MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA MOROZ
( Мирослава Зваричевська Мороз )
10.12.1936 - 26.02.2015
( Мирослава Зваричевська Мороз )
10.12.1936 - 26.02.2015
Zvarychevska (Moroz) Myroslava Vasylivna - Filologo ucraino, insegnante, personaggio pubblico, dissidente e prigioniero politico dei tempi dell'URSS (1965-1966, condannata ai sensi dell'articolo 62, parte 1, del codice penale dell'URSS). Insegnante onorario di Ucraina, Professore associato del Dipartimento di Studi umanistici dell'Istituto regionale di istruzione post-laurea degli insegnanti di Leopoli. È autrice di articoli letterari e pedagogici, libri di testo innovativi sulla letteratura ucraina, il primo concetto di scuola nazionale in Ucraina.
Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна — українська філологиня, педагогиня, громадська діячка, дисидентка та політичний в'язень часів СРСР (1965–1966, засуджена за ст.62 ч.1 КК УРСР). Заслужений учитель України, доцент кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Авторка літературознавчих і педагогічних статей, новаторських підручників з української літератури, першої в Україні концепції національної школи.
Myroslava Zvarychevska era l'insegnante "da Dio", come diceva chi la conosceva, se anche voleva diventare una critica letteraria, e poteva essere davvero brillante con le migliori inclinazioni per farlo, avendo una straordinaria mente analitica. È stata molto apprezzata da B. Antonenko-Davydovych, dai colleghi. Ma diventando la più giovane ragazza tra dissidenti del Movimento intellettuale ucraino degli anni sessanta...
Essendo una delle migliori studentesse dell'Università di Leopoli, aveva abilità speciali. Ad esempio, è stata lei ad organizzare il coro degli studenti. In seguito, è stata organizzatrice di convegni (tra i primi già nel 1989 dedicato al B. Antonenko-Davydovych), tra i fondatori di numerose organizzazioni, società, partiti politici (la società Hryhoriy Vashchenko era stata ideata da lei, era inserita in "Prosvita", la società di Taras Schevsceno, il Partito Cristiano delle Donne Ucraine, ecc.). È stata lei ad annunciare l'idea della Scuola Nazionale Ucraina e la sua attiva promotrice, autrice di libri, articoli scientifici e pedagogici innovativi, un'insegnante profonda, una deputata coraggiosa e vicedirettore dell'Istituto dell'Istruzione postlaurea all'alba del cambiamento democratico....
I suoi laureati la chiamavano mamma perché non solo insegnava, ma metteva anche una "spina dorsale", aveva un grande rispetto per la dignità umana, combatteva per lei, proteggendola non soltano nei suoi studenti, ma in tutti, anche nelle persone sconosciute ...
Brevi note biografiche
Studiava brillantemente alla scuola (dove è andate prematuramente), nel Collegio Pedagogico di Chortkiv, dove si è laureata con lode, nell'Università Nazionale di Leopoli di Ivan Franko, dove è stata preside della facoltà di filologia e organizzatrice del coro. Dopo laureata lavorava nella biblioteca scientifica dell'Università di Leopoli, come redattrice di lettere nei giornali, editore di lettere del dipartimento delle pubblicazioni dell'archivio regionale di Leopoli, insegnante nelle scuole e licei a Leopoli.
Ha partecipato al movimento dell'opposizione, distribuendo libri autopubblicati, ha collaborato al Club della Gioventù Creativa "Prolisok". Il 18 aprile 1966 era accusata per la propaganda antisovietica. Durante il processo a porte chiuse, Ivan Drach, Lina Kostenko, Vyacheslav Chornovil, Ivan Dzyuba e altri hanno protestato contro l'arresto di M. Zvarychevka, M. Goryn, M. Osadchyj. Mentre era sotto la supervisione del KGB, lo stesso firmava dichiarazioni e appelli, in particolare in difesa di S. Karavanskyj.
Dal 1988-89 è stata figura pubblica molto attiva, vicedirettrice, capo dell'ufficio-centro delle discipline umanitarie, professore associato del dipartimento di fondamenti filosofici e contenuto dell'educazione, docente senior del dipartimento di educazione umanitaria, professore associato del dipartimento dell'educazione umanitaria (dal 2007) dell'Istituto regionale di educazione pedagogica post-laurea di Leopoli.
Deputato della I Convocazione Democratica a Leopoli (dal 1990).
Ha partecipato alla creazione della Società di lingua ucraina intitolata a Taras Shevchenko (1988). Ha organizzato la prima conferenza scientifica e pratica in Ucraina "Scuola nazionale, insegnante, pubblico", dove il 3 dicembre 1989 ha presentato il suo (il primo in Ucraina) concetto di scuola nazionale. Co-organizzatore della commissione educativa e dell'aula pubblica, che ha funzionato ininterrottamente fino al 1991. Ha organizzato e costantemente tenuto lezioni sui temi dell'educazione, tavole rotonde, seminari e convegni; dialoghi annuali "Ho amato l'età della cavalleria" (dedicato a Lesya Ukrainka), "I giovani della scuola e le loro cure mediche". Segretario scientifico della Società "Scuola Nativa" (1991). Co-fondatrice e collaboratrice attiva della società di H. Vashchenko, "Prosvita", di organizzazioni femminili (Partito delle donne cristiane, Unione delle donne ucraine). Ha svolto un lavoro mirato sulla riforma del contenuto dell'educazione pedagogica post-laurea, organizzatrice di gruppi creativi, scuole di giovani insegnanti. L'autrice del programma e dei libri di testo sulla letteratura ucraina, articoli scientifici e approfondimenti sulla storia del pensiero pedagogico. Grazie a lei sono tornati nomi dimenticati (in particolare Sofia Rusova).
Insegnante onorario dell'Ucraina (1992).
Мирослави Василівни Зваричевської була Педагогом від Бога. Хоча хотіла стати літературним критиком і могла би бути справді блискучим, маючи найкращі задатки до цього: дивовижний аналітичний розум, надзвичайну працьовитість і наполегливість. Її високо цінував Б. Антоненко-Давидович, колеги-літератори. Але любов до Правди переважила... Ставши наймолодшою дівчиною-шістдесятницею й опинившись на Лонського під допитами і тортурами у 1965, годі було думати про академічну кар'єру....
Будучи серед найкращих студентів усього Університету Великого Каменяра, мала особливі здібності. До прикладу, саме вона організувала студенський хор. Як згодом була серед засновників численних громадських організацій, Товариств і партій (Товариство Григорія Ващенка було її дітищем, була у проводі "Просвіти", Товариства Української мови, Укрїнська Християнська партія жінок і т.д)... Годі перерахувати усі заслуги як громадського діяча і Людини з позицією, високими моральними засадами та принципами. Саме вона була автором ідеї національної школи і її активним впроваджувачем, автором новаторських підручників, статтей, науково-педагогічних розвідок, грунтовним викладачем, відважним депутатом, віце-директором Інституту освіти на зорі демократичних перемін...
Її випускники називали її Мамою, тому що не лише навчала, але й ставила "хребет", мала величезну повагу до людської гідності, і шанувала її у людях та боролася за неї, захищаючи її не лише у своїх учнях, а в усіх, навіть незнайомих......
Короткі біографічні відомості.
Народилася у свідомій високодуховній родині, з якої вийшли професори, науковці, педагоги, художники, лікарі. Блискуче навчалася у Чортківському Педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою, Львівському Національному університеті ім. Франка, де була старостою філологічного факультету та організаротом хору (завершила у 1961). Працювала у науковій бібліотеці Львівського університету, літредактором в газетах «Вільна Україна», «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву, Львівських середніх школах № 34, № 31, № 2, № 36.
Брала участь в опозиційному русі, поширювала самвидав, співпрацювала у Клубі творої молоді «Пролісок». 24 серпня 1965 заарештували на вул. Ставропігійській, 18 квітня 1966 за звинуваченням у пропаганді антирад. літератури. Під час закритого судового процесу проти розправи над М. Зваричевькою, Горинями, М. Осадчим протестували Іван Драч, Ліна Костенко, В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба та ін. Перебуваючи під наглядом КДБ, підписувала заяви та звернення, зокрема на захист С. Караванського.
З 1990 року була заступником директора, завідувачем кабінету-центру гуманітарних дисциплін, доцентом кафедри філософських основ і змісту освіти, старшим викладачем кафедри гуманітарної освіти, доцентом кафедри гуманітарної освіти (з 2007 року) Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та активним громадським діячем.
Депутат міської ради Першого демократичного скликання (від 1990).
Брала участь у створенні Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1988). Організувала першу в Україні науково-практичну конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3.12.1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. Співорганізатор освітньої комісії та громадського лекторію, який функціонував безперервно до 1991 року. Постійно читала лекції з питань виховання, проводила круглі столи, семінари та конференції; щорічні діалоги «Я любила вік лицарства» (присвячені Лесі Українці), «Шкільна молодь і медична опіка над нею».
Учений секретар Товариства «Рідна школа» (1991). Співзасновник і активно співпрацівник товариства Г. Ващенка, "Просвіти", жіночих організацій (Християнської партії жінок, Союзу українок). Проводила цілеспрямовану роботу реформування змісту післядипломної педагогічної освіти, організотор творчих груп, школи молодого вчителя. Автор програми й підручників з української літератури для 5-го (1999) та 6-го (2006) класів, підготувала до вид. підруч. для 7-го класу, наукових статей та розвідок з історії педагогічної думки. Завдяки їй повернулися забуті імена (зокрема, Софії Русової).
Заслужений вчитель України (1992).
Мирослава Зваричевська Мороз
учасниця українського національно-визвольного руху
Народилась
в освіченій, національно свідомій родині, з якої вийшли науковці, педагоги,
лікарі, художники. Закінчила з відзнакою Педагогічне училище. Вступила
до Львівського університету, де була серед найкращих студентів.
Організувала студенський хор.
Випускниця
філологічного факультету Львівського університету (1961). Працювала в
Львівських середніх школах: № 34, № 31, № 2, № 36, науковій бібліотеці
Львівського університету, коректором в газетах «Вільна Україна»,
«Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського
обласного архіву. З 1990 року завідуюча кабінетом-центром гуманітарних
дисциплін, доцент кафедри філософських основ і змісту освіти, старший
викладач кафедри гуманітарної освіти, доцент кафедри гуманітарної освіти
(з 2007 року) Львівського обласного інституту післядипломної
педагогічної освіти. Депутат міської ради (1990).
Брала участь у
створенні Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка (1988). На
першій в Україні науково-практичній конференції (1989) виголосила
доповідь-концепцію національної школи «Національна школа, учитель,
громадськість». Співорганізатор освітньої комісії та громадського
лекторію, який функціонував безперервно до 1991 року. Учений секретар
Товариства «Рідна школа» (1991). Активно працює у товаристві Г. Ващенка,
жіночих організаціях; проводить цілеспрямовану роботу над реформуванням
змісту післядипломної освіти, організовує творчі групи, школи молодого
вчителя; укладає авторські програми й хрестоматії з української
літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, читає лекції з
питань виховання, проводить круглі столи, семінари та конференції;
щорічні діалоги «Я любила вік лицарства» (присвячені Лесі Українці),
«Шкільна молодь і медична опіка над нею».
Заслужений вчитель України (1992).
Kар'єру науковця не дозволив зробити опір системі й арешт. Стала наймолодшою серед першого покосу шістедесятників 1965 р. Була переслідувана.
24 серпня 1965 року на вул. Ставропігійській заарештували Мирославу Зваричевську, схопивши і кинувши у чорний "воронок". Щоб зламати, не гребували ніякими засобами, вдаючись навіть до тортур, били....молоду тоді й тендітну дівчину..... Били по нирках, щоб не видно було сліду .....
Сьогодні відзначається 24 серпня - День Незалежності України, історичнa датa, що має символічне значення для її героїчного життя, повністю присвяченoгo свободі демократичної України.
Стала блискучим педагогом. Виховала плеяду діячів культури і науки. Від 1990 р. була заст. директора Львівського інституту післядипломної освіти, завкабінетом, доцентом. У 1992 - заслужений учитель України. У 1990 р. обрана депутатом першого демократичного скликання до Львівської міськради.
Усе своє життя була великою трудівницею і справжньою Людиною.
" Кожна травичка на своєму корені росте " Мирослава Зваричевська
" Ogni erba cresce sulla sua radice " Myroslava Zvarychevska
*************************
MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA
Membro del movimento di liberazione nazionale ucraino
MYROSLAVA ВАСИЛІВНА ZVARYCHEVSKA è stata educata in una famiglia conosciuta a livello nazionale, che era costituita da insegnanti, medici, artisti. Si è laureata con lode presso la Scuola Normale. Entrata alla Università di Lviv, è stata tra i migliori studenti. Ha organizzato anche il Coro degli studenti. Tuttavia, la sua carriera scientifica è stata ostacolata per la sua esplicita resistenza al regime sovietico e al soffocamento della libertà culturale e democratica. Membro del movimento di liberazione nazionale ucraino, è diventata la più giovane tra i primi dissidenti antisovietici del 1965 ad essere stata arrestata.
Gruppo dissidenti del 1965.
Il 24 Agosto dell'anno 1965, esattamente 50 anni fa, Myroslava Zvarychevska è stata presa dal KGB a causa delle sue idee antisovietiche, e fu imprigionata. La giovane ragazza fu messa nel carcere e venne anche torturata; davano le botte sui reni per non lasciare i segni. Fu rilasciata dopo otto mesi di prigione il 24 aprile 1966. Oggi si celebra ogni anno il 24 Agosto il Giorno dell'Indipendenza della Ucraina, una data storica che ha un significato simbolico per la sua vita eroica tutta dedicata alla libertà culturale e democratica della Ucraina. Ha sacrificato la sua vita per la indipendenza dell'Ucraina ed è stata perseguitata, ciò rendeva la sua vita familiare e lavorativa molto difficile.
Nata il 10 Dicembre 1936 nel villaggio. Regione Trybukhivtsi Ternopil. Laureata alla Facoltà di Filologia Lviv National University (1961). Ha lavorato nelle scuole secondarie Leopoli: № 34, il numero 31, il numero 2, numero 36, Biblioteca scientifica di Lviv University, come correttore di bozze sul quotidiano "Libera Ucraina", "Lenin Gioventù" reparto pubblicazioni litredaktorom dell'archivio regionale Lviv. Dal 1990, Capo di gabinetto del centro-umanistiche, Assistente Professore di fondamenti filosofici e il contenuto dell'istruzione, Docente di educazione umanistica, Professore Associato di Educazione Artistica (2007) Leopoli Istituto Regionale di Formazione post-laurea.
Si è sposata nel 1966 con Stepan Moroz e dal loro matrimonio nascerà Yaryna. Ha partecipato alla creazione della Società di Lingua Ucraina T. Shevchenko (1988). Per prima in Ucraina alla conferenza scientifica (1989) ha presentato una relazione sul concetto di scuola nazionale "Scuola Nazionale, l'insegnante, il pubblico." Comitato co-educazione e conferenze pubbliche, che ha operato ininterrottamente fino al 1991. Segretario scientifico della società "Nativi Scuola" (1991). Lavorando attivamente in azienda H. Vashchenko, organizzazioni di donne; svolgeva il lavoro mirato sulla riforma del contenuto di Formazione post-laurea, organizza gruppo creativo di giovani insegnanti di scuola; svolge vari programmi educativi e conclude l'Antologia di Letteratura Ucraina per le scuole secondarie, tiene lezioni di educazione e pedagogia, conduce tavole rotonde, seminari e conferenze; dialoghi annuali "Mi è piaciuto molto l'età della cavalleria" (dedicato a Lesya ucraino), "i bambini delle scuole e dell'assistenza sanitaria di esso." Docente Onorato dell'Ucraina (1992).
E' diventata una brillante insegnante. Ha promosso con grande competenza cultura arte e scienza nel rispetto delle tradizioni ucraine, con pubblicazioni e partecipazione alla vita culturale dell'Ucraina. Dal 1990 è stata vice-direttore dell'Istituto di Formazione post-laurea a Leopoli e sua famosa e stimatissima professoressa. Nel 1990 eletta alla prima convocazione democratica del Consiglio Comunale di Lviv, come Deputato ha fatto parte dei "costruttori" della nuova Ucraina.
Dopo alcuni anni di sofferenze e ricoveri ospedalieri per varie malattie si è spenta a Lviv il 26 febbraio 2015. Tutta la sua splendida ed esemplare vita è stata dedicata al lavoro per la cultura e libertà del suo popolo, una vera testimone e fondatrice spirituale della Indipendenza della Ucraina.
ЗВАРИЧЕВСЬКА МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА
30.09.2011
автор: Овсієнко В.В.
джерело: Інтерв`ю М.Зваричевської 26.06. 2008.
автор: Овсієнко В.В.
джерело: Інтерв`ю М.Зваричевської 26.06. 2008.
ЗВАРИЧЕВСЬКА (МОРОЗ) МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА
( 10.12. 1936 - 25.02.2015)
Репресована за поширення самвидаву. Філолог, педагог. З освіченої родини. Мама, Йосипа Григорівна (1903 – 1983), з роду Бучинських, разом зі своїми вуйками створила при читальні «Просвіти» сільський театр, працювала в Союзі українок, у товаристві "Рідна школа". Батько (1899 – 27.01.1972) рано осиротів. Одружившись, поїхав на заробітки до Канади. Повернувся 1936 р., щоб забрати дружину, але вона не погодилася. У сім`ї було четверо дітей: Мирослава, Зеновія-Марія, Наталя і Стефанія. Батьки дали їм національне виховання. Щоб навчатися в середній школі, потрібно було вступити в комсомол. Закінчила школу в с. Личківці. У 1956 р. Мирослава з відзнакою закінчила Чортківське педучилище. Уже тоді нею цікавився КГБ. 1956 – 1961 р. навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила на цілину в Казахстан. Звідти надійшли «сигнали», що вона «вела націоналістичну пропаганду» (насправді говорила з кимось про Україну, про Б. Хмельницького). Обрана старостою, членом бюро факультету, де працювала у секції культури, організувала хор філфаку. Приятелювала з однокурсницями – колишніми політв`язенками Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла ГОРИНЯ). Коли їх 1957 р. виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх.
Хотіла працювати як науковець, 1962 р. влаштувалася на роботу в університетську бібліотеку. Працювала літредактором у редакціях газет «Вільна України» та «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву.
У 1964 р., під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М.ГОРИНЯ туристичним автобусом З. перевезла добірку самвидаву в Київ, звідки ці матеріали пішли за кордон. Постійно одержувала від М. ГОРИНЯ, рідше від І. КАЛИНЦЯ, літературу самвидаву в машинописах та фотокопіях і давала її читати друзям (статті "З приводу процесу над Погружальським", «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ І. ДЗЮБИ на вечорі пам`яті В. СИМОНЕНКА та ін.). У серпні 1965 р. працівник M. Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН УРСР попросив «щось прочитати». Ці тексти хтось у нього вилучив. Через кілька днів, 24. 08. 1965 затримана по дорозі на роботу у Львові на вулиці Ставропігійській. Під час обушуку в помешканні в неї вилучили 5 екземплярів статей "З приводу процесу над Погружальським", ««Радянізація» П. Тичини» І.Кошелівця, «Відповідь матері В.Симоненка – Щербань Г.Ф.», вірші В.СИМОНЕНКА, інші – із закладок, вилучених у матеріалах І.ГЕЛЯ, М.Косіва.
Допити і протоколи велися російською мовою. Лише 25.10 слідчий капітан Клименко перейшов на українську. Підтвердила зізнання М. ГОРИНЯ, що літературу самвидаву брала в нього. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі з Михайлом і Богданом ГОРИНЯМИ та Михайлом ОСАДЧИМ. Під час слідства її приводили на розмову з високопоставленими кагебістами, у т. ч. з тодішнім начальником управління КГБ Львівської обл. В.Шевченком. Але вона нічого не просила. Звинуваченій не надали можливості ознайомитися з матеріалами справи, мовляв, їх треба вивчати з адвокатом. На цьому суді В. ЧОРНОВІЛ відмовився давати покази на тій підставі, що процес закритий, і кинув квіти підсудній. Коли засуджених виводили, люди гукали «Слава!» і кидали їм квіти.
Звільнена зі слідчого ізолятора 24.04.1966. Начальник СІЗО передав їй розпорядження КГБ негайно виїхати зі Львова. 28.05.1966, на 110-річчя І.Франка, З. навідалася до Львова, щоб зустрітися зі знайомими. Хтось подав руку, а хтось тікав. Жити вона не мала де і за що. На щастя, її чекав з ув`язнення Степан Мороз, географ. Вони одружилися в серпні 1966 р., у подружжя народилася дочка Ярина.
Звернулася до судді С.Руденка, потім до начальник Львівського обласного управління КГБ Полудня, мала нагоду розмовляти з заступником начальника КГБ при РМ УРСР, щоб повернули їй паспорт. Генерал Полудень після довгої тяганини розпорядився повернути їй паспорт.
Влаштувалася вчителькою третього класу школи №31, у якій працювала й Ольга Мацелюх-Горинь. Через два роки профзбори постановили звільнити її за «непрофесійність». Тоді директор Костянтин Іванов на власний ризик перевів її викладачем української мови та літератури в середні класи.
Восени 1969 р. З. разом з іншими колишніми політв`язнями підписала заяву на ім`я Голови ВР УРСР О. Ляшка та Прокурора УРСР Ф.Глуха «Знову "камернi" справи?» – проти повторних засуджень політв`язнів С. КАРАВАНСЬКОГО, С. Бедрила, В.Ривака, що тоді готувалися.
1971 р. облаштувала кабінет Лесі Українки до її сторіччя. Того ж року її перевели до школи № 2.
Репресована за поширення самвидаву. Філолог, педагог. З освіченої родини. Мама, Йосипа Григорівна (1903 – 1983), з роду Бучинських, разом зі своїми вуйками створила при читальні «Просвіти» сільський театр, працювала в Союзі українок, у товаристві "Рідна школа". Батько (1899 – 27.01.1972) рано осиротів. Одружившись, поїхав на заробітки до Канади. Повернувся 1936 р., щоб забрати дружину, але вона не погодилася. У сім`ї було четверо дітей: Мирослава, Зеновія-Марія, Наталя і Стефанія. Батьки дали їм національне виховання. Щоб навчатися в середній школі, потрібно було вступити в комсомол. Закінчила школу в с. Личківці. У 1956 р. Мирослава з відзнакою закінчила Чортківське педучилище. Уже тоді нею цікавився КГБ. 1956 – 1961 р. навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила на цілину в Казахстан. Звідти надійшли «сигнали», що вона «вела націоналістичну пропаганду» (насправді говорила з кимось про Україну, про Б. Хмельницького). Обрана старостою, членом бюро факультету, де працювала у секції культури, організувала хор філфаку. Приятелювала з однокурсницями – колишніми політв`язенками Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла ГОРИНЯ). Коли їх 1957 р. виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх.
Хотіла працювати як науковець, 1962 р. влаштувалася на роботу в університетську бібліотеку. Працювала літредактором у редакціях газет «Вільна України» та «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву.
У 1964 р., під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М.ГОРИНЯ туристичним автобусом З. перевезла добірку самвидаву в Київ, звідки ці матеріали пішли за кордон. Постійно одержувала від М. ГОРИНЯ, рідше від І. КАЛИНЦЯ, літературу самвидаву в машинописах та фотокопіях і давала її читати друзям (статті "З приводу процесу над Погружальським", «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ І. ДЗЮБИ на вечорі пам`яті В. СИМОНЕНКА та ін.). У серпні 1965 р. працівник M. Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН УРСР попросив «щось прочитати». Ці тексти хтось у нього вилучив. Через кілька днів, 24. 08. 1965 затримана по дорозі на роботу у Львові на вулиці Ставропігійській. Під час обушуку в помешканні в неї вилучили 5 екземплярів статей "З приводу процесу над Погружальським", ««Радянізація» П. Тичини» І.Кошелівця, «Відповідь матері В.Симоненка – Щербань Г.Ф.», вірші В.СИМОНЕНКА, інші – із закладок, вилучених у матеріалах І.ГЕЛЯ, М.Косіва.
Допити і протоколи велися російською мовою. Лише 25.10 слідчий капітан Клименко перейшов на українську. Підтвердила зізнання М. ГОРИНЯ, що літературу самвидаву брала в нього. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі з Михайлом і Богданом ГОРИНЯМИ та Михайлом ОСАДЧИМ. Під час слідства її приводили на розмову з високопоставленими кагебістами, у т. ч. з тодішнім начальником управління КГБ Львівської обл. В.Шевченком. Але вона нічого не просила. Звинуваченій не надали можливості ознайомитися з матеріалами справи, мовляв, їх треба вивчати з адвокатом. На цьому суді В. ЧОРНОВІЛ відмовився давати покази на тій підставі, що процес закритий, і кинув квіти підсудній. Коли засуджених виводили, люди гукали «Слава!» і кидали їм квіти.
Звільнена зі слідчого ізолятора 24.04.1966. Начальник СІЗО передав їй розпорядження КГБ негайно виїхати зі Львова. 28.05.1966, на 110-річчя І.Франка, З. навідалася до Львова, щоб зустрітися зі знайомими. Хтось подав руку, а хтось тікав. Жити вона не мала де і за що. На щастя, її чекав з ув`язнення Степан Мороз, географ. Вони одружилися в серпні 1966 р., у подружжя народилася дочка Ярина.
Звернулася до судді С.Руденка, потім до начальник Львівського обласного управління КГБ Полудня, мала нагоду розмовляти з заступником начальника КГБ при РМ УРСР, щоб повернули їй паспорт. Генерал Полудень після довгої тяганини розпорядився повернути їй паспорт.
Влаштувалася вчителькою третього класу школи №31, у якій працювала й Ольга Мацелюх-Горинь. Через два роки профзбори постановили звільнити її за «непрофесійність». Тоді директор Костянтин Іванов на власний ризик перевів її викладачем української мови та літератури в середні класи.
Восени 1969 р. З. разом з іншими колишніми політв`язнями підписала заяву на ім`я Голови ВР УРСР О. Ляшка та Прокурора УРСР Ф.Глуха «Знову "камернi" справи?» – проти повторних засуджень політв`язнів С. КАРАВАНСЬКОГО, С. Бедрила, В.Ривака, що тоді готувалися.
1971 р. облаштувала кабінет Лесі Українки до її сторіччя. Того ж року її перевели до школи № 2.
На пленарному зібранні вчителів Радянського району м. Львова Мирославу Зваричевську та Ольгу Горинь оголосили ворогами системи. 1972 р., безпосередньо після арештів української інтелігенції, за вечір зимової поезії і колядок "Добрим людям на здоров'я" педрада взагалі заборонила З. організовувати вечори. Вона заявила: "Я й сама не буду ці вечори проводити, тому що заарештовані мої товариші і помер мій батько". На допитах у справах 1972 р. заперечувала, що одержували самвидав від І. КАЛИНЦЯ.
Шкільну програму З. сумлінно виконувала, але виховувала українських, а не радянських патріотів. Наприклад, піонерські загони в неї були не Валі Котика чи Павлика Морозова, а Олеся Гончара, Олександра Довженка, мистецька студія називалася "Тронка". З вертепом і колядками ходили до Львівського відділення Спілки письменників України, згодом (1990) їздили до Києва (1990), колядували Ліні КОСТЕНКО. Коли студію витискала школа, то шу-кали підтримки громадськості.
В 1992 – 1995 рр.. працювала в авторській українознавчій школі Марійки Чумарної.
Разом зі своїми учнями в червні 1988 р. брала участь в установчих зборах Товариства української мови у Львові, підтримала Івана МАКАРА. Очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини. Підготувала конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3.12.1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. У ТУМ ді-яв громадський лекторій, де лекції читали поважні люди.
Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7.12.1990 вирок у справі М. та Б. ГОРИНІВ, М.ОСАДЧОГО та З. скасовано, а справу закрито «за відсутністю складу злочину».
З вересня 1990 р. З. працює в обласному Інституті післядипломної педагогічної освіти. Вела курси для вчителів з усієї України, давала відкриті уроки. Навчала учителів з Берестейщини, Миколаївської обл., Кривого Рогу. А потім зосередилася на створенні підручників української літератури та методичних посібників. Один з них ілюструвала Галина СЕВРУК.
З 1990 р. З. – доцент кафедри гуманітарної освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти. Заслужений учитель України (1992).
Шкільну програму З. сумлінно виконувала, але виховувала українських, а не радянських патріотів. Наприклад, піонерські загони в неї були не Валі Котика чи Павлика Морозова, а Олеся Гончара, Олександра Довженка, мистецька студія називалася "Тронка". З вертепом і колядками ходили до Львівського відділення Спілки письменників України, згодом (1990) їздили до Києва (1990), колядували Ліні КОСТЕНКО. Коли студію витискала школа, то шу-кали підтримки громадськості.
В 1992 – 1995 рр.. працювала в авторській українознавчій школі Марійки Чумарної.
Разом зі своїми учнями в червні 1988 р. брала участь в установчих зборах Товариства української мови у Львові, підтримала Івана МАКАРА. Очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини. Підготувала конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3.12.1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. У ТУМ ді-яв громадський лекторій, де лекції читали поважні люди.
Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7.12.1990 вирок у справі М. та Б. ГОРИНІВ, М.ОСАДЧОГО та З. скасовано, а справу закрито «за відсутністю складу злочину».
З вересня 1990 р. З. працює в обласному Інституті післядипломної педагогічної освіти. Вела курси для вчителів з усієї України, давала відкриті уроки. Навчала учителів з Берестейщини, Миколаївської обл., Кривого Рогу. А потім зосередилася на створенні підручників української літератури та методичних посібників. Один з них ілюструвала Галина СЕВРУК.
З 1990 р. З. – доцент кафедри гуманітарної освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти. Заслужений учитель України (1992).
Бібліоґрафія:
1. Зваричевська М.. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обла-сній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта – № 1. – 1990 р.
2. В.Чорновіл. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – 344 с. (Перевидання: Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців”). Збірник матеріялів. Уклав В'ячеслав Чорновіл. Четверте доповнене і виправлене видання. – Перша українська друкарня у Франції, 1968). – С. 84.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003, – С. 15, 104, 129, 439.
Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упоряд. Ю.Д.Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 18-31, 36-40, 42-46, 421-426, 443-444, 472, 483-485, 488, 492, 495-496, 501-502, 508, 514, 523-526, 530, 538, 546-549.
Михайло Горинь. Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С. 280-287.
Fonte articolo link : http://archive.khpg.org/index.php?id=1317402296
Myroslava Zvarychevska Moroz / Мирослава Зваричевська Мороз
***************************
праведне життя, присвячене відродженню народу, культурі та демократії в Україні.
Exemplary life, all dedicated to the revival of the people, culture and democracy in Ukraine.
Esemplare vita, tutta dedicata alla rinascita del popolo, della cultura e della democrazia in Ucraina.
Exemplary life, all dedicated to the revival of the people, culture and democracy in Ukraine.
Esemplare vita, tutta dedicata alla rinascita del popolo, della cultura e della democrazia in Ucraina.
***************************
Testimonianze / Testimonials / Відгуки
ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВИ ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ , Пелагогічна думка, 2016/№ 4 , c. 36-52 - Pensiero Pedagogico, MEMORIE DI MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA http://www.loippo.lviv.ua/files/2018/ped_dumka/dumka_4_16.pdf
Калинець Ігор - Лист до Миросі ........................................................... 36
Леся Довга - Людина, яка навчала любов’ю ........................................ 38
Федорак Назар - «Дайте дзвіночка мені кришталевого!..» ................. 40
Довгаль Оксана - Кілька спогадів про гідність ..................................... 41
Гірний Олег - Бо її «боліла» Україна .................................................. 43
Дуда Наталя - Урок українсьої ......................................................... 44
Стефак Оксана - Навздогін несказаному ............................................ 45
Бардин-Іваницька Ганна - Пам ’ять і шана Мирославі Зваричевській ........ 46
Стасів Мирослава - «Пані Мирослава сіяла зерна правди у дитячі серця...» .... 47
Заблоцька Ірина - «Тут панувала Україна...» ............................................ 48
Жмурко Олена - Спогади про Мирославу Василівну .............................. 48
Жеплинська (Побурко) Оксана - Моя вчителька Мирослава Василівна .... 49
Завадка (Стеців) Оксана - «У такі моменти вона здавалася чарівницею...» ..... 50
Боженко Ольга, Лапчук Юрій - Сумний і світлий ювілей ......................... 51
Liudmyla Kovaliova Сьогодні, 27.02.2015 р., завершила своє земне життя Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна, людина з великої літери, справжній партіот України, Заслужений вчитель України, автор програм і підручників з української літератури, член багатьох громадських організацій.
Вічна пам’ять!
Василь Шуляр Вічна память! Патріотичності цієї Жінки як до України і до вчительської праці вистачило б на десятки ... І все було помножене любовю до Учителя й Учня, до книги і слова ... Втрата не тільки для освітян, а й для України ... Зболена Україна, була зболена в Неї й душа за все українське ... Спочивайте п.Мирославо, а ми памятатимемо Ваші уроки!
Оксана Довгаль Сумно...Гірко...Така прекрасна людина відійшла в засвіти...Ми пам'ятатимемо Мирославу Василівну, бо впродовж цілого життя вона жила заради інших, найбільше вболіваючи за Україну
Оксана Росипська Вічна пам'ять!!! Чудова оптимістична людина!!! Маю лишень приємні спомини про неї!!! Як шкода, що лишень кілька разів мала нагоду попрацювати у спільних проектах!!!
Ірина Красуцька Вічна світла пам’ять... Яка світла людина...
Ліда Купчик Знала пані Мирославу. Шанувала її, хоч і давно не бачила. Згадка про неї не згине! Сьогодні на святковій зустрічі "Тарас Шевченко в наших серцях" згадували, як Мирослава Зваричевська виступала на практично-науковій конференції в 2005 році.
Завадка (Стеців) Оксана - «У такі моменти вона здавалася чарівницею...» ..... 50
Боженко Ольга, Лапчук Юрій - Сумний і світлий ювілей ......................... 51
Liudmyla Kovaliova Сьогодні, 27.02.2015 р., завершила своє земне життя Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна, людина з великої літери, справжній партіот України, Заслужений вчитель України, автор програм і підручників з української літератури, член багатьох громадських організацій.
Вічна пам’ять!
Василь Шуляр Вічна память! Патріотичності цієї Жінки як до України і до вчительської праці вистачило б на десятки ... І все було помножене любовю до Учителя й Учня, до книги і слова ... Втрата не тільки для освітян, а й для України ... Зболена Україна, була зболена в Неї й душа за все українське ... Спочивайте п.Мирославо, а ми памятатимемо Ваші уроки!
Оксана Довгаль Сумно...Гірко...Така прекрасна людина відійшла в засвіти...Ми пам'ятатимемо Мирославу Василівну, бо впродовж цілого життя вона жила заради інших, найбільше вболіваючи за Україну
Оксана Росипська Вічна пам'ять!!! Чудова оптимістична людина!!! Маю лишень приємні спомини про неї!!! Як шкода, що лишень кілька разів мала нагоду попрацювати у спільних проектах!!!
Ірина Красуцька Вічна світла пам’ять... Яка світла людина...
Ліда Купчик Знала пані Мирославу. Шанувала її, хоч і давно не бачила. Згадка про неї не згине! Сьогодні на святковій зустрічі "Тарас Шевченко в наших серцях" згадували, як Мирослава Зваричевська виступала на практично-науковій конференції в 2005 році.
24 Agosto 1965
У тіні святкувань 24-ї річниці незалежності України непоміченою залишилася важлива дата в історії українського національно-визвольного руху, про яку не варто забувати. 50 років тому, з 24 серпня до 4 вересня 1965 року в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, Феодосії кагебісти заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із них згодом були засуджені за "антирадянську пропаганду та агітацію"....
......Ще 24 серпня кагебісти заарештували двох жінок. Одна – літературний редактор Львівського обласного архіву Мирослава Зваричевська (1936–2015). Її затримали у Львові на вул. Ставропігійській. Під час обшуку в неї вилучили 5 примірників самвидавних статей. Зваричевську засудили за "антирадянську агітацію і пропаганду" на 8 місяців ізоляції (час, проведений у слідчому ізоляторі на час оголошення вироку), звільнили 24 квітня 1966 року.... (Ігор МЕЛЬНИК)
Il 24 Agosto dell'anno 1965, esattamente 50 anni fa, Myroslava Zvarychevska è stata pressa dal KGB per le sue idee antisovietiche e fu imprigionata. La giovane ragazza fu messa nel carcere e venne anche torturata..... davano le botte sui reni per non lasciare i segni.....Fu rilasciata dopo otto mesi di prigione il 24 aprile 1966. Oggi, si celebra ogni anno il 24 Agosto il Giorno dell'Indipendenza dell'Ucraina... Una coincidenza storica che ha un significato simbolico per la sua vita eroica tutta dedicata alla libertà culturale e democratica della Ucraina. (24-8-2015 La Redazione)
Video: Україна щодня. Історія: Історія - 24 серпня. ПравдаТУТ Львів / Storia - 24 agosto Leopoli https://pravdatut.ua/programs/istoriya-schodnya/istoriya-24-serpnya
www.youtube.com/watch?time_continue=259&v=8D1eemPj6eI
Myroslava Zvarychevska
Українська література / Letteratura Ucraina
Українська література / Letteratura Ucraina
ПРАВИЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК
Зенон СЕНАТОВИЧ
Зваричевська Мирослава. Українська література: Підручник для 5 кл. загальноосвітніх навчальних закладів, ліцеїв, гімназій. -- Львів: Світ, 2002. -- 280 с.
Серед учнівської молоді та юні побутують антагоністичні терміни -- "правильний" та "неправильний". Це не є відповідники слів "дисциплінований" чи "пустий", ба навіть навпаки -- "правильним" є радше недисциплінований авторитетний вільнодумний учень. Тобто "правильний" у шкільному учнівському розумінні є означенням чогось доброго, якісного, вартого уваги. Таким от правильним підручником виявилася і книга Мирослави Зваричевської, і та його "правильність" підручників.
П'ятий клас у школі (а також у ліцеї чи гімназії) є доволі складним періодом, адже у цих дітей уже накльовується перехідний вік зі всіма його "загранями", а також викристалізовується світогляд і формуються естетичні смаки. Тому надзвичайно важливо подати п'ятикласникам рідну літературу в цікавій формі, щоб часом не відбити їм охоти від подальшого вивчення національного красного письменства. Це напрочуд складне завдання, і впоратися з ним не так уже й легко. Та й, зрештою, може існувати багато різних авторських "впорань"-вирішень цього надзавдання, адже українська література має для цього багатющий текстовий матеріал. Головне, щоб авторові-укладачеві підручника вистачило хисту правильно дати з усім цим раду. Досвідченому методистові Мирославі Зваричевській не забракло ні хисту, ні снаги гідно впоратися з поставленим завданням.
Авторка-упорядниця цього підручника сама в душі має бути поетом, адже неординарний свіжий підхід прослідковуємо у компонуванні цілої книжки, а також у талановитому виокремленні деталей та ілюстрацій.
Йдеться про текстові ілюстрації, бо образотворчі, художні (тобто картинки) заслуговують на окремий комплімент. У цьому виданні використано репродукції з творів багатьох чудових художників, серед яких є і загальновизнані класики, і обдаровані сучасники, зокрема Георгій Нарбут, Святослав Гординський, Яків Гніздовський, Софія Караффа-Корбут, Вікторія Ковальчук та інші. На обкладинці ж використано зображення керамічного панно Севрук "Місто на семи горбах", яке символізує наш потяг до соборності і зображає історико-культурну панораму Києва, матері міст українських. Хоча нам варто було б культивувати також і львівських сім пагорбів. Бо ця "римська топографічна метафора" (щойно сам вигадав це визначення, хоч і взяв його в лапки, наче цитату) пасує до нашого львівського ландшафту, та й міфологізувати дійсність ніколи не зайво, і не лише з надмірної любові. "Поети, любити свій край не є злочин, коли це для всіх", -- писав колись Павло Тичина. Отже, з помірною любов'ю (з умовою, що це для всіх) варто пам'ятати і про львівських сім пагорбів.
Коли автор-укладач уже в першому розділі підручника розглядає основні засади поетичної творчості, то (за Іваном Драчем) називає його "Оранжеве сонце поезії". Розділів у підручнику шістнадцять, і кожен з них має не лише власну назву, але й відповідне наповнення, яке спонукає учнів думати, заодно даючи змогу насолоджуватися художніми текстами. Багато використано тут й ужиткових моментів. От, наприклад, коли йдеться про драматургію, то після вступної ремарки наведено п'єсу Богдана Стельмаха "Біда навчить" за однойменною казкою Лесі Українки. Одразу є проект для створення аматорського драматичного гуртка -- була б охота, а текст для постановки вже є.
Мирослава Зваричевська гарно заявила про себе як автор підручника з української літератури для 5 класу. Але ж класів у школі має бути аж дванадцять, тому роботи їй не забракне, і ми чекатимемо на нові здобутки. Адже кому вдалося раз, то вдасться й десять.
Fonte : http://postup.brama.com/usual.php?what=22227
LINKS
FACEBOOK webpage Myroslava Zvarychevska www.facebook.com/MyroslavaZvarychevska
Sito web УКРАЇНА : Релігія-Культура-Мистецтво UCRAINA : Religione-Cultura-Arte , articolo su Myroslava Zvarychevska Moroz per il quinto anniversario della sua morte del 26-02-2020: https://ucrainistica.blogspot.com/2020/02/myroslava-zvarychevska-moroz-10121936.html
ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВИ ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ , Пелагогічна думка, 2016/№ 4 , pag. 36-52 - Pensiero Pedagogico, MEMORIE DI MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA http://www.loippo.lviv.ua/files/2018/ped_dumka/dumka_4_16.pdf
Калинець Ігор - Лист до Миросі ........................................................... 36
Леся Довга - Людина, яка навчала любов’ю ........................................ 38
Федорак Назар - «Дайте дзвіночка мені кришталевого!..» ................. 40
Довгаль Оксана - Кілька спогадів про гідність ..................................... 41
Гірний Олег - Бо її «боліла» Україна .................................................. 43
Дуда Наталя - Урок українсьої ......................................................... 44
Стефак Оксана - Навздогін несказаному ............................................ 45
Бардин-Іваницька Ганна - Пам ’ять і шана Мирославі Зваричевській ........ 46
Стасів Мирослава - «Пані Мирослава сіяла зерна правди у дитячі серця...» .... 47
Заблоцька Ірина - «Тут панувала Україна...» ............................................ 48
Жмурко Олена - Спогади про Мирославу Василівну .............................. 48
Жеплинська (Побурко) Оксана - Моя вчителька Мирослава Василівна .... 49
Завадка (Стеців) Оксана - «У такі моменти вона здавалася чарівницею...» ..... 50
Боженко Ольга, Лапчук Юрій - Сумний і світлий ювілей ......................... 51
ЗВАРИЧЕВСЬКА Мирослава Василівна, di Ю. Д. Зайцев, Енциклопедія Сучасної України - Encyclopedie of Modern Ukraine
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16582
ЗВАРИЧЕВСЬКА Мирослава Василівна, КНИГА ПЕДАГОГІЧНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ
Присвячується славним педагогам, майстрам освітянської справи - LIBRO DELLA GLORIA PEDAGOGICA DELL'UCRAINA Dedicato a insegnanti famosi, maestri di questioni educative http://kps-ua.net/2010/lvivska/zvarichevska-miroslava-vasilivna
Явище «шістдесятництва» - Il fenomeno degli "Anni Sessanta", http://www.10minclass.com/rsc/naspath/articles/000987-631939297.pdf
Дисидентський рух Галичини - Il movimento dissidente della Galizia https://photo-lviv.in.ua/dysydentskyj-ruh-halychyny/
Арешти української інтелігенції 1965 року , Ігор МЕЛЬНИК http://zbruc.eu/node/40697
Articolo su Myroslava Zvarychevska, di Овсієнко В.В. http://archive.khpg.org/index.php?id=1317402296
Articolo su Myroslava Zvarychevska (28-02-2015) https://zik.ua/news/2015/02/28/sogodni_lviv_proshchaietsya_z_natsionalistkoyu_myroslavoyu_zvarychevskoyu_568561
Articolo su Myroslava Zvarychevska " Кілька спогадів про Гідність " , di Оксана Довгаль
http://oksanadov.blogspot.com/2015/12/10.html
Articolo su Myroslava Zvarychevska (del 10-2017) http://ukrsvit.org
Video: Україна щодня. Історія: Історія - 24 серпня. ПравдаТУТ Львів / Storia - 24 agosto Leopoli https://pravdatut.ua/programs/istoriya-schodnya/istoriya-24-serpnya
www.youtube.com/watch?time_continue=259&v=8D1eemPj6eI
ARTCUREL Pagina web Myroslava Zvarychevska
https://artcurel.blogspot.com/2019/08/myroslava-zvarychevska-moroz-10.html
Wikipedia ( Вікіпедія ) : Зваричевська Мирослава Василівна
Nessun commento:
Posta un commento