Sant'Edigna, figlia di Anna di Kyiv, nipote di Yaroslav il Saggio, bisnipote di Volodymyr il Grande

Sant'Edigna, 

figlia di Anna di Kyiv, nipote di Yaroslav il Saggio, 

bisnipote di Volodymyr il Grande

(1055 - 1109)

di Yaryna Moroz Sarno

   Sant'Edigna (* 1055 – † 26 febbraio 1109) è una santa delle chiese cattolica romana e greco-cattolica ucraina. Giorno della memoria della Santa è il 26 febbraio.       Secondo la tradizione orale, Edigna è la figlia del re Enrico I di Francia e di Anna Yaroslavna. Il suo bisnonno Volodymyr il Grande e il nonno Yaroslav il Saggio furono i fondatori e costruttori della cattedrale di Santa Sofia a Kyiv. 

   La nascita di una figlia Emma, ​​o Edinga (1055 – c. 1109) nella famiglia reale è avvolta nel mistero. Tuttavia, esiste una versione in cui Anna ha comunque dato alla luce una figlia, il cui destino è diventato quasi una leggenda. Emma, figlia di un monarca francese della dinastia dei Capetingi e di una principessa ucraina della dinastia Rurik, che in seguito divenne regina di Francia, nacque a Parigi nel 1055. La coppia ebbe anche i figli Filippo I (futuro re di Francia), Ugo (che divenne conte di Vermandois e Valois, fu uno dei capi della prima crociata) e Roberto (morto in tenera età). Edigna ricevette una buona educazione alla corte francese. Secondo una delle versioni, intorno al 1074 fuggì dalla corte reale all'età di diciannove anni, rifiutando un matrimonio forzato. 

   Nel 1074 ca, quando il monarca decise di sposare forzatamente la principessa, Edinga fuggì da Parigi e, nel tentativo di nascondersi, raggiunse il villaggio bavarese di Puch, alla periferia di Monaco. La principessa trovò rifugio presso gli abitanti dei villaggi locali e visse lontana dalla sua famiglia fino alla morte, insegnando ai bambini del posto e curando i malati. 

   Secondo la leggenda, lasciò il palazzo reale, portando con sé una campana, un regalo di sua madre. Aveva intenzione di arrivare a Rus', a Kyiv, di cui aveva sentito parlare tanto dalla regina Anna Yaroslavna. Altri suggeriscono che la ragazza abbia deciso di fare un pellegrinaggio in Terra Santa. Tuttavia, lungo la strada, Edigna vide un sogno che divenne il suo ordine: dovrà rimanere per sempre dove, su un carretto, sentirà contemporaneamente il grido di un gallo e il suono di una campana.

 Dipinto ottocentesco nell'altare della Chiesa di San Giovanni Sebastian in Puch

"L'arrivo di Sant'Edigna a Puch".

   La profezia si avverò nei pressi del villaggio di Puch in Baviera, che dista 30 km dalla moderna città di Monaco di Baviera (Germania). Per molto tempo, Edigna si nascose nei boschi, nelle gole, dove passò la notte. Infine, si è fermata nel villaggio bavarese di Pooh, a 30 chilometri da Monaco di Baviera, si è stabilita nella cavità di un vecchio tiglio con 5 sottopancia e la bella principessa ha vissuto lì per 35 anni. 

    Edigna si stabilì nel tronco di un vecchio tiglio e vi visse come suora in una cella per più di trent'anni. Mangiava solo cibi vegetali, conduceva uno stile di vita pio. Ha insegnato ai bambini a leggere e scrivere, introducendoli ai valori cristiani. Un dono di guarigione fu rivelato al predicatore della fede di Cristo. Edigna insegnava alle persone a leggere e scrivere, le curava. Per molti anni curava non solo la popolazione locale, ma anche il bestiame; aiutava le persone a superare malattie e problemi. La fama della guaritrice Edigna si diffuse in tutta la Baviera.

   Durante la vita di Edigna, nei pressi del tiglio fu costruito un tempio, nel quale fu poi sepolto il beato. Gli abitanti del villaggio riconoscenti la seppellirono nell'altare della chiesa. Un tiglio a Puch chiamato Edignalinde, che si dice sia lo stesso albero in cui viveva Edigna, si trova vicino al cimitero cittadino.

Altare con raffigurazione di Sant'Edigna presso la chiesa di San Sebastiano a Puch

   Non rivelò a nessuno la sua alta origine, divenne nota solo dopo la sua morte. Durante la vita di Edigna, vicino al tiglio fu costruito un tempio nel quale, dopo la sua morte, avvenuta il 26 febbraio 1109, è stata sepolta. Fu sepolta in un'antica chiesa romanica dell'VIII secolo dietro l'altare, all'interno della parete absidale. Ancora oggi, le reliquie della principessa Edigna sono conservate in una bara di vetro sotto l'icona. 

   Dopo la sua morte, dal tiglio scorreva olio curativo, ma si seccò quando cercarono di venderlo per denaro. Le reliquie di Edigna si trovano in una teca di vetro sull'altare sinistro della chiesa di San Sebastiano. 

   Viene menzionato per la prima volta per iscritto nel 1347 in un documento sulla morte dell'imperatore Ludovico IV, morto vicino a Pukh. La leggenda e il culto di Edigna sono attestati dalle illustrazioni risalenti all'inizio del XV secolo. È raffigurata in una veste da suora con una corona reale. Nelle sue mani tiene le Sacre Scritture, sulle quali si erge un gallo. L'antica testimonianza scritta su Edigna risale al XV secolo ad opera di Johannes Aventinus negli Annales Ducum Boiariae dove  si scrive che a Puch è sepolta Sant'Edigna, che è molto venerata e invocata soprattutto in caso di smarrimento e furto. 

 La leggenda viene tramandata dallo scrittore tedesco Matthaus Rader nella sua opera Bavaria Sancta et Pia  "Santi Bavaresi" 1554. Nella chiesa della cittadina di Pooh ha trovato personalmente una targa commemorativa dedicata a Edigna. Al cavallo XVI e XVII secolo le reliquie di Edigna furono sollevate dalla sepoltura per il culto. Rader descrive numerosi casi miracolosi di guarigione intorno a loro nel periodo 1590-1616.

L'affresco sul soffitto della chiesa di San Sebastiano con rappresentazione di Beata Edigna

Affresco del soffitto del XVIII secolo della chiesa di S. Sebastian a Pooh, Germania

   "Edigna nel tiglio". 

    Nel 1600 fu beatificata dalla chiesa. Il gesuita Matthaus Rader scrisse la storia della sua vita dopo aver esaminato il suo corpo. Il monastero di Fürstenfeldbruck si è occupato del pellegrinaggio. Si dice che un vecchio tiglio di 1.000 anni vicino alla chiesa nel cimitero di Pooh appartenesse a Edigna. Negli anni '70 la chiesa parrocchiale è stata ristrutturata; le ossa rinvenute nelle fondamenta dell'altare furono identificate come quelle di Edigna. Nell'iconografia la beata Edigna è raffigurata su un carro con un bue, oppure su un tiglio. Edigna è raffigurata in abiti monastici e con una corona reale. Ha in mano un libro su cui sta in piedi un gallo. Il principale luogo di culto è la chiesa di San Sebastiano nel paese Pukh nei pressi di Monaco, costruito all'inizio del XVIII secolo sul sito del tempio in cui fu sepolta Edigna. 

 

    La prima moglie di Massimiliano I di Baviera, Elisabetta di Lorena, fece un pellegrinaggio annuale a Puch fino alla sua morte nel 1639. La vedova dell'imperatore tedesco Ferdinando II, Eleonora di Mantova, si affidò alla beata Edigna a causa della perdita di un prezioso gioiello, che fu presto ritrovato in seguito (lapide votiva del 1633). 

   Nel 1988 la comunità ecclesiale ucraina della Baviera ha collocato nella chiesa di San Sebastiano l'immagine più recente di Edigna con un'iscrizione in ucraino e tedesco, che attesta l'origine della beata Edigna dalla famiglia di Volodymyr il Grande.  

  Alla pima dello spettacolo teatrale "Edigna. Figlia di Anna di Kyiv ed Enrico I. L'inizio della missione gloriosa" sull'invito del Ministero degli Affari Esteri dell'Ucraina, ha partecipato una delegazione della città di Puch. Gli ospiti sono rimasti colpiti dal progetto e nel 2020 hanno invitato lo spettacolo ucraino sulla Sant'Edigna in tournée in Baviera e il direttore del progetto alla tradizionale festa "Edigna Spiele" (a marzo).

 

   Beata Edigna è una donna molto rispettata nella regione. È anche la patrona delle malattie del bestiame e protegge dai furti. 

   I credenti nelle vicinanze si identificano con il loro culto, il pellegrinaggio a Pukh è il "loro" pellegrinaggio. È anche annoverata tra i santi patroni dell'arcidiocesi di Monaco-Frisinga. Il centro della sua venerazione è una chiesa costruita vicino a un tiglio cavo. All'interno del tempio, le stazioni della sua vita sono raffigurate in affreschi, sulle pareti ci sono motivi che illustrano i suoi miracoli.

 

Ex voto nella chiesa Pooh. 

   Va notato che sulla linea di sua nonna, la pia principessa di Kyiv, Irene (Ingigerda di Svezia ca.1001-1050), Edigna era parente di sangue del santo principe di Boemia San Venceslao, (ca 907-936), patrono celeste della Repubblica Ceca e un'altra patrona celeste di Boemia, la santa martire Ludmilla, principessa di Boemia (c. 860-921), nonna di San Venceslao, era sua trisnonna, la leggendaria principessa Gunilde di Polonia (ca 965 - ca 1014), figlia di Meczko I. Poiché questi antenati della principessa di Kyiv vissero fino al 1054, quando il cristianesimo si divise in ortodossia e cattolicesimo, essi (come i santi Boris e Glib) sono venerati sia dai cattolici che dagli ortodossi.

    Il pronipote della Beata Edigna, Ugo di Valois (1127-1212), è canonizzato, come la stessa Edigna, nella Chiesa cattolica. Dopo la morte del padre nel 1152, all'età di 25 anni, divenne proprietario di un'ingente eredità, nel 1160 rinunciò volontariamente a tutte le sue terre e titoli e, prendendo il nome di Felix alla tonsura di un monaco, divenne eremita. Dopo un po', si unì a Jean de Mat. Nel 1198 fondarono l'Ordine di San Santissima Trinità, (Trinitari), il cui compito principale era riconosciuto come la liberazione (attraverso il riscatto) dei prigionieri cristiani dalla prigionia musulmana.

Letteratura: 

Johann Wilhelm Wolf: Beiträge zur deutschen Mythologie. Band 1, 1852, S. 169–171.
Bernhard Hermann Röttger: Die Kunstdenkmäler von Niederbayern. Unveränderter Nachdruck der Ausgabe München 1929. München 1982, Stichwort: Hofdorf.
Robert Böck: Wallfahrt im Dachauer Land. Landshut 1991, S. 265–268.
Cornelia Nitsch: Vornamen für Mädchen. Verlag Gräfe und Unzer, 2008, S. 72: „Edigna: ungewöhnlich in unseren Zeiten“.
Zählung vom 8. April 2009: 108 Frauengräber, die meisten aus dem 20. Jahrhundert, 6 mal Edigna. Wiesenthal.

Fürstenfeldbruck: Edigna ist die Dorfpatronin von Puch

MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA MOROZ (Мирослава Зваричевська Мороз )

MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA MOROZ
(Мирослава Зваричевська Мороз)

10.12.1936 - 26.02.2015

  Myroslava Zvarychevska era l'insegnante "da Dio", come diceva chi la conosceva, se anche voleva diventare una critica letteraria, e poteva essere davvero brillante con le migliori inclinazioni per farlo, avendo una straordinaria mente analitica. È stata molto apprezzata da B. Antonenko-Davydovych, dai colleghi. Ma diventando la più giovane ragazza tra dissidenti del Movimento intellettuale ucraino degli anni sessanta... 

  Essendo una delle migliori studentesse dell'Università di Leopoli, aveva abilità speciali. Ad esempio, è stata lei ad organizzare il coro degli studenti. In seguito, è stata organizzatrice di convegni (tra i primi già nel 1989 dedicato al B. Antonenko-Davydovych), tra i fondatori di numerose organizzazioni, società, partiti politici (la società Hryhoriy Vashchenko era stata ideata da lei, era inserita in "Prosvita", la società di Taras Schevscheno, il Partito Cristiano delle Donne Ucraine, ecc.). È stata lei ad annunciare l'idea della Scuola Nazionale Ucraina e la sua attiva promotrice, autrice di libri, articoli scientifici e pedagogici innovativi, un'insegnante profonda, una deputata coraggiosa e vicedirettore dell'Istituto dell'Istruzione postlaurea all'alba del cambiamento democratico....

   I suoi laureati la chiamavano mamma perché non solo insegnava, ma metteva anche una "spina dorsale", aveva un grande rispetto per la dignità umana, combatteva per lei, proteggendola non soltanto nei suoi studenti, ma in tutti, anche nelle persone sconosciute ...

   Brevi note biografiche 

   Studiava brillantemente alla scuola (dove è andate prematuramente), nel Collegio Pedagogico di Chortkiv, dove si è laureata con lode, nell'Università Nazionale di Leopoli di Ivan Franko, dove è stata preside della facoltà di filologia e organizzatrice del coro. Dopo laureata lavorava nella biblioteca scientifica dell'Università di Leopoli, come redattrice di lettere nei giornali, editore di lettere del dipartimento delle pubblicazioni dell'archivio regionale di Leopoli, insegnante nelle scuole e licei a Leopoli.  

  Ha partecipato al movimento dell'opposizione, distribuendo libri auto pubblicati, ha collaborato al Club della Gioventù Creativa "Prolisok". Il 18 aprile 1966 era accusata per la propaganda antisovietica. Durante il processo a porte chiuse, Ivan Drach, Lina Kostenko, Vyacheslav Chornovil, Ivan Dzyuba e altri hanno protestato contro l'arresto di M. Zvarychevka, M. Goryn, M. Osadchyj. Mentre era sotto la supervisione del KGB, lo stesso firmava dichiarazioni e appelli, in particolare in difesa di S. Karavanskyj. 

   Dal 1988-89 è stata figura pubblica molto attiva, vicedirettrice, capo dell'ufficio-centro delle discipline umanitarie, professore associato del dipartimento di fondamenti filosofici e contenuto dell'educazione, docente senior del dipartimento di educazione umanitaria, professore associato del dipartimento dell'educazione umanitaria (dal 2007) dell'Istituto regionale di educazione pedagogica post-laurea di Leopoli. Deputato della I Convocazione Democratica di Leopoli (dal 1990). 

  Ha partecipato alla creazione della Società di lingua ucraina intitolata a Taras Shevchenko (1988). Ha organizzato la prima conferenza scientifica e pratica in Ucraina "Scuola nazionale, insegnante, pubblico", dove il 3 dicembre 1989 ha presentato il suo (il primo in Ucraina) concetto di scuola nazionale. Co-organizzatore della commissione educativa e dell'aula pubblica, che ha funzionato ininterrottamente fino al 1991. Ha organizzato e costantemente tenuto lezioni sui temi dell'educazione, tavole rotonde, seminari e convegni; dialoghi annuali "Ho amato l'età della cavalleria" (dedicato a Lesya Ukrainka), "I giovani della scuola e le loro cure mediche". Segretario scientifico della Società "Scuola Nativa" (1991). Co-fondatrice e collaboratrice attiva della società di H. Vashchenko, "Prosvita", di organizzazioni femminili (Partito delle donne cristiane, Unione delle donne ucraine). Ha svolto un lavoro mirato sulla riforma del contenuto dell'educazione pedagogica post-laurea, organizzatrice di gruppi creativi, scuole di giovani insegnanti. L'autrice del programma e dei libri di testo sulla letteratura ucraina, articoli scientifici e approfondimenti sulla storia del pensiero pedagogico. Grazie a lei sono tornati nomi dimenticati (in particolare Sofia Rusova).  

 Insegnante onorario dell'Ucraina (1992).

 Nell'Istituto Regionale Pedagogico dell'Istruzione postlaurea a Leopoli (via Ogienka, 18 a), dove lavorava M.V. Zvarychevska c'è aula a Lei dedicata.    

 

  Мирослави Василівни Зваричевської була Педагогом від Бога. Хоча хотіла стати літературним критиком і могла би бути справді блискучим, маючи найкращі задатки до цього: дивовижний аналітичний розум, надзвичайну працьовитість і наполегливість. Її високо цінував Б. Антоненко-Давидович, колеги-літератори. Але любов до Правди переважила... Ставши наймолодшою дівчиною-шістдесятницею й опинившись на Лонського під допитами і тортурами у 1965, годі було думати про академічну кар'єру....

    Будучи серед найкращих студентів усього Університету Великого Каменяра, мала особливі здібності. До прикладу, саме вона організувала студенський хор. Як згодом була серед засновників численних громадських організацій, Товариств і партій (Товариство Григорія Ващенка було її дітищем, була у проводі "Просвіти", Товариства Української мови, Укрїнська Християнська партія жінок і т.д)... Годі перерахувати усі заслуги як громадського діяча і Людини з позицією, високими моральними засадами та принципами. Саме вона була автором ідеї національної школи і її активним впроваджувачем, автором новаторських підручників, статтей, науково-педагогічних розвідок, грунтовним викладачем, відважним депутатом, віце-директором Інституту освіти на зорі демократичних перемін...

   Її випускники називали її Мамою, тому що не лише навчала, але й ставила "хребет", мала величезну повагу до людської гідності, і шанувала її у людях та боролася за неї, захищаючи її не лише у своїх учнях, а в усіх, навіть незнайомих...... 


    Короткі біографічні відомості. 
    

  Народилася у свідомій високодуховній родині, з якої вийшли професори, науковці, педагоги, художники, лікарі. Блискуче навчалася у Чортківському Педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою, Львівському Національному університеті ім. Франка, де була старостою філологічного факультету та організаротом хору (завершила у 1961). Працювала у науковій бібліотеці Львівського університету, літредактором в газетах «Вільна Україна», «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву, Львівських середніх школах № 34, № 31, № 2, № 36.

   Брала участь в опозиційному русі, поширювала самвидав, співпрацювала у Клубі творої молоді «Пролісок». 24 серпня 1965 заарештували на вул. Ставропігійській, 18 квітня 1966 за звинуваченням у пропаганді антирад. літератури. Під час закритого судового процесу проти розправи над М. Зваричевькою, Горинями, М. Осадчим протестували Іван Драч, Ліна Костенко, В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба та ін.   Перебуваючи під наглядом КДБ, підписувала заяви та звернення, зокрема на захист С. Караванського.

   З 1990 року була заступником директора, завідувачем кабінету-центру гуманітарних дисциплін, доцентом кафедри філософських основ і змісту освіти, старшим викладачем кафедри гуманітарної освіти, доцентом кафедри гуманітарної освіти (з 2007 року) Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та активним громадським діячем.

      Депутат міської ради Першого демократичного скликання (від 1990).

   Брала участь у створенні Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1988). Організувала першу в Україні науково-практичну конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3. 12. 1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. Співорганізатор освітньої комісії та громадського лекторію, який функціонував безперервно до 1991 року.  Постійно читала лекції з питань виховання, проводила круглі столи, семінари та конференції; щорічні діалоги «Я любила вік лицарства» (присвячені Лесі Українці), «Шкільна молодь і медична опіка над нею».
 Учений секретар Товариства «Рідна школа» (1991). Співзасновник і активно співпрацівник товариства Г. Ващенка, "Просвіти", жіночих організацій (Християнської партії жінок, Союзу українок). Проводила цілеспрямовану роботу реформування змісту післядипломної педагогічної освіти, організотор творчих груп, школи моло­дого вчителя. Автор програми й підручників з української літератури для 5-го (1999) та 6-го (2006) класів, підготувала до вид. підруч. для 7-го класу, наукових статей та розвідок з історії педагогічної думки. Завдяки їй повернулися забуті імена (зокрема, Софії Русової).

   Заслужений вчитель України (1992).

 У Львівському Обласному Інституті післядипломної педагогічної освіти відкрита аудиторія присвячена Мирославі Василівні Зваричевській. 

Лихо з розуму: (Портрети двадцяти "злочинців"): Збірник матеріалів / уклад .В.Чорновіл, Львів : Меморіал, 1991
 http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16582
 http://kps-ua.net/2010/lvivska/zvarichevska-miroslava-vasilivna
 http://oksanadov.blogspot.com/2015/12/

| di Zvarychivska Myroslava Vasylivna LIBRO DI GLORIA PEDAGOGICA DELL'UCRAINA (kps-ua.net)
 https://www.s-bilokin.name/history/SuchasnykIstUkr/Ending.html

ZVARYCHEVSKA Myroslava Vasylivna – Regione di Ternopil (irp.te.ua)
http://ukrsvit.org/%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%96/10-28-%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F-%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0-%D0%B7%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%87/
 http://uahistory.com/topics/famous_people/11215 
Зенон Сенатович. Правильний підручник // Поступ, 30 березня 2004 р.

Пелагогічна думка, 2016/№ 4 (loippo.lviv.ua)

 Українська література. 5 кл : Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. / Мирослава Василівна Зваричевська.– Львів : Світ, 2002.– 280 с.

  Зваричевська М. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обласній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта — № 1. — 1990.
   М. Зваричевська М.  Педагогіка Софії Русової  // Педагогічна думка. - 2006. - N 1.

  Пам'яті Мирослави Зваричевської : [спогади друзів, сусідів, учнів про Мирославу Зваричевську] 2016

MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA MOROZ, Мирослава Зваричевська Мороз 1936-2015

MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA MOROZ

(Мирослава Зваричевська Мороз)

10. 12. 1936 - 26. 02. 2015

  Zvarychevska (Moroz) Myroslava Vasylivna - Filologo ucraino, insegnante, personaggio pubblico, dissidente e prigioniero politico dei tempi dell'URSS (1965-1966, condannato ai sensi dell'articolo 62, parte 1, del codice penale dell'URSS). Insegnante onorato di Ucraina, Professore associato del Dipartimento di Studi umanistici dell'Istituto regionale dell'istruzione post-laurea degli insegnanti di Leopoli. È autrice di articoli letterari e pedagogici, libri di testo innovativi sulla letteratura ucraina, il primo concetto di scuola nazionale in Ucraina. 

Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна — українська філологиня, педагогиня, громадська діячка, дисидентка та політичний в'язень часів СРСР (1965–1966, засуджена за ст.62 ч.1 КК УРСР). Заслужений учитель України, доцент кафедри гуманітарної освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Авторка літературознавчих і педагогічних статей, новаторських підручників з української літератури, першої в Україні концепції національної школи.

Мирослава Зваричевська Мороз
учасниця українського національно-визвольного руху

  Народилась в освіченій, національно свідомій родині, з якої вийшли педагоги, лікарі, художники. Закінчила з відзнакою Педагогічне училище. Вступила до Львівського університету, де була серед найкращих студентів. Організувала студенський хор. Випускниця філологічного факультету Львів­ського університету (1961). Працювала в Львівських середніх школах: № 34, № 31, № 2, № 36, науковій бібліотеці Львівського університету, коректором в газетах «Вільна Україна», «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву. З 1990 року завідуюча кабінетом-центром гуманітарних дисциплін, доцент кафедри філософських основ і змісту освіти, старший викладач кафедри гуманітарної освіти, доцент кафедри гуманітарної освіти (з 2007 року) Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Депутат міської ради (1990).

    Брала участь у створенні Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1988). На першій в Україні науково-практичній конференції (1989) виголосила доповідь-концепцію національної школи «Національна школа, учитель, громадськість». Співорганізатор освітньої комісії та громадського лекторію, який функціонував безперервно до 1991 року. Учений секретар Товариства «Рідна школа» (1991). Активно працює у товаристві Г. Ващенка, жіночих організаціях; проводить цілеспрямовану роботу над реформуванням змісту післядипломної освіти, організовує творчі групи, школи моло­дого вчителя; укладає авторські програми й хрестоматії з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, читає лекції з питань виховання, проводить круглі столи, семінари та конференції; щорічні діалоги «Я любила вік лицарства» (присвячені Лесі Українці), «Шкільна молодь і медична опіка над нею».

Заслужений вчитель України (1992).

   Kар'єру науковця не дозволив зробити опір системі й арешт. Стала наймолодшою серед першого покосу шістедесятників 1965 р. Була переслідувана. 24 серпня 1965 року на вул. Ставропігійській заарештували Мирославу Зваричевську, схопивши і кинувши у чорний "воронок". Щоб зламати, не гребували ніякими засобами, вдаючись навіть до тортур, били....молоду тоді й тендітну дівчину..... Били по нирках, щоб не видно було сліду .....

    Стала блискучим педагогом. Виховала плеяду діячів культури і науки. Від 1990 р. була заст. директора Львівського інституту післядипломної освіти, завкабінетом, доцентом. У 1992 - заслужений учитель України. У 1990 р. обрана депутатом першого демократичного скликання до Львівської міськради.

   Усе своє життя була великою трудівницею і справжньою Людиною.

        
*************************

MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA

Membro del movimento di liberazione nazionale ucraino

 

MYROSLAVA ВАСИЛІВНА ZVARYCHEVSKA è stata educata in una famiglia conosciuta a livello nazionale, che era costituita da insegnanti, medici, artisti. Si è laureata con lode presso la Scuola Normale. Entrata alla Università di Lviv, è stata tra i migliori studenti. Ha organizzato anche il Coro degli studenti. Tuttavia, la sua carriera scientifica è stata ostacolata per la sua esplicita resistenza al regime sovietico e al soffocamento della libertà culturale e democratica. Membro del movimento di liberazione nazionale ucraino, è diventata la più giovane tra i primi dissidenti antisovietici del 1965 ad essere stata arrestata.

Gruppo dissidenti del 1965.

    Il 24 Agosto dell'anno 1965, esattamente 50 anni fa, Myroslava Zvarychevska è stata presa dal KGB a causa delle sue idee antisovietiche, e fu imprigionata. La giovane ragazza fu messa nel carcere e venne anche torturata; davano le botte sui reni per non lasciare i segni. Fu rilasciata dopo otto mesi di prigione il 24 aprile 1966. Oggi si celebra ogni anno il 24 Agosto il Giorno dell'Indipendenza della Ucraina, una data storica che ha un significato simbolico per la sua vita eroica tutta dedicata alla libertà culturale e democratica della Ucraina. Ha sacrificato la sua vita per la indipendenza dell'Ucraina ed è stata perseguitata, ciò rendeva la sua vita familiare e lavorativa molto difficile.

   Nata il 10 Dicembre 1936 nella Regione di Ternopil. Laureata alla Facoltà di Filologia dell'Università Nazionale di Leopoli (1961). Ha lavorato nelle scuole Leopoli: № 34, il numero 31, il numero 2, numero 36, nella Biblioteca scientifica di Lviv University, come redatrice sul quotidiano "Libera Ucraina", "Gioventù leniniana" reparto pubblicazioni e redazione letterarea dell'archivio regionale Leopoli. Dal 1990, Capo di gabinetto del centro-umanistiche, Professore di fondamenti filosofici e il contenuto dell'istruzione, Docente di educazione umanistica, Professore Associato di Educazione Artistica (2007) Leopoli Istituto Regionale di Formazione post-laurea.

Si è sposata nel 1966 con Stepan Moroz e dal loro matrimonio nascerà figlia Yaryna. Ha partecipato alla creazione della Società di Lingua Ucraina di Taras Shevchenko (1988). Per prima in Ucraina alla conferenza scientifica (1989) ha presentato una relazione sul concetto di scuola nazionale "Scuola nazionale, l'insegnante, il pubblico", comitato co-educazione e conferenze pubbliche, che ha operato ininterrottamente fino al 1991, Segretario scientifico della Società "Scuola Nativa" (1991). Lavorando attivamente nella società pedagogica di H. Vashchenko, nelle vari organizzazioni di donne; svolge il lavoro mirato sulla riforma del contenuto di Formazione post-laurea organizza gruppo creativo di giovani insegnanti di scuola; svolge vari programmi educativi e conclude l'Antologia di Letteratura Ucraina per le scuole secondarie, tiene lezioni di educazione e pedagogia, conduce tavole rotonde, seminari e conferenze; dialoghi annuali "Mi è piaciuto molto l'età della cavalleria" (dedicato a Lesya ucraino), "i bambini delle scuole e dell'assistenza sanitaria di esso." Docente Onorato dell'Ucraina (1992).

  E' diventata una brillante insegnante. Ha promosso con grande competenza cultura, arte e scienza nel rispetto delle tradizioni ucraine, con pubblicazioni e partecipazione alla vita culturale dell'Ucraina. Dal 1990 è stata vice-direttore dell'Istituto della Formazione post-laurea a Leopoli e sua famosa e stimatissima professoressa. Nel 1990 eletta alla prima convocazione democratica del Consiglio Comunale di Lviv, come Deputato ha fatto parte dei "costruttori" della nuova Ucraina.

    Dopo alcuni anni di sofferenze e ricoveri ospedalieri per varie malattie si è spenta a Lviv il 26 febbraio 2015.Tutta la sua splendida ed esemplare vita è stata dedicata al lavoro per la cultura e libertà del suo popolo, una vera testimone e fondatrice spirituale della Indipendenza della Ucraina.

  Nell'Istituto Regionale Pedagogico dell'Istruzione postlaurea a Leopoli (via Ogienka, 18 a), dove lavorava M.V. Zvarychevska c'è aula a Lei dedicata.    

ЗВАРИЧЕВСЬКА МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА

30.09.2011
за матеріалами Овсієнко В. В.
джерело: Інтерв`ю М.Зваричевської 26.06. 2008.

ЗВАРИЧЕВСЬКА (МОРОЗ) МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА

( 10.12. 1936 - 25.02.2015)

Репресована за поширення самвидаву. Філолог, педагог.
З освіченої родини. Мама, Йосипа Григорівна (1903 – 1983), з роду Бучинських, разом зі своїми вуйками створила при читальні «Просвіти» театр, працювала у Союзі українок, у товаристві "Рідна школа". Батько (1899 – 27.01.1972) рано осиротів. Одружившись, поїхав на заробітки до Канади. Повернувся 1936 р., щоб забрати дружину, але вона не погодилася. У сім`ї було четверо дітей: Мирослава, Зеновія-Марія, Наталя і Стефанія. Батьки дали їм національне виховання. Закінчила школу в с. Личківці.
У 1956 р. Мирослава з відзнакою закінчила Чортківське педучилище. Уже тоді нею цікавився КГБ. 1956 – 1961 р. навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила на цілину в Казахстан. Звідти надійшли «сигнали», що вона «вела націоналістичну пропаганду» (насправді говорила з кимось про Україну, про Б. Хмельницького). Обрана в комсомольське бюро факультету, працювала в секції культури, організувала хор філфаку. Приятелювала з однокурсницями – колишніми політв`язенками Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла ГОРИНЯ). Коли їх 1957 р. виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх.
Хотіла працювати як науковець,1962 р. влаштувалася на роботу в університетську бібліотеку, та скоро її звільнили. Працювала коректором у редакціях газет «Вільна України» та «Ленінська молодь», літредактором відділу публікацій Львівського обласного архіву.
1964 р., під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М.ГОРИНЯ туристичним автобусом З. перевезла добірку самвидаву в Київ, звідки ці матеріали пішли за кордон.
Постійно одержувала від М. ГОРИНЯ, рідше від І. КАЛИНЦЯ, літературу самвидаву в машинописах та фотокопіях і давала її читати друзям (статті "З приводу процесу над Погружальським", «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ І.ДЗЮБИ на вечорі пам`яті В.СИМОНЕНКА та ін.). У серпні 1965 р. працівник M. Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН УРСР попросив «щось прочитати». Ці тексти хтось у нього вилучив. Через кілька днів, 24.08.1965, З. була затримана у Львові на вулиці Ставропігійській. Під час обушуку в помешканні в неї вилучили 5 екземплярів статей "З приводу процесу над Погружальським", ««Радянізація» П. Тичини» І.Кошелівця, «Відповідь матері В.Симоненка – Щербань Г.Ф.», вірші В.СИМОНЕНКА, інші – із закладок, вилучених у матеріалах І.ГЕЛЯ, М.Косіва.
Нічні перехресні допити і протоколи, які змушували підписувати під тиском і при побиттях, велися російською мовою. Лише 25.10 слідчий капітан Клименко перейшов на українську. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі з Михайлом і Богданом ГОРИНЯМИ та Михайлом ОСАДЧИМ. Під час слідства її приводили на розмову з високопоставленими кагебістами, у т. ч. з тодішнім начальником управління КГБ Львівської обл. В.Шевченком. Але вона нічого не просила. Звинуваченій не надали можливості ознайомитися з матеріалами справи, мовляв, їх треба вивчати з адвокатом. На цьому суді В. ЧОРНОВІЛ відмовився давати покази на тій підставі, що процес закритий, і кинув квіти підсудній. Коли засуджених виводили, люди гукали «Слава!» і кидали їм квіти.
Звільнена зі слідчого ізолятора 24.04.1966. Начальник СІЗО передав їй розпорядження КГБ негайно виїхати зі Львова. 28.05.1966, на 110-річчя І.Франка, З. навідалася до Львова, щоб зустрітися зі знайомими. Хтось подав руку, а хтось тікав. Жити вона не мала де і за що. На щастя, її чекав з ув`язнення Степан Мороз, географ. Вони одружилися в серпні 1966 р., у подружжя народилася дочка Ярина.
Звернулася до судді С.Руденка, потім до начальник Львівського обласного управління КГБ Полудня, мала нагоду розмовляти з заступником начальника КГБ при РМ УРСР, щоб повернули їй паспорт. Генерал Полудень після довгої тяганини розпорядився повернути їй паспорт.
Влаштувалася вчителькою третього класу школи №31, у якій працювала також Ольга Мацелюх-Горинь, Ірина Стасів-Калинець. Через два роки профзбори постановили звільнити її за «непрофесійність». Тоді директор Костянтин Іванов на власний ризик перевів її викладачем української мови та літератури в середні класи.
Восени 1969 р. З. разом з іншими колишніми політв`язнями підписала заяву на ім`я Голови ВР УРСР О. Ляшка та Прокурора УРСР Ф.Глуха «Знову "камернi" справи?» – проти повторних засуджень політв`язнів С.КАРАВАНСЬКОГО, С.Бедрила, В.Ривака, що тоді готувалися.
1971 р. облаштувала кабінет Лесі Українки до її сторіччя. Того ж року її перевели до школи № 2. На пленарному зібранні вчителів Радянського району м. Львова З. та Ольгу Горинь оголосили націоналістками. 1972 р., безпосередньо після арештів української інтелігенції, за вечір зимової поезії і колядок "Добрим людям на здоров'я" педрада взагалі заборонила З. організовувати вечори. Вона заявила: "Я й сама не буду ці вечори проводити, тому що заарештовані мої товариші і помер мій батько". На допитах у справах 1972 р. заперечувала, що одержували самвидав від І. КАЛИНЦЯ.
Працюючи у школі, програму виконувала, але виховувала українських, а не радянських патріотів. Наприклад, піонерські загони в неї були не Валі Котика чи Павлика Морозова, а Олеся Гончара, Олександра Довженка, мистецька студія називалася "Тронка". З вертепом і колядками ходили до Львівського відділення Спілки письменників України, згодом (1990) їздили до Києва (1990), колядували Ліні КОСТЕНКО. Коли студію витискала школа, то шу-кали підтримки громадськості.
В 1992 – 1995 рр.. працювала в авторській українознавчій школі Марійки Чумарної.
Разом зі своїми учнями в червні 1988 р. брала участь в установчих зборах Товариства української мови у Львові, підтримала Івана МАКАРА. Очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини. Підготувала конференцію "Національна школа, учитель, громадськість", де 3.12.1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи. У ТУМ ді-яв громадський лекторій, де лекції читали поважні люди.
Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7.12.1990 вирок у справі М. та Б. ГОРИНІВ, М.ОСАДЧОГО та З. скасовано, а справу закрито «за відсутністю складу злочину».
З вересня 1990 р. З. працює в обласному Інституті післядипломної педагогічної освіти. Вела курси для вчителів з усієї України, давала відкриті уроки. Навчала учителів з Берестейщини, Миколаївської обл., Кривого Рогу. А потім зосередилася на створенні підручників української літератури та методичних посібників. Один з них ілюструвала Галина СЕВРУК.
З 1990 р. З. – доцент кафедри гуманітарної освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти. Заслужений учитель України (1992).


Бібліоґрафія:
1. Зваричевська М.. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обла-сній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта – № 1. – 1990 р.
2. В.Чорновіл. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – 344 с. (Перевидання: Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців”). Збірник матеріялів. Уклав В'ячеслав Чорновіл. Четверте доповнене і виправлене видання. – Перша українська друкарня у Франції, 1968). – С. 84.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003, – С. 15, 104, 129, 439.
Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упо-ряд. Ю.Д.Зайцев. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 18-31, 36-40, 42-46, 421-426, 443-444, 472, 483-485, 488, 492, 495-496, 501-502, 508, 514, 523-526, 530, 538, 546-549.
Михайло Горинь. Запалити свічу / Харківська правозахисна група; Упорядник В.В.Овсієнко; Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров – Харків: Права людини, 2009 р. – С. 280-287.

Fonte articolo link : http://archive.khpg.org/index.php?id=1317402296

Myroslava Zvarychevska Moroz / Мирослава Зваричевська Мороз

 

***************************

Праведне життя, присвячене відродженню народу, культурі та демократії в Україні.
Exemplary life, all dedicated to the revival of the people, culture and democracy in Ukraine.
Esemplare vita, tutta dedicata alla rinascita del popolo, della cultura e della democrazia in Ucraina.

*************************** 

Testimonianze / Testimonials / Відгуки

ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВИ ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ , Пелагогічна думка, 2016/№ 4 , c. 36-52 - 

Pensiero Pedagogico, MEMORIE DI MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA http://www.loippo.lviv.ua/files/2018/ped_dumka/dumka_4_16.pdf

Калинець Ігор - Лист до Миросі ........................................................... 36

Леся Довга - Людина, яка навчала любов’ю ........................................ 38

Федорак Назар - «Дайте дзвіночка мені кришталевого!..» ................. 40

Довгаль Оксана - Кілька спогадів про гідність ..................................... 41

Гірний Олег - Бо її «боліла» Україна .................................................. 43

Дуда Наталя - Урок українсьої ............................................................. 44

Стефак Оксана - Навздогін несказаному ............................................ 45

Бардин-Іваницька Ганна - Пам ’ять і шана Мирославі Зваричевській ........ 46

Стасів Мирослава - «Пані Мирослава сіяла зерна правди у дитячі серця...» .... 47

Заблоцька Ірина - «Тут панувала Україна...» ............................................ 48

Жмурко Олена - Спогади про Мирославу Василівну .............................. 48 

Жеплинська (Побурко) Оксана - Моя вчителька Мирослава Василівна .... 49

Завадка (Стеців) Оксана - «У такі моменти вона здавалася чарівницею...» ..... 50

Боженко Ольга, Лапчук Юрій - Сумний і світлий ювілей ......................... 51



Liudmyla Kovaliova Сьогодні, 27.02.2015 р., завершила своє земне життя Зваричевська (Мороз) Мирослава Василівна, людина з великої літери, справжній партіот України, Заслужений вчитель України, автор програм і підручників з української літератури, член багатьох громадських організацій.
Вічна пам’ять!

Василь Шуляр Вічна память! Патріотичності цієї Жінки як до України і до вчительської праці вистачило б на десятки ... І все було помножене любовю до Учителя й Учня, до книги і слова ... Втрата не тільки для освітян, а й для України ... Зболена Україна, була зболена в Неї й душа за все українське ... Спочивайте п.Мирославо, а ми памятатимемо Ваші уроки!

Оксана Довгаль Сумно...Гірко...Така прекрасна людина відійшла в засвіти...Ми пам'ятатимемо Мирославу Василівну, бо впродовж цілого життя вона жила заради інших, найбільше вболіваючи за Україну

Оксана Росипська Вічна пам'ять!!! Чудова оптимістична людина!!! Маю лишень приємні спомини про неї!!! Як шкода, що лишень кілька разів мала нагоду попрацювати у спільних проектах!!!

Ірина Красуцька Вічна світла пам’ять... Яка світла людина...

Ліда Купчик Знала пані Мирославу. Шанувала її, хоч і давно не бачила. Згадка про неї не згине! Сьогодні на святковій зустрічі "Тарас Шевченко в наших серцях" згадували, як Мирослава Зваричевська виступала на практично-науковій конференції в 2005 році.

 

---

24 Agosto 1965

У тіні святкувань 24-ї річниці незалежності України непоміченою залишилася важлива дата в історії українського національно-визвольного руху, про яку не варто забувати. 50 років тому, з 24 серпня до 4 вересня 1965 року в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, Феодосії кагебісти заарештували понад 20 представників української інтелігенції. Більшість із них згодом були засуджені за "антирадянську пропаганду та агітацію"....

......Ще 24 серпня кагебісти заарештували двох жінок. Одна – літературний редактор Львівського обласного архіву Мирослава Зваричевська (1936–2015). Її затримали у Львові на вул. Ставропігійській. Під час обшуку в неї вилучили 5 примірників самвидавних статей. Зваричевську засудили за "антирадянську агітацію і пропаганду" на 8 місяців ізоляції (час, проведений у слідчому ізоляторі на час оголошення вироку), звільнили 24 квітня 1966 року.... (Ігор МЕЛЬНИК)    Il 24 Agosto dell'anno 1965, esattamente 50 anni fa, Myroslava Zvarychevska è stata pressa dal KGB per le sue idee antisovietiche e fu imprigionata. La giovane ragazza fu messa nel carcere e venne anche torturata..... davano le botte sui reni per non lasciare i segni.....Fu rilasciata dopo otto mesi di prigione il 24 aprile 1966. Oggi, si celebra ogni anno il 24 Agosto il Giorno dell'Indipendenza dell'Ucraina... Una coincidenza storica che ha un significato simbolico per la sua vita eroica tutta dedicata alla libertà culturale e democratica della Ucraina. (24-8-2015 La Redazione)

Video:  Україна щодня. Історія:  Історія - 24 серпня. ПравдаТУТ Львів / Storia - 24 agosto Leopoli  https://pravdatut.ua/programs/istoriya-schodnya/istoriya-24-serpnya
 www.youtube.com/watch?time_continue=259&v=8D1eemPj6eI 

---

---

Myroslava Zvarychevska

Українська література / Letteratura Ucraina

 

ПРАВИЛЬНИЙ ПІДРУЧНИК
 Зенон СЕНАТОВИЧ

Зваричевська Мирослава. Українська література: Підручник для 5 кл. загальноосвітніх навчальних закладів, ліцеїв, гімназій. -- Львів: Світ, 2002. - 280 с.

Серед учнівської молоді та юні побутують антагоністичні терміни -- "правильний" та "неправильний". Це не є відповідники слів "дисциплінований" чи "пустий", ба навіть навпаки - "правильним" є радше недисциплінований авторитетний вільнодумний учень. Тобто "правильний" у шкільному учнівському розумінні є означенням чогось доброго, якісного, вартого уваги. Таким от правильним підручником виявилася і книга Мирослави Зваричевської, і та його "правильність" підручників.

    П'ятий клас у школі (а також у ліцеї чи гімназії) є доволі складним періодом, адже у цих дітей уже накльовується перехідний вік зі всіма його "загранями", а також викристалізовується світогляд і формуються естетичні смаки. Тому надзвичайно важливо подати п'ятикласникам рідну літературу в цікавій формі, щоб часом не відбити їм охоти від подальшого вивчення національного красного письменства. Це напрочуд складне завдання, і впоратися з ним не так уже й легко. Та й, зрештою, може існувати багато різних авторських "впорань"-вирішень цього надзавдання, адже українська література має для цього багатющий текстовий матеріал. Головне, щоб авторові-укладачеві підручника вистачило хисту правильно дати з усім цим раду. Досвідченому методистові Мирославі Зваричевській не забракло ні хисту, ні снаги гідно впоратися з поставленим завданням.

   Авторка-упорядниця цього підручника сама в душі має бути поетом, адже неординарний свіжий підхід прослідковуємо у компонуванні цілої книжки, а також у талановитому виокремленні деталей та ілюстрацій.

   Йдеться про текстові ілюстрації, бо образотворчі, художні (тобто картинки) заслуговують на окремий комплімент. У цьому виданні використано репродукції з творів багатьох чудових художників, серед яких є і загальновизнані класики, і обдаровані сучасники, зокрема Георгій Нарбут, Святослав Гординський, Яків Гніздовський, Софія Караффа-Корбут, Вікторія Ковальчук та інші. На обкладинці ж використано зображення керамічного панно Севрук "Місто на семи горбах", яке символізує наш потяг до соборності і зображає історико-культурну панораму Києва, матері міст українських. Хоча нам варто було б культивувати також і львівських сім пагорбів. Бо ця "римська топографічна метафора" (щойно сам вигадав це визначення, хоч і взяв його в лапки, наче цитату) пасує до нашого львівського ландшафту, та й міфологізувати дійсність ніколи не зайво, і не лише з надмірної любові. "Поети, любити свій край не є злочин, коли це для всіх", -- писав колись Павло Тичина. Отже, з помірною любов'ю (з умовою, що це для всіх) варто пам'ятати і про львівських сім пагорбів.

  Коли автор-укладач уже в першому розділі підручника розглядає основні засади поетичної творчості, то (за Іваном Драчем) називає його "Оранжеве сонце поезії". Розділів у підручнику шістнадцять, і кожен з них має не лише власну назву, але й відповідне наповнення, яке спонукає учнів думати, заодно даючи змогу насолоджуватися художніми текстами. Багато використано тут й ужиткових моментів. От, наприклад, коли йдеться про драматургію, то після вступної ремарки наведено п'єсу Богдана Стельмаха "Біда навчить" за однойменною казкою Лесі Українки. Одразу є проект для створення аматорського драматичного гуртка -- була б охота, а текст для постановки вже є.

  Мирослава Зваричевська гарно заявила про себе як автор підручника з української літератури для 5 класу. Але ж класів у школі має бути аж дванадцять, тому роботи їй не забракне, і ми чекатимемо на нові здобутки. Адже кому вдалося раз, то вдасться й десять.

Fonte : http://postup.brama.com/usual.php?what=22227







LINKS


FACEBOOK webpage Myroslava Zvarychevska www.facebook.com/MyroslavaZvarychevska


ПАМ’ЯТІ МИРОСЛАВИ ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ , Пелагогічна думка, 2016/№ 4 , pag. 36-52 - Pensiero Pedagogico, MEMORIE DI MYROSLAVA ZVARYCHEVSKA http://www.loippo.lviv.ua/files/2018/ped_dumka/dumka_4_16.pdf

Калинець Ігор - Лист до Миросі ........................................................... 36

Леся Довга - Людина, яка навчала любов’ю ........................................ 38

Федорак Назар - «Дайте дзвіночка мені кришталевого!..» ................. 40

Довгаль Оксана - Кілька спогадів про гідність ..................................... 41

Гірний Олег - Бо її «боліла» Україна .................................................. 43

Дуда Наталя - Урок українсьої ......................................................... 44

Стефак Оксана - Навздогін несказаному ............................................ 45

Бардин-Іваницька Ганна - Пам ’ять і шана Мирославі Зваричевській ........ 46

Стасів Мирослава - «Пані Мирослава сіяла зерна правди у дитячі серця...» .... 47

Заблоцька Ірина - «Тут панувала Україна...» ............................................ 48

Жмурко Олена - Спогади про Мирославу Василівну .............................. 48 

Жеплинська (Побурко) Оксана - Моя вчителька Мирослава Василівна .... 49

Завадка (Стеців) Оксана - «У такі моменти вона здавалася чарівницею...» ..... 50

Боженко Ольга, Лапчук Юрій - Сумний і світлий ювілей ......................... 51



ЗВАРИЧЕ́ВСЬКА Мирослава Василівна , di Ю. Д. Зайцев , Енциклопедія Сучасної України - Encyclopedie of Modern Ukraine http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16582

ЗВАРИЧЕ́ВСЬКА Мирослава Василівна , КНИГА ПЕДАГОГІЧНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ
Присвячується славним педагогам, майстрам освітянської справи - LIBRO DELLA GLORIA PEDAGOGICA DELL'UCRAINA Dedicato a insegnanti famosi, maestri di questioni educative http://kps-ua.net/2010/lvivska/zvarichevska-miroslava-vasilivna

Явище «шістдесятництва» - Il fenomeno degli "Anni Sessanta", http://www.10minclass.com/rsc/naspath/articles/000987-631939297.pdf

Дисидентський рух Галичини - Il movimento dissidente della Galizia https://photo-lviv.in.ua/dysydentskyj-ruh-halychyny/

Арешти української інтелігенції 1965 року , Ігор МЕЛЬНИК http://zbruc.eu/node/40697

Articolo su Myroslava Zvarychevska, di Овсієнко В.В. http://archive.khpg.org/index.php?id=1317402296

Articolo su Myroslava Zvarychevska (28-02-2015) https://zik.ua/news/2015/02/28/sogodni_lviv_proshchaietsya_z_natsionalistkoyu_myroslavoyu_zvarychevskoyu_568561

Articolo su Myroslava Zvarychevska " Кілька спогадів про Гідність " , di Оксана Довгаль
http://oksanadov.blogspot.com/2015/12/10.html

Articolo su Myroslava Zvarychevska (del 10-2017) http://ukrsvit.org

Video:  Україна щодня. Історія:  Історія - 24 серпня. ПравдаТУТ Львів / Storia - 24 agosto Leopoli  https://pravdatut.ua/programs/istoriya-schodnya/istoriya-24-serpnya
 www.youtube.com/watch?time_continue=259&v=8D1eemPj6eI  
 
ARTCUREL Pagina web Myroslava Zvarychevska
https://artcurel.blogspot.com/2019/08/myroslava-zvarychevska-moroz-10.html

Wikipedia ( Вікіпедія ) : Зваричевська Мирослава Василівна