polonskaya-Vasylenko iniziò a scrivere le sue memorie, seduta su una piccola valigia, battendole a macchina su una macchina da scrivere ancora intatta. Dal 1951 la coppia visse in Germania in una casa per anziani, situata nella città di Dornstadt vicino a Ulm (Baden-Württemberg). Nel 1961, N. Polonska-Vasylenko dovette soffrire a causa della morte del suo marito. 

   Morì l'8 giugno 1973, otto mesi prima del suo 90° compleanno, a Darmstadt (Germania). Fu sepolta accanto al marito nel cimitero della città di Nuova Ulm.

   Natalia Polonska-Vasylenko ha scritto più di 200 articoli scientifici su archeologia, storia dell'Ucraina, Chiesa ucraina, memorie. È autrice del manuale "Atlante storico e culturale della storia russa con un testo esplicativo". Considerava il principale lavoro scientifico una "Storia dell'Ucraina" in due volumi. Il primo volume fu pubblicato nel 1972 e il secondo - dopo la morte del ricercatore - nel 1976.

 

  

I professori e studenti della facoltà della legge e scienze socio-economiche al Libera Università Ucraina di Monaco, 1948

"Due concezioni della storia dell'Ucraina e della Russia"

Natalia Polonska-Vasylenko con il marito Oleksandr Morhun. Anni '1950.

Natalia Polonska-Vasylenko-Morhun, gli anni '1960.

Le opere di N. Polonska -Vasylenko:

Видатні жінки України / Наталія Полонська-Василенко. – Вінніпег, Мюнхен : Trident Press Ltd, 1969. – 160 с.

Володимир Святий, Великий Князь України-Руси [Текст] / Н. Полонська-Василенко. – Лос Анджелес, Каліфорнія : [б. в.], 1978. – 11 с. : іл. – (Відб. з : Вісн. Св. Володимирської Української Автокефальної Православної Церкви, трав. – лип., № 20. Лос Анджелес, Каліфорнія, 1978).

Дві концепції історії України і Росії / Н. Полонська-Василенко. – Мюнхен : [б. в.], 1964. – 52 с. – (Український Вільний Університет).

Запоріжжя XVIII століття та його спадщина / Наталія Полонська-Василенко ; Українська Вільна Академія Наук у Німеччині. – Мюнхен : Вид. «Дніпрової хвилі», 1965. – Т. 1. – 397, [1] c.

Запоріжжя XVIII століття та його спадщина / Наталія Полонська-Василенко ; Українська Вільна Академія Наук у Німеччині. – Мюнхен : Вид. «Дніпрової хвилі», 1967. – Т. 2. – 248 c.

Заселення Південної України в половині XVIII ст. (1734 – 1775) / Наталія Полонська-Василенко. – Мюнхен : Український Вільний Університет, 1960. – Ч. І (Заселення Нової Сербії та Словяносербії). – 223 с.

Заселення Південної України в половині XVIII ст. (1734 – 1775) / Наталія Полонська-Василенко. – Мюнхен : Український Вільний Університет, 1960. – Ч. ІІ (Заселення Новоросійської губернії). – 187 с.

*Історія України : у 2-х томах / Наталія Полонська-Василенко. – 3-тє вид. – Київ : Либідь, 1995. – Т. 1 : До середини XVII cтоліття. – 588 с. : портр.

*Історія України : у 2-х томах / Наталія Полонська-Василенко. – 3-тє вид. – Київ : Либідь, 1995. – Т. 2 : Від середини XVII cтоліття до 1923 року. – 606 с. : портр.

Історія України : у 2 т. Т. 1. (До половини XVII cторіччя) / Наталія Полонська-Василенко ; літературно-мовна редакція В’ячеслав Давиденко, загал. ред. Степан Ленкаський. – Мюнхен : Українське видавництво, 1972. – 592 с. : фограф., карти.

*Історія України : у 2 т. Т. 2: (Від половини XVII cтоліття до 1923 року) / Наталія Полонська-Василенко. – Мюнхен : Українське видавництво, 1976. – 600 с. : іл., карти.

*Історико-культурний атлас з російської історії з пояснювальним текстом / уклад. Н. Д. Полонська; за ред. М. В. Довнар-Запольського. – Київ : Вид. В. С. Кульженко, 1913. – Вип. 1. – VIII, 54, [4] с., [42] арк. мал. – Бібліогр. : с. [1–4]. – Текст рос.

*Історико-культурний атлас з російської історії з пояснювальним текстом / уклад. Н. Д. Полонська; за ред. М. В. Довнар-Запольського. – Київ : Вид. В. С. Кульженко, 1913. – Вип. 2. –, [4], 59, [5] с., [40] арк. мал. – Бібліогр. : с. 61–64. – Текст рос.

*Історико-культурний атлас з російської історії з пояснювальним текстом / уклад. Н. Д. Полонська; за ред. М. В. Довнар-Запольського. – Київ : Вид. В. С. Кульженко, 1914. – Вип. 3. –, [4], 54, IV с., [39] арк. мал. – Текст рос.

Київ часів Володимира та Ярослава / Наталія Полонська-Василенко. – Прага : Вид-во Юрія Тищенка, 1944. – 65 с. – (Серія «Наукова бібліотека “ЮТ”», Ч. 27.).

Палій та Мазепа / Наталія Полонська-Василенко. – Авґсбурґ : Накладом Т-ва прихильників УВАН, 1949. – 10 с. – (Українська Вільна академія Наук ; Серія Українська історія. Мазепа та його доба ; Збірник І, ч. 3.).

Процес «Центра Дій» 1924 р. / Наталія Полонська-Василенко. – Мюнхен : Druk Buchdruckerei “LOGOS”, 1956. – 24 с. – (Українська Вільна Академія Наук ; Національний депозит УВАН 1 ; Серія «Політичні процеси», Ч. 1.).

*Спогади / Наталія Полонська-Василенко ; упоряд., вступ. ст., іменний покажчик Валерія Шевчука. – Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 591 с.

Теорія ІІІ Риму в росії протягом XVIII – XIX сторіч. / Наталія Полонська-Василенко. – Мюнхен : Церковно-археографічна комісія Апостольського візитатора для українців у Західній Європі, 1951. – 49 с.

Українська Академія Наук (нарис історії) : в 2 ч. / Наталія Полонська-Василенко ; Інститут для вивчення історії та культури СССР.- Мюнхен : Logos, 1955 – 1958.

Ч. І (1918 – 1930). – 1955. – 148, [3] с. – (Досліди і матеріали : серія 1, ч. 21).

Ч ІІ (1931 – 1941). – 1958. – 211, [4] с. – (Досліди і матеріали : серія 1, ч. 43).

Українська історіографія / Наталія Полонська-Василенко ; Український Вільний Університет. – Мюнхен : [б.в.], 1971. – Х, 104 с. – (Серія Скрипти ; ч.38).

Статті та нарисиАкадемік Агатангел Юхимович Кримський 1871 – 1941 (Століття з дня народження та тридцятиліття з дня смерти) / Наталія Полонська-Василенкова // Український історик. – Нью Йорк ; Мюнхен, 1971. – Вип. 3–4(31–32). – С. 92 – 98.

Відродження Української Православної Автокефалії / Наталія Полонська-Василенко // Ювілейна книга : 50-річчя відродження Української православної Церкви 1921 – 1971. – Вид. УПЦ в США Бавн Брук, Н. Дж., 1971. – С. 33–43.

Історики Запорожжя XVIII в. / Н. Д. Василенкова-Полонська // Юбілейний зб. на пошану Дмитра Йвановича Багалія з нагоди сімидесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльности. – Київ : З друкарні Української академії наук, 1927. – С. 811–824. – (Серія «Українська Академія Наук», № 51). – Текст доступний також в інтернеті: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=8631.

Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків. Історична наука в Україні до кінця 1920-их років / Наталія Полонська-Василенкова // Зап. наук. т-ва ім. Шевченка. – Прага – Чикаго, 1962. – Т. CLXXIII: зб. на пошану українських учених, знищених большевицькою москвою : праці історико-філософічної секції. – С. 7–111.

Майно запорізької старшини як джерело для соціяльно-економічного дослідження історії Запоріжжя / Наталя Полонська-Василенкова // Нариси з соціяльно-економічної історії України : праці комісії соціяльно-економічної історії України. Т. 1 / за редагуванням акад. Д. І. Багалія. – Київ : НКО ; Всеукр. Академія Наук УСРР, 1932. – С. 43–206.

Маніфест 3 серпня року 1775 в світлі тогочасних подій / Н. Василенкова-Полонська // Зап. іст.-філол. відділу Української Академії Наук. – Київ : З друк. УАН, 1927. – Кн. 12. – С. 165–203.

Матеріяли до історії гірничої промисловости Донбасу / Наталія Полонська-Василенкова // Нариси з соціяльно-економічної історії України : праці комісії соціяльно-економічної історії України. Т. 1 / за ред. акад. Д. І. Багалія. – Київ : НКО ; Всеукраїнська Академія Наук УСРР, 1932. – С. 207–229. – Текст доступний також в інтернеті: https://shron1.chtyvo.org.ua/Polonska-Vasylenko_Nataliia/Materialy_do_istorii_hirnychoi_promyslovosti_Donbasu.pdf.

Микола Прокопович Василенко – його життя та наукова діяльність / Наталія Полонська-Василенкова // Український історик. – Нью Йорк ; Мюнхен, 1966. – Вип. 3–4(11–12). – С. 41–51.

Моя наукова праця (Війна, 1913–1916) (Уривок із спогадів) / Наталія Полонська-Василенкова // Український історик. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1983. – Вип. 2–4 (78–80). – С. 38–50.

Олександер Петрович Оглоблін в очах сучасниці / Наталія Полонська-Василенкова // Український історик. – Нью Йорк ; Мюнхен, 1970. – Вип. 1–3(25–27). – С. 33–37.

Ольга, велика княгиня України – Руси / Наталія Полонська-Василенко // Ucrainica Mediaevalia / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди ; підгот. до друку Д. Гордієнко. – 2018. – № 1. – С. 143–159.

Петро Петрович Курінний (з нагоди 70-ліття) / Наталія Полонська-Василенко // Наук. зап. 1965–66. – Мюнхен : УВУ, 1965–1966. – С. 5–18. – Текст доступний також в інтернеті: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/8637/file.pdf.

Професор Павло Іванович Зайцев (1886 – 1965) / Наталія Полонська-Василенко // Наук. зап. 1965– 66. – Мюнхен : УВУ, 1965–1966. – С. 225–228. – Текст доступний також в інтернеті: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/8637/file.pdf.

Революція 1917 : спогади [початок] / Наталія Полонська-Василенко // Український історик. – Нью Йорк ; Торонто ; Мюнхен. – 1988. – Вип. 1–4 (97–100). – С. 119–128.

Революція 1917 : спогади [кінець] / Наталія Полонська-Василенко // Український історик. – Нью Йорк ; Торонто ; Мюнхен. – 1989. – Вип. 1–3 (101–103). – С. 106–113.

«Сорочинська трагедія» та українська «Дума» Короленка / Наталія Полонська-Василенко // Зап. наук. т-ва ім. Шевченка. – Париж – Нью Йорк – Мюнхен– Торонто – Сідней, 1962. – Т. CLXIX: зб. на пошану Зенона Кузелі : праці філологічної та історико-філософської секцій / за ред. Володимира Янева. – С. 449–456.

Сторінки спогадів. Український Вільний Університет / Наталія Полонська-Василенко // Український історик. – Нью Йорк; Мюнхен, 1965. – Вип. 3–4 (7–8). – С. 39–47.

Свято української науки (З приводу ювілею Олександра Петровича Оглобліна) / Наталія Полонська-Василенко // Наук. зап. 1965–66. – Мюнхен : УВУ, 1965–1966. – С. 55–60. – Текст доступний також в інтернеті: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/8637/file.pdf.

Хроніка. Перший Всеукраїнський з’їзд архівних робітників відбувся в Харкові з 8 по 12 травня ц. р. / Наталія Полонська-Василенко // Бібліологічні вісті. – Київ, 1926. – Ч. 1 (10). – С. 84–87.

Українська Православна Церква після Переяславської угоди / Наталія Полонська-Василенко // Зап. наук. т-ва ім. Шевченка. – Мюнхен – Рим – Париж : НТШ, УБНТ, УВАН, УВУ, 1966. – Т. 181 : Релігія в житті українського народу : зб. матеріалів наук. конф. у Рокка ді Папа (18–20. Х. 1963.). – С. 149–156.

Український Вільний Університет (1921 – 1971) / Наталія Полонська-Василенко // Український історик. – Нью Йорк; Мюнхен, 1971. – Вип. 1–2( 29–30). – С. 18–27.

Електронні ресурси

Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна. Історія України, 1900-1923 рр./ Н. Полонська-Василенко- К. : ОФОРТ, 1992. - 136 с. - (Бібліотека журналу "Пам'ятки України")

Происхождение и состав Русской правды. В кн.: Русская история в очерках и статьях, т. 1. К., 1910

Историко-культурный атлас по русской истории с объяснительным текстом, вып. 1–3. К., 1913–1914

Перший Всеукраїнський з'їзд архівних робітників в Харкові. "Бібліографічні вісті" (К.), 1926, № 1

Історики Запоріжжя. В кн.: Ювілейний збірник на пошану акад. Дмитра Івановича Багалія. К., 1927

Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження Запоріжжя. В кн.: Нариси з соціяльно-економічної історії України: Праці комісії соціяльно-економічної історії України, т. 1. К., 1932

До історіографії Запоріжжя ХVIII століття (Леклерк і Болтін). "Записки Історичного і Філологічного відділення Львівського державного університету" (Львів), 1940 т. 1

Про-фесор д-р О.Оглоблин. "Вісник Ор-ганізації оборони чотирьох свобод України", 1955

Українська академія наук, ч. 1–2. Мюнхен, 1955–58

Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків. "ЗНТШ" (Париж–Чикаго), 1962, т. 173

Запоріжжя ХVIII століття та його спадщина, т. 1–2. Мюнхен, 1965–67

Історія України, т. 1–2. Мюнхен, 1972–76.

Letteratura: 

Березівська Л. Полонська-Василенко Наталя Дмитрівна // Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) : енциклопедичний біографічний словник / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ; [авт.: Березівська Л. Д., Сухомлинська О. В., Коляда Н. М., Кочубей Т. Д., Міхно О. П., Антонець Н. Б., Середа Х. В. ; наук. ред. Березівська Л. Д.]. – Електрон. вид. – Вінниця : ТВОРИ, 2025. – С. 292–293. 

Білокінь С. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна / Сергій Білокінь // Українські історики ХХ століття : біобібліогр. довід. / НАН України ; Інститут історії України ; головред. В. А. Смолій та ін. – Київ ; Львів : [б.в.], 2003. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 264. – (Серія «Українські історики»).

Верба І. Археографічна діяльність Н. Д. Полонської-Василенко : історія української археографії персоналії : Вип. 4 / Ігор Верба ; НАН України ; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ : [б.в.], 1996. – 38 с.

Василюк О. Д. Взаємини А. Ю. Кримського та Н. Д. Полонської-Василенко (за епістолярними джерелами) // Сходознавство. – 2013. – № 62–63. – С. 4–12.

Верба І. В. Н. Д. Полонська-Василенко – історик та археограф (1884 – 1973) : автореф. дис. … канд. істор. наук : [спец.] 07.00.09 «Істріографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни» / Верба Ігор Володимирович ; [наук. керівник Рубльов О. С.] ; НАН України, Ін-т Української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 1994. – 16 с.

Верба І. В. Н. Д. Полонська-Василенко: сторінки життєвого та творчого шляху // Український історичний журнал. – 1993. – № 7–8. – С. 70–84.
Верба І. В. Археографічна діяльність Н. Д. Полонської-Василенко // Матеріали ювілейної конф., присвяченої 150-річчю Київської Археографічної Комісії. – Київ, 1997. – С. 382–407.
Верба І. Південна Україна і Запоріжжя в археографічній діяльності Наталії Полонської-Василенко // Емінак : наук. щокв. – 2015. – № 1–2(10). – С. 67–87.
Верба І. В. Документи архівосховищ України про життєвий і творчий шлях Н. Д. Полонської-Василенко / І. В. Верба, С. Г. Водотика // Архіви України. – 1993. – № 4–6. – С. 45–51.
Верба І. В. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна // Енциклопедія історії України : в 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. – Київ : Наук. думка, 2011. – Т. 8 : Па–Прик. – С. 356–357.

Винар Л. Професор Н. Полонська-Василенко і Українське історичне товариство // Український історик. – Нью Йорк ; Мюнхен,1969. – № 1–3(21–23). – С. 102–105.
Винар Л. Матеріяли до біографії проф. Наталії Полонської-Василенко // Український історик. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1983. – № 2–4 (78–80). – С. 55–73.

Винар Л. Наталія Полонська-Василенко: архівні матеріяли // Український історик : ювілейне видання : тридцятиліття українського історичного товариства 1965–1995. – Київ ; Мюнхен, 1995. – Вип. 1–4(124–127). – С. 316–319.

Гарбар Л. В. Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884 – 1973) : нові документи з доробку вченої / Л. В. Гарбар // Бібліотека. Наука. Комунікація. Розвиток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації : матеріали міжнар. наук. конф. (6–8 жовт. 2020 р.) / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Асоц. б-к України, Рада дир. наук. б-к та інформ. центрів акад. наук – членів МААН ; відп. за вип. М. В. Іванова. – Київ, 2020. – С. 584–587.
Гедьо А. В. Гендерний аспект у дослідженні повсякденності українських істориків 1920-1930-х рр.: аналіз епістолярної спадщини А. Кримського, К. Харламповича таН. Полонської-Василенко / А. В. Гедьо, Ю. В Іорданова // Історичні і політологічні дослідження / Донец. нац. ун-т ім. Василя Стуса, Історичний факультет. – Вінниця, 2013. – № 4. – С. 23–31.
Гирич І. Горькова А. Київський археологічний інститут (1917 – 1924 рр.) як багатопрофільна платформа співпраці гуманітаріїв-науковців Києва / І. Гирич, А. Горькова // Український історичний журнал. – 2019. – № 6 (549). – С. 82–98. 

Іванко А. Б. «Запорізька матка» (Н. Д. Полонська-Василенко) / А. Б. Іванко // Нащадки Нестора. Частина 2. / А. Б. Іванко. – Харків : Основа, 2010. – С. 96–116. – (Біб-ка журн. «Історія і правознавство», Вип. 11(83)).

Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення. – К., 2004.
Кобченко К. Наталія Полонська-Василенко: становлення вченої на початках наукової освіти жіноцтва / Катерина Кобченко //Ucraina magna : зб. наук. праць / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2017. – Вип. 2. – С. 461–474.
Кобченко К. Наталія Полонська-Василенко : шлях науковця у вирі мінливих часів (до 45 річниці від дня смерті) / Катерина Кобченко // Наук. зб. Українського вільного ун-ту. Wissenschaftliches Sammelwerk der Ukrainischen Freien Universität. – Мюнхен, 2017/2018. – Т. 22. – С. 137–157.
Корнієнко В. Софія Київська у листуванні Володимира Грабаря та Наталії Полонської-Василенко // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна : зб. наук. праць / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства. ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2013. – Вип. 3. – С. 308–326.

Лупейко В. Реабілітована історією //  Лупейко В. У світі українських інтелектуалів.  – Донецьк : ІПШІ МОНУ і НАНУ «Наука і освіта», 2004. – С. 246–265.
Лупейко В. Реабілітована історією // Лупейко В.  Витязі української духовності. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – С. 336–352.
Ляшко С. М. Літописці Української академії наук: Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко // Укр. біографістика = Biographistica Ukrainica : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. дослідж. / Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж. – Київ, 2019. – Вип. 17. – С. 56–77.
Макаренко Т. Документи Наталії Полонської-Василенко у фондах Центрального державного архіву зарубіжної україніки // Ucraina magna : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2017. – Вип. 2. – С. 453–457.
Миронець Н. Матеріали до просопографічного портрета Наталії Полонської-Василенко в публікаціях журналу «Український історик» [Електронний ресурс] / Н. Миронець // Ucraina magna : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2017. – Вип. 2. – С. 417–437. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ucrmag_2017_2_28 (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.
Мицик Ю. А. З листування Н. Полонської-Василенко з митрополитом Іларіоном (Огієнком) / Ю. А. Мицик, І. Ю. Тарасенко // Наук. зап. НаУКМА. Історичні науки : зб. наук. пр. / Нац. ун-т «Києво-Могилян. Акад.». – Київ, 2015. – Т. 169. – С. 94–101.
Моргун О. До життєпису Наталії Дмитрівни Полонської-Василенко-Моргун // Український історик. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1983. – № 2–4 (78–80). – С. 51–54.

Моргунова І. Участь Н. Полонської-Василенко в історико-етнографічному гуртку при Університеті Св. Володимира // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Історія / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2010. – Вип. 100. – С. 40–43.
Моргунова І. Наталя Полонська-Василенко : період становлення // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Історія / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Київ, 2009. – Вип. 98. – С. 27–29.
Омельченко В. Наталія Полонська-Василенко (З нагоди 85-ої річниці з дня народження і 60-ої річниці науково-академічної діяльності) // Український історик / голов. ред. Л. Винар ; Укр. іст. т-во. – Нью-Йорк ; Мюнхен, 1969. –  № 1–3 (21–23). – С. 86–94. 

Опацький, І. Ю. Взаємини родини Курінних із Н. Д. Полонською-Василенко : (за матеріалами листування) // Архіви України : наук.-практ. журн. / Держ. архівна служба України. – Київ, 2018. – № 1. – С. 234–243.

Пилипчик Я. І. Наталя Полонська-Василенко : становлення особистості нової генерації / Я. І. Пилипчик, Н. Р. Темірова // Вісн. студент. наук. т-ва Донец. нац. ун-ту ім. Василя Стуса. – Вінниця, 2020. – Т. 2. – Вип. 12. – С. 96–99.

Пивовар С. Наталія Полонська-Василенко – видатна вчена історик / Сергій Пивовар // Українки в історії / за заг. ред. В. Борисенко. – Київ : Либідь, 2004. – С. 67–71.
Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна (1884 – 1973) // Київський національний університет ім. Тараса Шевченка : Незабутні постаті / [авт.-упоряд. О. Матвійчук, Н. Струк ; ред. кол.: В. В. Скопенко, О. В. Третяк, Л. В. Губерський та ін.]. – Київ : Світ Успіху, 2005. – С. 207–208.
Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна : український історик // Провідники духовності в Україні : довідник / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ, 2003. – С. 520–521.
Преловська І. «Ще й ще дякую за щирість і дружнє ставлення до мене…» Листування між Н. Д. Полонською-Василенко та митрополитом Іларіоном (Огієнком) як джерело до вивчення дискусійних проблем історії Української Православної Церкви у 1950–1960-х рр. // Ucraina magna : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2017. – Вип. 2. – С. 438–452.
Сидорчук Т. Листи Наталії Полонської-Василенко до Омеляна Пріцака як джерело про видання праць Миколи Василенка в «Гарвардській серії Українських студій» (1970–1971)  // Український археограф. щорічник. – Київ, 2016. – Вип. 19/20. – Т. 22/23. – С. 60–76.
Стариков Г. Нариси Наталі Полонської-Василенко про Миколу Василенка у фондах Центрального Державного архіву-музею літератури і мистецтва України // Український археограф. щорічник. – Київ, 2016. – Вип. 19/20. – Т. 22/23. – С. 77–114.

Тарасенко О. Наталія Полонська-Василенко / Олеся Тарасенко // Благословенне жіноче ім’я – Україна. Жіночі портрети країни / Олеся Тарасенко. – Київ : Поліпринт, 2021. – С. 154–160. – Текст доступний також в інтернеті: https://ukrainianwoman.in.ua/.
Троян В. Використання доробку Наталії Полонської-Василенко в роботі громадської організації «Жінки в науці» / В. Троян, Н. Таран // Ucraina magna. : зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2017. – Вип. 2. – С. 458–460.

Ульяновський В. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун : сторінками життєпису // Історія України : в 2-х т. / Наталя Полонська-Василенко. – Київ : Либідь, 1995. – Т. 1. – С. V–LXXXVIII.
Ульяновський В. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко : штрихи до портрету / Василь Ульяновський // Історія України : в 2-х т. / Наталя Полонська-Василенко. – Київ : Либідь, 1992. – Т. 1. – С. V–LІV.
Швайба Н. І. Праця Н. Д. Полонської-Василенко «Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя» / Н. І. Швайба // Південна Україна XVIII – XIX століття. – Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2003. – Вип. 7. – С. 276–284.
Швайба Н. І. Постаті запорожців Нової Січі у дослідженнях Н. Д. Полонської-Василенко та О. О. Рябініна-Скляревського / Н. І. Швайба // Козацька спадщина. – 2005. – Вип. 2. – С. 103–106.
Швайба Н. І. Неопубліковане дослідження Н. Д. Полонської-Василенко з соціальної історії Південної України XVIII століття / Н. І. Швайба // Південна Україна XVIII – XIX століття. – Запоріжжя : РА «Тандем-У», 2003. – Вип. 7. – С. 285–300.
Як додаток до статті передруковано працю Н. Д. Полонської-Василенко «Втікачі в Південній Україні кінця XVIII сторіччя».
Швайба Н. Історіографічний доробок Н. Д. Полонської-Василенко з історії Південної України XVIII століття / Надія Швайба // Наукові записки : зб. пр. молодих вчених та аспірантів / НАН України ; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2005. – Вип. 11. – С. 365–375.
Швайба Н. Н. Д. Полонська-Василенко : спадщина історика Південної України та проблеми її дослідження / Надія Швайба // Наук. зап. нац. ун-ту «Острозька академія». Серія: Історичні науки / Нац. ун-т «Острозька академія». – Острог, 2007. – Вип. 9. – С. 190–200.
Швайба Н. І. Н. Д. Полонська-Василенко – дослідник історії Південної України : автореф. дис. … канд. істор. наук : [спец.] 07.00.06 «Істріографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни» / Швайба Надія Іванівна ; [наук. керівник Бойко А. В.] ; НАН України, Ін-т Української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ, 2008. – 20 с.

Електронні ресурси

Андрійчук Т. Видатні науковці української діаспори. Наталія Полонська-Василенко : відкрита лекція [відеозапис] / Тамара Андрійчук // Чернігів. міська ЦБС : офіц. ютуб канал. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=YtFqSSDemhg (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Кобченко К. «Осягнула всі найвищі наукові становища, які можна було здобути на еміграції» : Наталія Полонська-Василенко у повоєнній Німеччині [Електронний ресурс] / Катерина Кобченко // Україна модерна : міжнародний інтелектуальний часопис : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – 2019. – Режим доступу: https://uamoderna.com/md/kobchenko-polonska-vasylenko/ (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Мормель С. Пані з історії [Електронний ресурс] / Світлана Мормель // Україна молода : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – 31.03.2007. – № 059. – Режим доступу: Пані з історії – Останні та актуальні новини України та світу, новини дня онлайн – Україна Молода (umoloda.kiev.ua) (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Петренко-Цеунова О. Наталія Полонська-Василенко. Та, хто зруйнувала міф про «Новоросію» [Електронний ресурс] / Ольга Петренко-Цеунова // Український тиждень : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – 14.09.2022. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/nataliia-polonska-vasylenko-ta-khto-zrujnuvala-mif-pro-novorosiiu/ (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Портнов А. Наталія Полонська-Василенко. Історії істориків / Андрій Портнов // Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies : офіц. ютуб канал. – 04.06.2021. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=nje65EVkRzA (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Тараніна Б. Жінка, яка спростувала Новоросію [Електронний ресурс] / Богдана Тараніна // Локальна історія : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – 2022. – Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/zhinka-iaka-sprostuvala-novorosiiu/ (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.

Український некрополь: Могила Наталії Полонської-Василенко //| Історична правда (istpravda.com.ua) : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – 13.01.2017. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/digest/2017/01/13/149454/ (дата звернення 05.02.2024). – Назва з екрана.