Circoncisione di Gesù, San Basilio Magno

Circoncisione di Gesù
San Basilio Magno
1 gennaio

La miniatura dal Menologio dell'imperatore bizantino Basilio II del X secolo, 

che rappresenta la Circoncisione

  

    Secondo la tradizione ebraica, la circoncisione di Gesù venne nell'ottovo giorno dopo la nascita. Con la sua circoncisione Gesù entrò giuridicamente a far parte del popolo ebraico. Con la commemorazione della Circoncisione di Nostro Signore si conclude l'Ottava di Natale che fin dal IV secolo la Chiesa orientale e del rito ambrosiano celebrano come solennità liturgica. Dopo gli otto giorni dalla sua nascita Cristo venne circonciso secondo la tradizione ebraica della Milah (in ebraico: בְּרִית מִילָה), il patto del taglio presente nel Vecchio Testamento (Gen 17, 10-14). Il comando di osservare il patto della circoncisione che "sarà segno dell'unione tra me e voi" (Gen 17, 11) fu dato dal Signore al popolo d'Israele attraverso Abramo e Mosè (Lev 12, 3). Questo rito significava la sua sottomissione alla Legge di Dio, è un segno dell'appartenenza al popolo dell’Alleanza, alla discendenza di Abramo, che era l'immagine del nostro battesimo. La circoncisione della carne aveva un significato dell'appartenenza a Dio, "segno dell'alleanza" dell'Antico Testamento (Gen 17) che garantiva la benedizione. 

  L'evento è stato narrato nel Vangelo di Luca: "Quando furono compiuti gli otto giorni prescritti per la circoncisione, gli fu messo nome Gesù, come era stato chiamato dall'angelo prima che fosse concepito nel grembo"(Lc 2, 21). Invece nei Vangeli apocrifi è stato descritto più ampiamente (in particolare Vangelo apocrifo dell'infanzia). 

  Nell'esegesi cristiana la Circoncisione che versa per la prima volta il sangue del Bambino Gesù è la prefigurazione della Passione del Signore. Come si spiega nel Catechismo di San Pio X, "La Circoncisione del Signore è la festa istituita per celebrare la memoria del sangue sparso da Gesù Cristo nei primi giorni della sua vita". In questo rito si prefigurava il battesimo (Coll 2, 11-12). 

  Attraverso i profeti Dio esortava ad avere un cuore circonciso, ad avere una relazione sincera con il Signore. Così il profeta Geremia dichiarò: "Ecco, il loro orecchio è incirconciso, essi sono incapaci di prestarmi attenzione" (Ge 6, 10), "tutte le nazioni sono incirconcise, e tutta la casa d’Israele è incirconcisa di cuore" (Ge 9, 26). Ed esclamò: "Circoncidetevi per il Signore, circoncidete i vostri cuori, uomini di Giuda e abitanti di Gerusalemme". 

   La circoncisione del cuore neotestamentaria si riferisce all'istituzione dell'Alleanza Nuova. Come spiega San Paolo Apostolo nella Lettera ai Romani: "Infatti, Giudeo non è chi appare tale all'esterno, e la circoncisione non è quella visibile nella carne; ma Giudeo è colui che lo è interiormente e la circoncisione è quella del cuore, nello spirito e non nella legge; la sua gloria non viene dagli uomini ma da Dio" (Rm 2, 28-29). La chiamata dei cristiani alla circoncisione spirituale, alla vittoria sulle proprie passioni, inclinazioni cattive, è descritta da San Paolo Apostolo: "noi siamo la circoncisione, che serviamo lo Spirito spiritualmente in Dio, che gloria in Cristo Gesù senza confidare nella carne" (Fil 3, 3).

  La festa della Circoncisione del Signore è legata all’imposizione del Suo Nome Gesù, che significa "Salvatore", perché, secondo la tradizione ebraica, durante la circoncisione si dava il nome. Nel Salmo 8, 2 si esclama: "O Signore nostro Dio, quanto mirabile è il tuo nome su tutta la terra". Il re Davide invocava: "Benedici, anima mia, il Signore; quanto è in me benedica il suo santo nome" (Sal 103, 1). Nell'altro salmo si dice: "Santo e terribile il suo nome" (Sal 111 (110), 9). Lo stesso Signore Gesù Cristo disse: "In verità, in verità vi dico: qualunque cosa chiederete al Padre, ve la darà nel mio nome" (Gn 16, 23) e "nel mio nome scacceranno i demoni" (Mc 16, 17). Nella potenza e per la gloria di questo santo Nome sono stati compiuti numerosi miracoli degli apostoli. "Nel nome di Gesù Cristo di Nazareth, alzati e cammina!" (Att 3, 6), - disse San Pietro ad un uomo storpio dalla nascita che "è stato risanato in virtù del suo nome" (Att 3, 16), perché "Nessun altro nome infatti sotto cielo è concesso agli uomini per il quale siamo destinati a salvarci" (Att 4, 12). San Paolo proclamò, che il Padre a Gesù "ha donato il nome che è sopra di ogni nome" (Ef 1, 20-21), "perché nel nome di Gesù si pieghi ogni ginocchio nei cieli, sulla terra e sotto terra" (Fil 2, 10 -11), "e chiunque avrà invocato il nome del Signore sarà salvato" (Rm 10, 13), perciò "tutto quello che dite e fate, fate tutto nel nome del Signore Gesù, rendendo grazie a Dio Padre per mezzo di lui" (Col 3, 17). San Giovanni Teologo svela: "vi sono stati rimessi i peccati in virtù del suo nome" (1 Gn 2, 12) "possedete la vita eterna, voi che credete nel nome del Figlio di Dio" (1 Gn 5, 13).

   San Giovanni Crisostomo, spiegando la forza di questo santo nome, scrisse: "In questo nome la morte è distrutta, i demoni legati, il cielo creato, le porte del paradiso aperte, gli schiavi diventano liberi, i nemici sono figli, gli estranei sono eredi, le persone sono angeli. E qual è il suo nome santo e pauroso? I suoi demoni hanno paura della malattia; con questo nome gli apostoli hanno convertito l'universo; David consumò e massacrò uno sconosciuto; realizzò la ricchezza di grandi opere; toccò i sacramenti dei sacramenti "(Conversazioni sui Salmi). 

   Nell’arte la scena della Circoncisione di Gesù apparve tardi ed è abbastanza rara.  Lo schema iconografico è ambientato nel tempio di Gerusalemme ed è simile alla Presentazione Gesù al tempio. La miniatura del Menologio di Basilio II è una tra le prime conosciute raffigurazioni.  

   Nello stesso giorno si commemora uno dei grandi padri della Chiesa Orientale San Basilio Magno.

Frammento dell'icona ucraina del XVI secolo, villaggio Trushevychi, Museo Nazionale di Leopoli 

L'icona ucraina del 1638, parte dell'iconostasi della chiesa di Santi Cosma e Damiano, 

villaggio Velyki Grybovychi  vicino a Leopoli 

L'icona dell'iconostasi di Rogatyn, 1650

L'icona ucraina del XVII secolo, la scuola di Sudova Vyshnia

L'icona ucraina del XVII secolo, scuola di Sudova Vyshnia

KONTAKION

Il Signore dell’universo si sottomette alla circoncisione e,

qual Buono, circoncide i falli dei mortali.

Oggi concede al mondo la salvezza; gioisce anche nei cieli Basilio,

gerarca del Creatore e datore di luce,

divino iniziatore dei misteri di Cristo.

Ripubblicato ed aggiornato, la cata della prima pubblicazione 14/01/2020

Julian BUCMANIUK (Юліан Буцманюк, 3. VII.1885 - 30. XII. 1967), illustre artista della pittura monumentale ucraina

Julian BUCMANIUK 
(3. VII. 1885 - 30. XII. 1967)

di Yaryna Moroz Sarno

 

  Julian Bucmaniuk (Юліан Буцманюк, 3 luglio 1885, Smorzhiv, regione di Leopoli, Ucraina - 30 dicembre 1967, Edmonton, Canada), l'artista della pittura monumentale ucraina e canadese, alunno di Modest Sosenko. Julian Bucmaniuk nacque il 3 luglio del 1885 nel villaggio di Smorzhiv, distretto di Radekhiv (regione di Leopoli) nella famiglia di un insegnante. Fin da giovane, si interessava del disegno e dell'arte, frequentava una scuola dell'arte. Diventando presto orfano, ha dovuto prendersi cura della propria sopravvivenza. Avendo un talento eccezionale, anche senza un'adeguata istruzione artistica, ottenne un lavoro come artista - aiutante per dipingere la navata laterale della cattedrale latina.

    Studiò del 1894-96 nella nascita scuola nel villaggio Gayi-Smolenski (ora distretto di Brodivsky, regione di Lviv) e nel suo villaggio natale. Ricevesse la sua istruzione a Leopoli. Qui è entrato nello Scuola industriale Statale. 

   Nel 1906 dipinse autonomamente la sala dell'altare della chiesa del villaggio di Konyukhah (ora distretto di Kozivsky, regione di Ternopil), dove incontrò M. Sosenko: il parroco della chiesa nel villaggio di Koniyushy (regione di Ternopil), Ksenofonte Sosenko, invitò l'artista a dipingere la sua chiesa  e  rimase stupito dai suoi dipinti e parlò del giovane talento al suo fratello Modest Sosenko. Così lo conobbe e egli divenne il suo maestro. Quindi Julian aiutò il maestro a dipingere le chiese a Rykiv e a Leopoli. Insieme gli artisti successivamente dipinsero diverse altre opere. 

Gli affreschi nella chiesa di Rykiv

  Tutti i lavori nelle chiese della Galizia a quel tempo furono condotti sotto il patrocinio del metropolita Andrea Sheptytsky. Le opere di Bucmaniuk furono apprezzate dal Metropolita che lo incontrò e si prese cura del giovane artista.   

 Il metropolita Andrea Sheptycky ebbe un ruolo molto importante nel destino dell'artista: gli assegnò una borsa per studiare a Cracovia, come nel caso di molti ragazzi ucraini, dando loro solo una condizione: tornare a casa e usare il loro talento e le loro conoscenze per il bene della loro terra natale. Julian si sentì "come in paradiso" come scrisse al metropolita, ringraziandolo per l'opportunità di studiare. 

   Con il sostegno morale e materiale del metropolita Andrea, Julian studiò presso una delle più prestigiose istituzioni d'arte dell'Europa centrale: l'Accademia delle arti di Cracovia, nella bottega di T. Aksentovych e L. Vychulkovsky. Frequentò inoltre le lezioni di Y. Megoffera, Y. Malčevskyj e S. Dembytskij. Preferiva la pittura monumentale. Studiava la tecnica della pittura su vetro colorato. Nel 1908 Julian Bucmaniuk partì nel 1908 per Cracovia e si iscrisse all'Accademia delle arti di Cracovia e si laureò con successo all'Accademia. Nel 1911 ricevette una borsa di studio di un anno dal metropolita A. Sheptytskyi. 

   Con l'assistenza finanziaria del metropolita Andrea nel 1912 viaggiò a Monaco e si recò l'Italia - Roma, Firenze e Milano, dove conobbe i monumenti architettonici di Roma, Milano e Venezia, ma trascorse la maggior parte del suo tempo a Firenze. Tornato a Cracovia, continuò gli studi. Durante i suoi studi, Bucmaniuk partecipò al restauro della cattedrale a Cracovia, lavorò nell'azienda di vetrate di G. Zhelensky. 

    Dopo essersi diplomato all'accademia, fu l'unico tra gli ucraini a ricevere una borsa di studio per andare all'estero per approfondire le sue conoscenze, ma la prima guerra mondiale lo impedì. Nel 1914 e ricevette una borsa di studio dal governo austriaco per studiare all'estero. L'artista sognava l'Italia, ma iniziò la prima guerra mondiale e passò da artista a guerriero. Nel 1914 si unì al 35° reggimento di Leopoli, partecipò ai preparativi per la celebrazione del centenario della nascita di T. Shevchenko.

   Insieme ai professori Tadeusz Rybkowski e Julian Makarewicz, dipinse la sala di lettura principale della Biblioteca dell'Università Nazionale di Ivan Franko, fece gli affreschi nella chiesa di Slavsk insieme a M. Sosenko.

  Dall'inizio della prima guerra mondiale nel 1914, si iscrisse alla legione ucraina Sich, divenne uno dei collaboratori attivi della sala stampa, un fotoreporter. Successivamente combatté nell'esercito galiziano ucraino. Dopo la guerra studiò all'Accademia delle Arti a Praga. Julian Bucmaniuk aveva l'amicizia con gli artisti di spicco dell'epoca: Osyp Kurylas, Ivan Ivanec, O. Sorokhtei, Lev Getz, Y. Nazarak, I. Kacmar che creavano loro arte seguendo le tendenze dell'arte europea a loro contemporanea. 

     

   

   Nel 1932 riprese a dipingere gli affreschi nella chiesa dei Padri Basiliani del Sacro Cuore di Gesù a Zholkva che iniziò da studente negli anni 1911-12. Includendo i personaggi storici e i motivi della storia ucraina nelle scene religiose l'artista  sviluppò il tema dell'unione nazionale è rappresentato nei motivi come per esempio "L'unione di Brest", nelle figure storiche come Josyp Rutskyj, Perto Sagaidacnyj, Ipatiy Potiy, Costantyn Ostrozhkyj insieme a Josafat Kuncevyc. L'autore unì anche gli elementi ucrainizzati della secessione, del romanticismo con la tradizione popolare ucraina. 

  Dopo 1939 emigrò con la sua famiglia a Cracovia, dove lavorò come direttore della casa editrice ucraina nel periodo 1941-1944. Poi si trasferì a Vienna e Monaco. Nel 1950, su invito del vescovo Nil Savaryn, si trasferì per dipingere la Cattedrale ucraina di San Giosafat a Edmonton, in Canada, e vi rimase a vivere per sempre. 

 Durante circa vent'anni della vita ad Edmonton Bucmaniuk creò più di duecento ritratti, molte icone, paesaggi, nature morte, le composizioni simboliche, in seguito organizzò lo studio d'arte dove ha esposto le opere dei suoi studenti in sei mostre, insieme alle proprie opere. In Canada divenne il membro dell'Unione ucraina degli artisti e dell'Associazione degli artisti ucraini d'America. L'artista aveva varie  committenze per gli spettacoli, concerti e cerimonie, che si sono svolti presso la città Edmonton. L'artista partecipò attivamente alla vita sociale e pubblica della diaspora ucraina. Morì  nel 1967 all'età di  83 anni.

Gli affreschi nell'abside della chiesa del Sacro Cuore di Gesù a Zhovkva

Gli affreschi dell'abside della cappella della chiesa del Sacro Cuore di Gesù a Zhovkva

   

  Le vetrate di J. Butsmaniuk nella chiesa del Sacro Cuore di Gesù a Zhovkva 

San Volodymyr negli affreschi nella chiesa basiliana di Zhovkva

Gli affreschi nella chiesa basiliana di Sacro Cuore di Gesù di Zhovkva 

Gli affreschi della chiesa di Slavske


 Gli affreschi nella chiesa di Slavske


  Il ritratto di metropolita Andrea negli affreschi nella chiesa di Slavske

L'autoritratto, 1952

Gli affreschi della chiesa ucraina di San Giosafat ad Edmonton

https://zaxid.net/news/

каво, що серед авторів розписів головного читального залу, окрім відомих імен польських митців початку ХХст., як наприклад Юліуша Макаревича, є й український художник – на той час ще маловідомий, а згодом – січовий стрілець та видатний монументаліст Юліан Буцманюк.

Дивись.info - https://dyvys.info/2016/07/19/unikalni-starodruky-monety-i-gravyury/

гадаємо, 15 травня у церкві Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Славському під час ремонту знищили усі автентичні розписи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка, датовані початком XX ст. та виконані у стилі української сецесії. Місцева громада та парох церкви о. Андрій Петришин не зупинили проведення ремонтних робіт попри численні заклики мистецтвознавців та фахівців з охорони історичної спадщини. Також напередодні знищення розписів представникам церковної громади вручили припис ЛОДА про необхідність припинення робіт у пам'ятці архітектури, однак його проігнорували. Також з підлоги та стін церкви демонтували автентичну плитку, випущену на початку ХХ ст. на фабриці Івана Левинського.
https://zaxid.net/news/

В оздобі залу використано символи чотирьох факультетів, з якими починав свою історію університет у XVIII ст. Це теологічний, юридичний, медичний і філософський факультети. Фресковий ансамбль доповнюють зображення крилатих книг: сувої і тетради (зшитки) з грецько- та латинськомовними текстами відомих античних та середньовічних мислителів – творців університетської традиції в Європі. Цікаво, що серед авторів розписів головного читального залу, окрім відомих імен польських митців початку ХХст., як наприклад Юліуша Макаревича, є й український художник – на той час ще маловідомий, а згодом – січовий стрілець та видатний монументаліст Юліан Буцманюк.

Дивись.info - https://dyvys.info/2016/07/19/unikalni-starodruky-monety-i-gravyury/

Юліян Буцманюк / За заг. ред. М. Хом’яка. Едмонтон : Канадське Наукове товариство ім. Шевченка, 1982. 120 с.

Юліян Буцманюк. Стінопис Жовківської церкви Христа-Чоловіколюбця / Автори-упоряд. І. Гах, О. Сидор. Львів : Місіонер, 2006. 164 с.

Мій життєпис // Юліян Буцманюк / За заг. ред. М. Хом’яка. Едмонтон : Канадське Наукове товариство ім. Шевченка, 1982. С. 14–22.

Буцманюк Ю. Мій життєпис: монографічна студія. Едмонтон, 1982

Ювілейна виставка творів Ю. Буцманюка та його учнів // Література і мистецтво: Місячний додаток „Гомону України“. Торонто, 1960, ч. 12 (91) (10 груд.), с. 4; 

І. К. Осередок НТШ у Західній Канаді // Гомін України (Торонто), 1961, ч. 28 (634) (8 лип.), с. 4; 

Наш. Баш. З’їзд ЛВУ Західної Канади // Там само, ч. 43 (649) (21 жовт.), с. 2, 6; Мистецька виставка УСОМ у Торонто // Свобода (Джерзі Ситі; Н.­Й.), 1962, ч. 2 (4 січ.), с. 4; 

Л. Г. Ювілейна Виставка УСС в Ню Йорку // Там само, 1965, ч. 95 (21 трав.), с. 3; Масляник О. Едмонтон, Канада. 80-літній ювілей Юліяна Буцманюка // Там само, ч. 161 (1 верес.), с. 3;

Мистця Юліяна Буцманюка... // Нотатки з мистецтва. Мистецька хроніка. Філядельфія, 1966, ч. 4, с. 67; Хроніка НТШ. Торонто; Н.-Й.; Сидней; Париж, 1966, ч. 80, с. 79; Львів; Н.-Й.; Торонто; Париж; Сідней, 1996, ч. 81, с. 94, 101;

Юліян Буцманюк // Нотатки з мистецтва. З жалобної хроніки. Філядельфія, 1968, ч. 7, с. 67;

Мистецька виставка УСОМ // Гомін України (Торонто), 1959, ч. 23 (524) (30 трав.), с. 6;

Горняткевич Д. До історії найновішого іконопису угнівської церкви // Угнів та Угнівщина: Історично-мемуарний збірник. Н.­Й.; Париж; Сідней; Торонто, 1960, с. 18—34; 

Materiały do dziejów akademii sztuk pięknych w Krakowie 1895 - 1939/ Oprac. oprac. Józef E. Dutkiewicz, Jadwiga Jeleniewska-Ślesińska, Władysław Ślesiński.Wrocław-Warszawa, 1969, 492 s., il.;

Юліян Буцманюк: Монографічна студія / Передм. Б. Стебельського; вст. ст. С. Гординського; заг. ред. М. Хом’яка. Едмонтон, 1982, 112 с.; 

Марунчак М. Г. Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпеґ, 1986, с. 94; Кейван І. Українські церкви Альберти в малярських творах Парасі Іванець // Іванець П. Українські церкви Альберти. Пряшів, 1991, с. 13—17; 

його ж. Українські мистці поза батьківщиною. Едмонтон; Монреаль, 1996, 228 с.; Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / Авт.-упоряд. В. Арофікін, Д. Посацька. К.; Львів, 1996, 102 с.; іл.; 

Білик Е. Розпис жовківської церкви Пресвятого Серця Христового оо. Василіян — зразковий твір Юліана Буцманюка // Сакральне мистецтво Бойківщини. Четверті наукові читання, присвячені 100-річчю Михайла Драгана: Зб. ст. Дрогобич, 1999, с. 70—86; 

його ж. Тема українського стрілецтва у творчості Юліана Буцманюка // Європейське мистецтво XV—XX століть (перше читання). Дрогобич, 1999, с. 67—71

Науменко К.Є. Буцманюк Юліан. В кн.: Енциклопедія сучасної України, т. 3. К., 2004

Каськун С.В. Юліан Буцманюк: воїн, митець. Web: http://zhovkva­zamok.do.am/publ/1­1­0­35

Книга мистців і діячів української культури. Торонто, 1954;
Виставка українського мистецтва // Вейн Стейт університет. Детройт, 1960;
Юліан Буцманюк. Едмонтон, 1979

Гах І. Живописна спадщина Юліяна Буцманюка (1885—1967) (з фондів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького) // Буття в мистецтві. Львів : Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, 2007. С. 151–156.

Українські січові стрільці у б оях та міжчасі. Мистецька спадщина / Упоряд.: І. Завалій, О. Кіс-Федорук, Т. Лозинський та ін. Львів; Київ : Поліграфічна фірма «Оранта», 2007. 192 с.

Лозинський М. Юліян Буцманюк — великий майстер релігійного живопису // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2012. Вип. 47. С. 17–21.

Купчинська Л. Буцманюк Юліян // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. 2015. URL: https://encyclopedia.com.ua/entry-472

Гах І. Епоха Митрополита. Українське образотворче мистецтво першої половини ХХ століття. Львів : Манускрипт, 2017. 192 с.

Гах І. Західноукраїнський вітраж ХХ: минуле, сучасне, майбутнє. Львів : Манускрипт, 2017. С. 41–47.

Садова-Мандюк О. Життєпис Юліана Буцманюка та етапи його творчого шляху // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. 2019. Вип. 3. С. 45–58.

Гах І. Дружба митців, зруйнована пристрастю // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/druzhba-myttsiv-zrujnovana-prystrastyu/
Гах І. Українські вітражі Холодного-старшого // Zbruč, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/60087
Заславський В. Духовне і національне у жовківській спадщині Юліана Буцманюка // Risu, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/31994/
Науменко К. Буцманюк Юліан // Енциклопедія сучасної України, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=38366
Турчин О. Унікальні стародруки, монети і гравюри: скарби у сховищах Наукової бібліотеки Львівського університету // Дивись, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://dyvys.info/2016/07/19/unikalni-starodruky-monety-i-gravyury/

Ангел без крил чи людина, яка навчилась літати. 8 цікавих фактів про художника-монументаліста Юліана Буцманюка • Фотографії старого Львова

Юліан Буцманюк. Малював, воював, фотографував | Патріярхат

Юліан Буцманюк: воїн, митець | Сад Українського Модерну

Юліан Буцманюк | Сад Українського Модерну

Юліан Буцманюк: від Львівщини до Канади – шлях митця-монументаліста | Король Данило

Львівська ратуша в храмі та Ісус у вишиванці, або унікальний світ Юліана Буцманюка | lviv.travel

Юліан Буцманюк: Щоб нащадки не стояли перед пустими сторінками української минувшини - News&Blog

https://stjosaphat.ab.ca/news-events/gallery/

http://www.kray.org.ua/4241/foto-video/foto/ukrayinska-istoriya-v-hramovomu-stinopisi-zhovkivski-rozpisi-yuliana-butsmanyuka/

https://www.liveinternet.ru/users/3944113/post436426487

https://zbruc.eu/node/89589 https://zbruc.eu/node/89400
http://en.uartlib.org/yulian-butsmanyuk-murals-church-basilian-fathers-zhovkva/
https://news.lviv-company.in.ua/u-cerkvi-v-slavskomu-znishhili-cinni-rozpisi-vidomix-mitciv.html
https://photo-lviv.in.ua/anhel-bez-kryl-chy-lyudyna-yaka-navchylas-litaty-8-tsikavyh-faktiv-pro-hudozhnyka-monumentalista-yuliana-butsmanyuka/
https://risu.org.ua/article_print.php?id=35350&name=icons_articles&_lang=ua&
https://www.liveinternet.ru/users/3944113/post436426487
https://zhovkva-zamok.do.am/publ/1-1-0-35

https://parafia.org.ua/SUM/artist/%D1%8E%D0%BB%D1%96%D0%B0%D0%BD-%D0%B1%D1%83%D1%86%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8E%D0%BA-2/
 https://parafia.org.ua/SUM/biblio/%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%86%D1%96/%D1%8E%D0%BB%D1%96%D0%B0%D0%BD-%D0%B1%D1%83%D1%86%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8E%D0%BA-%D0%B2%D0%BE%D1%97%D0%BD-%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8C/
 https://zhovkva-zamok.do.am/publ/1-1-0-35
 http://artukraine.com.ua/a/gid-po-proektu-velike-i-velichne-okonchanie/#.XcyZw9XSLIUtp://en.uartlib.org/yulian-butsmanyuk-murals-church-basilian-fathers-zhovkva/

Gli affreschi nella sala di lettura della Biblioteca dell'Università Nazionale di Leopoli

Ripubblicato, la prima pubblicazione del 3. VII. 2020